У цьому зв’язку варто нагадати, що про робочі місця в Україні, серед іншого, задумувалися і програмували відповідні дії вже в перші роки відновлення державності українські державники. Тоді виходили з того, що фактично колоніальну, зокрема економіку, УРСР треба реформувати в економіку незалежної держави. Для цього, окрім політичних, було багато підстав суто економічного змісту. Адже, з одного боку, в УРСР вироблялося деяких видів продукції суттєво більше, ніж споживалося (наприклад, більшість продукції металургії та хімії експортували). З іншого, - багатьох видів продукції, яка споживалася в республіці, у нас виробляли менше, ніж споживали, а тому завозили з інших республік СРСР (наприклад, продукцію легкої промисловості). Подібна ситуація була і з послугами: деякими держава СРСР взагалі не забезпечувала.
На жаль, згадані плани українських державників щодо формування і розвитку України, як і багато інших, були проігноровані. Натомість практично усі радянські управлінці залишилися на своїх місцях і продовжували укріплювати радянську систему керівництва, не змінився імперський адміністративно-територіальний поділ, практично не змінилася радянська структура економіки, сформовано олігархічну модель управління державою, руйнується медицина, освіта і наука тощо.
Головне – масовими зусиллями було фактично зруйновано потужну українську народну силу, яка на початку 90-х минулого століття об’єднала практично всіх українських державників, і яка пізніше переродилася у політичну партію Народний Рух України. Після руйнації НРУ, в Україні наплодилося маса фейкових (тепер модне слово) олігархічних партій і партійок, куди здебільшого «перекочували» деструктивні елементи з НРУ. Водночас, ці «нові» політичні сили охопили і тих щирих державників, які раніше були в НРУ або симпатизували йому і вже під час розвалу останньої імперії СРСР – у перші роки відновленої незалежності України, володіли усіма розробками щодо створення, розбудови і становлення демократичної, соціально орієнтованої держави Україна, в тому числі всього, що стосувалося зайнятості народу. Їх напрацювання базувалися, як правило, на досвіді багатьох поколінь українських патріотів. Характерною особливістю було те, що ці державники, як і багато інших активістів, опинилися у різних політичних силах, які здебільшого декларували патріотичні цілі. Але, на відміну від НРУ, всі разом не стали українським патріотичним монолітом і тому не збудували сильної держави. Тут ключовим є розпорошеність зусиль і людей. Словом, можна стверджувати, що в Україні був реалізований принцип «разделяй и властвуй» (прохання відгадати авторство). Тут можна, звичайно, всі гріхи списати на зовнішній чинник і значною мірою це буде правда, особливо, враховуючи нашу історію і теперішню російську агресію. Але все ж таки насамперед треба шукати винних у себе, оскільки ззовні роблять те, що ми їм дозволяємо.
Звертає на себе увагу те, що ситуація з розвалом колись монолітного НРУ чимось подібна на теперішню, пов’язану з подіями в партії «правий сектор». Звичайно, ці сили не можна порівнювати. Але ж і умови їх зародження та функціонування також не можна порівнювати. Крім цього, серед іншого, у них є спільною мета: незалежна, заможна Україна.
Словом, за останні понад 24 роки існування незалежної держави збереглися і укріпилися радянська система і радянські методи управління в нерадянській Україні. Видається, що це - головна причина дисонансу між владою і народом.
Сьогодні, cеред іншого, варто знову привернути увагу до зайнятості населення, яке було завжди актуальне в нашій державі, а тепер набуло особливого значення, оскільки має місце чергова активна фаза скорочень. Тут не треба бути особливо обдарованим, аби зрозуміти, що скорочення робочих місць без привабливих пропозицій нових (хоча б по зарплаті) є не що інше, як посилення антидержавних (тобто антиукраїнських) сил. Причому – часто грамотними людьми. А це особливо небезпечно і для держави, і для влади.
Об’єктивно умови для створення в Україні нових робочих місць були і є. Адже значну частину товарів ми тепер імпортуємо з інших країн. В УРСР, як вже згадувалося, такі товари завозилися з інших республік. Тепер - здебільшого з Китаю та інших країн того регіону. Нерідко контрабандним способом. Крім цього, приблизно половина товарів виробляємо нелегально (за даними різних джерел, обсяг нелегальної економіки сягає до 50%) Тобто, Україна оплачує значну кількість робочих місць в інших країнах або ж не дістає ніяких податків від нелегальних виробництв. В той час, як ми могли би виробляти не гіршу свою продукцію і послуги.
Показовим прикладом в цьому контексті може бути Львівське ПАТ «Електрон». Не ставиться під сумнів високий авторитет цього підприємства із майже столітньою його історією у сфері точної механіки і електроніки. Зокрема, в радянські часи вироблені там телевізори «Електрон» високо котувалися у всьому соцтаборі. На окремих підприємствах цього об’єднання проектувалася і вироблялася продукція спеціального призначення для всього Варшавського договору. В кращі часи на підприємствах НВО «Електрон» тільки у Львові працювали майже 18 000 працівників. А сьогодні там зайняті всього лиш кілька тисяч. Решту робочих місць за понад 24 роки скорочена. І навіть не перепрофільовано.
Тим не менше, кілька років тому, за власною ініціативою, на цьому підприємстві сконструювали і освоїли виробництво сучасних, конкурентоздатних тролейбусів і трамваїв. Недавно там спроектували і зробили перші зразки електробусів. Мабуть, якби було державою поставлено завдання, разом з іншими українськими підприємствами, колектив Електрону міг би скласти і належну конкуренцію чеському об’єднанню «Тесла» в плані створення і виробництва електромобілів, які у майбутньому можуть витіснити автомобілі. На жаль народна згадана ініціатива виникла аж через 20 років після відновлення української незалежності. З іншого боку, це і є гарантія незворотності перетворень від колонії (УРСР) до незалежної держави Україна. Оскільки, все те, що робиться «на виконання……», нестійке і зворотне.
Згадана ініціатива на Електроні зайвий раз засвідчує, що по інтелекту і по кваліфікації українські фахівці не поступаються закордонним. Важливо їх правильно задіяти.
Очевидно, що питання створення нових, привабливих робочих місць має бути пріоритетом для влади. І Центральної, і місцевої (наприклад, щодо підтримки згаданої ініціативи на Електроні). Очевидно також, що її головні акценти мали б бути зосереджені на створенні нових робочих місць, зокрема, в малому і середньому бізнесі, насамперед – у створенні стартапів і перепрофілюванні існуючих великих закладів та їх працівників (напевно, деякі підприємства взагалі варто закрити, а їх працівників перепрофілювати для інших закладів).
Окрема увага має бути приділена розвитку та укріпленню українських вчителів, викладачів ВУЗів, науковців і лікарів.
Без скорочення робочих місць нам не обійтися. Однак, це має відбуватися насамперед через перепрофілювання працівників - у контексті системної реструктуризації української економіки і України в цілому. Тобто - на базі стратегічних концепцій створення і розвитку нашої держави, галузей, зокрема, економіки. При цьому слід дотримуватися правила: скорочувати наявні робочі місця можна лише після створення нових, більш привабливих, ніж існуючі. Однак, до цього керівники в Україні не прислухалися і в результаті кількість офіційно зайнятих зменшилася з понад 21 мільйона в 1991-му УРСР до 16 – 18 млн в 2013-му в Україні (дані різних джерел розходяться). Насправді, зайнятих ще менше, бо є багато таких що лише числяться і не працюють. Певний дефіцит робочих місць (граничний рівень безробіття) мусить бути і мусить контролюватися владою – за рахунок іноземців, які можуть залучатися лише на основі конкурсу в рамках ринкових відносин.
Очевидно, що для побудови системної, стратегічної концепції створення і розвитку української держави, зокрема її економіки, насамперед мусить бути зроблена фундаментальна інвентаризація наших можливостей і наших потреб. Для цього потрібно до 2-х років і зовсім невеликі кошти при наявності політичної волі. До речі, якби були результати інвентаризації у сфері електроенергетики, про що раніше кілька разів порушувалося питання, то, можливо б, поставлявся в Крим мінімально необхідний для виживання людей обсяг електроенергії і таким чином не було б моральних підстав для її постачання – непостачання, включаючи блокування, диверсії тощо. Все це мало б бути чітко доведено до відома керівництв і суспільств іноземних держав, аби здобути в них розуміння підтримку в цьому питанні.
Саме так, у такій послідовності (інвентаризація; концепція розвитку держави; галузей; підготовка кадрів тощо), планували творення і розбудову нашої держави українські державники у перші роки відновлення незалежності. Цього, на жаль, не було зроблено протягом понад 24-х років, а відтак – не вивчено їх напрацювань. Хоча загальновідомо, що без згаданих інвентаризації і стратегій нормального розвитку держави не буде.