Саме через це на 2014 рік ми мали такий виробничий потенціал, який досить складно було «привести до тями» й майже всім підприємствам було притаманне наступне: можливість випуску лише застарілої продукції, відсутність коштів на новітні розробки, стара технологічна база, величезні незадіяні території на утриманні, неефективна управлінська діяльність. Виходом з ситуації на той час вважалось лише оборонне замовлення з боку держави. І дійсно, в умовах війни ситуація з цим покращилась, проте кардинально не змінилась.
Держава почала вкладати в закупівлю нових видів озброєння для ЗСУ та розробку нових зразків зброї, але з’явилась конкуренція за такі замовлення з боку приватних оборонних підприємств. Відзначу, що на сьогодні саме вони виконують більшу частину державного оборонного замовлення. Деякі зразки такої продукції дійсно мають унікальні властивості й відрізняються відмінною якістю, але буває й так, що ЗСУ просто вимушені використовувати її, незважаючи на вкрай низькі характеристики, виключно через те, що іншої просто немає.
Постає абсолютно природнє питання відносно того, що цей ринок треба «відкривати» для створення конкурентного середовища. В принципі, такий задум і було закладено у прийнятий ще влітку 2020 року Закон України «Про оборонні закупівлі». Положення Закону мали забезпечити конкретність, прозорість, підзвітність та рівну можливість для всіх брати участь у закупівлях. Проте, буду відвертим, є певні застереження - відкривши цей ринок, ми можемо ще більше погіршити стан державних оборонних підприємств, які не завжди є гнучкими у реагуванні на попит на сучасну військову техніку, проте вміють виготовляти зброю, якою дійсно «можна воювати».
Тому нам треба мати реформований державний сектор ОПК, щоб підприємства більше відповідали сучасним вимогам до управління та розвитку, могли б залучати інвестиції, впроваджувати нові технології тощо.
У якості прикладів можна привести Завод ім. В.О.Малишева або Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (ХДАВП), які є настільки великими й мають «запущені» проблеми, що складно піддаються реформам, проте без них Україна матиме обмежені можливості з виробництва танків та літаків, які може й не є найкращими світовими зразками, але мають іноді унікальні характеристики, і тому втрата потенціалу цих підприємств стане суттєвим регресом для держави.
У цих двох заводів постійно погіршується фінансове становище, а це призводить до дискваліфікації висококласного персоналу, який, до того ж залишає ці підприємства. На ХДАВП, зрозуміло, ситуація значно гірша, там ще й застарівають та стають непридатними основні фонди і, як наслідок – за п’ять років не випущено жодного літака, а суміжні підприємства не отримують замовлення. Як результат, сумарна заборгованість ХДАВП складає близько 4 млрд. грн і зовсім не зменшується. Останнє судове засідання по ХДАВП, яким знову лише відтерміновується кінцеве рішення по банкрутству, так і не є вирішенням питання. І ХДАВП, фактично припинивши випуск продукції у 2012 році, так і не відновив виробничий процес.
А от ДП «Миколаївський суднобудівний завод» у жовтні минулого року розпочав процедуру банкрутства, навіть незважаючи на те, що останнім часом все ж таки працював, виконуючи ремонт кораблів та катерів для потреб Військово-Морських Сил ЗС України. Чому ж так сталося? Як кажуть – не той профіль, він від самого початку будувався для інших цілей: будівництва військових кораблів «океанського класу», які Україні були в принципі непотрібні. І на превеликий жаль - подібних прикладів можна привести чимало.
Тобто, великі українські підприємства які можна назвати «гігантами індустрії радянського зразку» так би мовити «хворі», а миритися з відсутністю реальних планів санації й подальшого виведення з кризи цих підприємств більше неможливо. Однією з основних причин цього також є «радянська спадщина», правда у цьому випадку - це керівництво заводів, яке часто-густо ще мислить схемами «планової економіки».
На рівні вищого керівництва держави це розуміють, як і те, що Україні потрібно мати реформований державний сектор ОПК, підприємства якого більше відповідатимуть сучасним вимогам до управління та розвитку підприємств.
Іншим фактором повільності реформ є часта зміна керівників Укроборонпрому. З 2014 року й по сьогоднішній день керівників УОП було змінено аж п’ять!!! тобто, говорити про якусь довгострокову стратегію в такій ситуації в принципі не приходиться.
У 2020 році ситуація зрушилась з «мертвої точки» і багато проблем галузі, зрозуміло що не всі, можна вирішити, прийнявши й, головне – надалі виконувати положення законопроекту №3822 «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». Ключовими особливостями законопроекту можна визначити саме стратегічність поставлених завдань, головним з яких є якраз довгострокове планування для державних оборонних підприємств, чого на цей час вони позбавлені. Цілі – амбітні, «зламати систему» за якою лише 28 підприємств з-поміж 118-ти, які входять до складу Укроборонпрому, генерують 98% виручки, а решта – живуть у режимі боргів, у т.ч. із виплати заробітної плати.
Разом з тим, треба розуміти, що законопроект 3822 не є панацеєю, його можна розглядати лише як інструмент, за допомогою якого ситуацію можна зрушити з місця і все. Але навіть ще до його прийняття керівництво Укроборонпрому могло б більш активно діяти в питанні виведення державних підприємств, які знаходяться в його складі, з кризи.
Очевидно, що Укроборонпром виконав значну й важливу роботу, провів оцінку стану підприємств, розробив триаж-аналіз і т.д. Але вона завершилась рік тому. Треба активізувати зусилля в напрямку реформ, можливо по окремим проблемним питанням приймати непопулярні рішення, а не обмежуватись виключно здійсненням заміни керівників оборонних підприємств.
Буду відвертим, для запровадження якісних перетворень кадровий потенціал присутній. Навіть в самому «Укроборонпромі» є велика кількість високооплачуваних професіоналів, які, у той же час, досі не вирішили поставлені перед ними завдання, і не лише через відсутність того самого механізму, який закон 3822 й повинен дати. І одним із головних завдань керівництва «Укроборонпрому», окрім іншого, має стати більш активна робота з виведення підприємств із кризи в рамках діючого законодавства.
Що ж, законопроект планується до розгляду у другому читанні найближчим часом й вірогідність його прийняття достатньо висока. Тобто після цього ми можемо розраховувати якщо не на «прорив», то як мінімум на суттєве виправлення ситуації у оборонній сфері. Головне при цьому – чітко розуміти, що система ОПК потребує реформ, причому «ще вчора», а від їх успішності буде залежати, чи залишиться Україна державою яка входить в «елітні клуби» з виробництва сучасної та ефективної зброї, чи ні. Закликаю усіх виявити політичну волю і трансформувати сектори безпеки, оборони та ОПК. І час все далі буде працювати проти нас, якщо будемо гальмувати.