Це призводить до того, що система забезпечення медичних закладів кров’ю або її компонентами в багатьох випадках працює в авральному режимі. 70% донорів в Україні здають кров, щоб урятувати своїх родичів. Тобто людина потрапляє в біду, негайно потрібна операція, і близьким та друзям пацієнта пропонують терміново знайти необхідну кількість крові. Це абсолютно ненормальна ситуація, адже такі «разові», випадкові донації тягнуть за собою великий ризик передачі інфекцій. Тому що обладнання наших станцій переливання крові не дає можливості стовідсотково визначити, чи є у випадкового донора небезпечні хвороби. У нас відсутня належна система простежуваності та гемонагляду. Не створена всеукраїнська інформаційна система.
Отже, ми маємо на сьогодні комплекс проблем, нерозривно пов’язаних одна з одною.
Перша проблема – відсутність добровільних, системних донорів;
Друга – недостатній рівень безпеки та якості операцій із донорською кров’ю, значна кількість випадків передачі інфекцій через неї;
Третя – відсутність державного стимулювання донорства. Система пільг для тих, хто здає кров, не змінювалась із радянських часів, та не відповідає реаліям сьогодення. Наприклад, й досі донори мають право на безоплатне позачергове зубопротезування та першочергове отримання за місцем роботи путівок до санаторіїв. Але ж великі радянські підприємства разом з піонертаборами та санаторіями давно канули у минуле, або стали приватними;
Четверта – застаріла матеріально-технічна база. У країні працюють близько 500 центрів переливання крові, де майже відсутні сучасні системи контролю якості крові.
Звісно, неправильно було би говорити лише про негативні тенденції. Останніми роками завдяки приватним інвестиціям були модернізовані деякі регіональні центри крові. Почалась робота з населенням, просвітництво через ЗМІ. Значно збільшилась кількість безоплатних донорів – виявилось, що українці готові допомагати – треба тільки вкладати кошти в системну роботу з населенням.
Але модернізація, нові підходи, інвестиції будуть постійно гальмуватись і ризикують залишитись у статусі вічних «пілотних проектів», якщо не створити відповідну законодавчу базу. Разом з колегами розробили проєкт Закону №3648 «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові». Його мета – відновити в Україні систему добровільного та безоплатного донорства, впровадити європейські стандарти, створити механізми для залучення приватних інвестиції.
Ми пропонуємо зміни паралельно у декількох напрямках:
Відкриваємо систему крові для приватних інвестицій з обов’язковим збереженням державного контролю за донорською кров’ю. Зазначу, що і державні, і державно-приватні центри крові зможуть забезпечувати потреби лише українських медичних закладів та українських пацієнтів. Нещодавно ми схвалили законопроєкт № 2429, яким заборонено експорт крові та її компонентів за кордон.
Створюємо Національний реєстр донорів крові. В нас нарешті з’явиться загальнонаціональна база даних, до якої занесені постійні, перевірені донори крові та ті, хто в силу різних причин має протипоказання для проведення донацій. Ми інтегруємо цей реєстр в електронну систему здоров’я eHealth, щоб спеціаліст, який забирає кров, міг відразу визначити рівень надійності донора.
Вводимо систему ліцензування центрів крові: якщо ти працюєш з кров’ю, то маєш відповідати жорстким стандартам. Пропонується створити спеціальний державний орган, який видаватиме ліцензії центрам крові, контролюватиме її якість, займатиметься пропагандою донорства, контролюватиме дотримання директив ЄС у цій галуззі. Ми розуміємо, що у перспективі ліцензування може призвести до скорочення кількості морально застарілих станцій переливання крові, які не відповідають стандартам безпеки. У той же час на регіональному рівні з’являться дійсно потужні, сучасні центри – вони зможуть забезпечити і роботу з донорами, і якісний забір крові. А далі кров буде передаватись у банки крові при лікарнях. Така система набагато більш ефективна та безпечна ніж коли кожен медзаклад намагається самотужки вирішувати проблеми забезпечення кров’ю.
Я впевнений, що прийняття законопроєкту стане першим важливим кроком на шляху до відродження національної системи безоплатного регулярного донорства.