У 1886 році Кронау згадується як центр волості, куди на сезонні роботи їздили селяни з Чернігівської та Полтавської губерній.
Під час Першої світової війни перейменовували усі населені пункти з німецькими назвами, і Кронау в 1915 році стало Високопіллям - через його розташування на високому вододілі Дніпра та Інгульця.
У 1916 році через Високопілля збудували залізничну колію Херсон-Мерефа, по якій курсують пасажирські поїзда на Херсон з Києва та Харкова, і приміські дизелі.
Прогулянка селищем зайняла у мене півтори-дві години, тому часу між київським та херсонським поїздом (або між приміськими поїздами Херсон-Апостолове-Херсон) цілком достатньо, щоб подивитися на Високопілля і перекусити. Вказівники туристам на вулицях чи туристична карта на сайті селища відсутні, але місцеві старожили розповідали історію старих будинків та приблизний маршрут. Взимку дороги селища не чистять взагалі, тому будьте обережні, адже я смачно навернувся. В центрі розташований гастроном радянського типу, поруч є трохи магазинів, але карткою мало де можна розрахуватися.
В центрі міста знаходиться будинок культури, який раніше був лютеранською кірхою. Перший камінь кірхи був закладений 25 жовтня 1895 року, а вже у 1896 році вона була відкрита.
В 1912 році колоністи заснували гімназію. В радянський час гімназія була з німецькою мовою викладання предметів, пізніше її перетворили на звичайну школу.
Юхим Андрійович Торлін, виходець з німецьких голландців, вважається першим будівником парового млину у Високопіллі, хоча насправді його у 1864 році збудував пан Рауш. Сам млин розташований біля залізничного переїзду. Також Юхим Торлін домовився, щоб залізницю проклали через Високопілля.
Сам Юхим Андрійович похований на місцевому кладовищі, де у 2016 році було відновлено надгробок.
На околиці міста, за залізничним переїздом розташовується колишня католицька церква Ней-Маннгейма, яка зараз є православною та належить до Московського патріархату.
Недалеко від центру розташовується будинок,який німецький хлібороб Карл Целлер збудував приблизно у 1900-х роках. Самого хлібороба у 1938 році репресували за підозрою в участі у контрреволюційній організації. Нині в будинку проживають мешканці, які запідозрили в мені сепаратиста.
Ініціали на будинку:
І завершує мою подорож кінотеатр, що розташовується також в центрі селища. У 2000 році його знищила пожежа, і власник досі не спромігся відбудувати його:
Різниця між фотографіями пошти - також 30 років. Різниця в тому, що пошта не горіла, а нині там знаходиться і пошта, і Укртелеком.
Любіть Україну і подорожуйте залізницею!