Після Другої світової війни держави світу почали шукати, які б унеможливили повторення тих жахіть, який світ тільки но пережив. Ліга Націй показала повну недієздатність, адже не в останню чергу своїми діями та бездіяльністю спровокували Найбільше Другу світову війну, Голокост та поляризацію світу. Недієздатність цієї організації була обумовлена тими механізмами, які були від початку закладені при створені.
Засновники Ліги Націй, помилково вважали, що війни спричиняються не через бажання країн поширити свій вплив та змінити свої кордони за рахунок держав-сусідів, а через велику кількість зброї у світі, бо як казав один класик: «Якщо в країні будують збройні заводи, то дуже скоро ця зброя почне говорити». Саме тому основні зусилля вони направили не на ліквідацію передумов невдоволення держав членів, а на зменшення зброї у світі.
Другою базовою помилкою була впевненість держав-переможців у тому, що будь-яких порушників міжнародного спокою можна примусити дотримуватись Статуту економічними та політичними важелями. Так стаття 16 Статуту Ліги Націй прямо вказувала, що члени Ліги Націй «зобов'язуються негайно порвати з агресором всі торгівельні або фінансові відносини, заборонити всі зносини між своїми громадянами та громадянами держави, що порушив Статут, і припинити всякі фінансові, торговельні або особисті стосунки між громадянами цієї держави і громадянами будь-якої іншої держави». З цією метою була створена Міжнародна комісія блокади, але, на жаль, вона не змогла завадити жодному з тогочасних військових конфліктів. Більше того, за її мовчазної згоди Німеччина та Радянський Союз розв’язали Світову війну.
Як вже було сказано, у 1945 році країни-переможці знову вирішили створити систему механізмів та принципів, які б унеможливили повторення того що сталось.
Для цього була створена Організація Об’єднаних Націй, із Радою безпеки, як основного важеля підтримки миру та світового порядку. Але саме тоді був закладений механізм, який унеможливлював своєчасну реакцію світу на порушення норм Статуту та право держави на виконання власної суверенної волі на своїй території, а саме – так зване «право вето». Статут ООН передбачає…
Під час холодної війни це правило давало можливість основним геополітичним гравцям США та Радянському Союзу, «наводити лад» у своїх геополітичних зонах тими методами, якими вони вважали за потрібне без оглядки на весь інший світ та правила. Так США експортувала демократію Гранади, Куби, Панами, у свою чергу Радянський Союз експортував своє бачення комунізму до Угорщини, Чехословаччини, Афганістану тощо.
Хоч це і цинічно, але основне завдання було виконане і «холодна війна» перетворитись на «гарячу»
Але часи міняються і те, що було допустимим і не поганим у ХХ сторіччі, у ХХІ стає архаїзмом. Після закінчення холодної війни, та ліквідації біполярного світу США так і не змогла звикнутись із роллю світового гегемона, і за великим рахунком своєю млявою політикою спровокувала нову хвилю перерозподілу ролей у cвіті. Більше того країни, які раніше знаходились в тіні своїх «західних партнерів» починають вимагати реформ всієї світової системи безпеки з метою, як удосконалення так і збільшення свого впливу.
Чому світові лідери підняли питання скасування права вето саме у 2014 році?
Відповідь на поверхні. Російська Федерація більше не бажала миритись зі своєю роллю регіонального лідера, яку вона відігравала останнім часом. Зараз же вона направила всі свої ресурси на те щоб знову стати важливим світовим гравцем. Цей процес розпочався у 2008 році у Грузії і, на жаль, не зміг бути зупинений ані ООН, ані тодішнім «гегемоном» США.
Російська Федерація бачить свій шлях до світового лідерства у дестабілізації ситуації у світі, демонстрацією нездатності США не те що підтримувати порядок у світі, а навіть захистити своїх союзників та тих кому вони свого часу дали гарантії захисту.
Для України скасування права вето життєво важливе. Адже Росія, на жаль, перетворилась на державу, якій необхідний зовнішній ворог для підтримки внутрішнього спокою та відволікання свого населення від внутрішніх проблем. І тому, якщо ми бажаємо, не стати такою собі Угорщиною зразка 1958 року або Гранадою зразка 1983 року (нагадаю, що в обох випадках держави постраждали від зовнішньої агресії, але ООН не змогла цьому завадити через право вето СРСР та США відповідно), а світ воліє реанімувати систему світової безпеки та вдихнути нове життя в старі інститути, то всі міжнародні зусилля 2016 року мають бути направлені на реформування Ради Безпеки ООН. Але хочу наголосити, що це можливе лише шляхом прийняття політичного рішення абсолютної більшості країн, тому що юридичного вирішення не існує.
P.S. Нижче наведена інфографіка: http://birdinflight.com/ru/infografica/pravo-na-zapret-istoriya-vetirovaniya-v-sovete-bezopasnosti-oon.html, яку підготував прекрасний політолог Володимир Головко.
