Соціологія невмолима – з огляду на численні провали так званих «реформ», тиск на бізнес, згортання демократичних процесів, фактичну втрата й відмову від європейської перспективи, посилення імперських амбіцій Росії – влада програє. Тим часом як опозиція зі скрипом і тріском, але об’єднується, нарешті усвідомивши – громада вимагає консолідації – бо в цьому її останній шанс на виживання.
При цьому представники влади критично програвати не готові, бо відчувають – при всьому дефіциті вільних місць у в’язницях для кожного з них місце знайдеться – коли влада мінятиметься. Отже бій розглядається як останній – «найважчий». Як кажуть, «якщо джентльмен не може виграти в межах правил, джентльмен змінює їх».
А якщо не джентльмен – просто чхає на ті правила. І грає поза ними.
Закордон нам допоможе (с)
Найбільша загроза для нинішньої влади є консолідація опозиції з висунення кандидатів у мажоритарних округах.
Опозиційні сили можуть розраховувати не менш як на 150-ти округів. Якщо у кожному окрузі буде єдиний кандидат від опозиції. У решті 75-ти округах ці шанси менші, але вони є. Особливо з огляду на «недитячі» суперечки серед провладних структур (ПР та латентних ПР у лавах її «сателітів») щодо висування кандидатів.
За партійними списками опозиція перемагає навіть, ідучи двома чи кількома колонами, які не опонують одна одній. Щоправда, дехто мріє про єдиний список, але, на щастя, часи КПРС минули, люди мають різні партійні уподобання – і це також є частиною нашої реальності. Зацікавлення влади – щоб списків від опозиції було якомога більше, а межі округів були якомога довше невідомими (бо як тоді можна визначити єдиного кандидата, якщо не знати, в кого запитувати, наскільки той чи інший кандидат авторитетніший).
За першим сценарієм ПР має намір дещо відкоригувати виборче законодавство за рекомендацією…ПАРЄ. Як відомо, ця структура, однією з головних місій якої є максимальне відстоювання демократії, відзначила надто високий виборчий поріг у нашому законодавстві – 5%. Що й відображено в останній резолюції ПАРЄ.
Цим із радістю користуються українські технологи «від влади». Їм чудово відомі «отаманські» настрої серед декого з опозиційних лідерів, що базуються на їхній харизматичності, вузькосегментованій популярності і мінімальному рейтингу. Щоправда ризик розпорошення може компенсуватися не меншою «атомізацією» груп влади, але з досвіду тієї ж ПАРЄ – головного удару в зв’язку зі зменшенням виборчого відсотку буде завдано опозиції.
А от чи стане новий парламент від цього більш демократичним – в мене особисто є сумніви. Принаймні точно знаю: розрізнений і неконсолідований парламент – поганий опонент президентові.
Бої без правил
Щодо мажоритарних округів – і тут влада використовуватиме закордонний досвід, але без усяких натяків на демократичність.
Якось у штаті Масачусетс (США) віце-губернатор Джері задля перемоги власної партії на виборах дуже творчо «нарізав» округи. Його партія в підсумку отримала силу-силенну кількість округів з мінімальної кількістю виборців, які підтримували опонентів. Натомість опоненти отримали такі самі округи, але їх було на порядок менше.
Із того часу подібну виборчу геометрію прийнято називати «джерімендерінг» – за іменем технолога. Свого часу моєму батькові до округу, за яким він вкотре балотувався, доліпили величезну кількість закордонних дільниць – влада розраховувала «розмити» прихильників опозиційного депутата. Хоча він все одно переміг.
Упевнена, що й цього разу буде застосовуватися та ж технологія, хоча б у тому самому Києві. А в межах областей наші доморощені «джері» користуватимуться куди простішою тактикою із двох складових – збільшення кількості округів на Сході та Півдні (відповідно зменшення на Заході та в Центрі) «плюс» творче нарізання округів під конкретних замовників. Таке рішення може запросто «освятити» ЦВК – дуже сподіваюся, що її членам і голові вистачить мужності і глузду не підтримати подібний ганебний крок.
У будь-якому випадку ми зробимо все, аби нейтралізувати технологічний підступ з боку влади, але кінцевий результат усе ж таки забезпечить лише голосування виборців. Відтак, влада не гребуватиме і перевіреними «старими-добрими» методами «персонального» підходу до виборців, або просто – підкупом і подачками.
Гречка (ліки, рис, шампанське, кекс, бюджетні подачки) як виклик демократії
Виявляється, всі мережі мультирівненої соціальної опіки в Україні вже працюють на повну потужність.
Від власного імені провладні кандидати роздають уже все – від мила до мотузок, навіть якщо ті реально є гуманітарною допомогою від міжнародних фондів чи бізнес-структур. Не буду розписувати схеми – вони надто всім відомі. Загнати людей у бідність, примусити зводити кінці з кінцями, а потім порадувати шоколадкою – ось вона – ганебна, але дієва технологія. Знецінити людські гроші, щоб заробити мільярди, а з людьми поділитися копійками – ось основна тактика влади.
Схоже, технологія «від Черновецького» так і не навчила декого зі співгромадян. А тим часом частина кандидатів, як від ПР, так і від «латентних» регіоналів у лавах Народної партії та інших привладних утворень, пішли ще далі ніж учитель із БЧ. Вони вирішили не розмінюватися на дрібниці – і скупити виборців не поодинці, а гамузом, тобто округом.
Не секрет, що бюджетна стаття «на соціально-економічний розвиток» у рік виборів орієнтована на формування позитивного враження від влади в усіх громадян. Але в декого вона має бути ще більш позитивним, ніж у решти – за рахунок маніпуляцій зі збільшення ресурсів «своїм» регіонам та їх «обрізання» оцій решті.
До прикладу, з «панського плеча» Сергія Клюєва (брата керівника штабу ПР Андрія Клюєва) мешканцям міста Артемівськ додатково з бюджету виділено близько 70 млн. грн. «Плюс» ще 60 млн. для мешканців міста Новоград-Волинський і сусідніх районів Житомирської області – від імені спікера Володимира Литвина.
Здавалося б – треба подякувати благодійникам з те, що про людей не забувають. Але, як показує практика – навіть, якщо частина цих коштів і дійде до людей, їх планують повернути «з відсотками» в разі збереження влади. Феодали свого часу також кидали кістку кріпакам, як ті бунтувати думали, а потім знову обдирали як нитку. Іменем короля. Або іншим якимось іменем. Схоже, мало в нас помінялося від того часу. Просто гайдуків замінили суди, податківці, міліція та інші охоронці-фіскали.
Чи можна боротися з цими та іншими тактиками влади «на виживання»? Можна і треба.
Чи може це зробити опозиція власноруч? Ні. Опозиція потребує допомоги і пильного ока громадськості у тому, щоб перемогти владу і не перетворитися на неї – не змінивши нічого по-суті, крім прізвищ на владних кабінетах.