Блокада як стиль життя: від трибуни до залізниці

«Блокувати чи не блокувати». Горе-шекспірівська драма українського формату розігрується як на рівні вищого політичного керівництва країни, так і на рівні суспільного дискурсу.

Частина політиків ледь не з піонерським завзяттям чатує на залізничних коліях Донецької та Луганської області, перешкоджаючи, за їхніми словами, злочинній торгівлі з ОРДЛО.

Володимир Пилипенко Володимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии, кандидат юридических наук

Фото: business-tv.com.ua

Дивно, що прокинулись герої лише сьогодні. А чому ж не блокували в 2014-му? Чим тоді ситуація відрізнялась від нинішньої?Інші політичні активісти переконують, що без антрацитового вугілля Донбасу країна зануриться в хаос і темряву. Щодо останнього – то це в прямому розумінні слова. Уряд уже попередив, що віялові відключення електрики – необхідний крок.

Вочевидь, розібратись у всій цій справі не просто, зважаючи, що у нас ніхто сильно не переймається таким європейським стилем роботи як аналіз, планування чи стратегія. Ці всі інструменти «старої демократії» не для України. Ми полюбляємо все робити у стилі «бліц-крігу» – швидко щось утнемо, а там як Бог дасть.

Вочевидь, виходячи саме з такого принципу, уряд запровадив в країні надзвичайний енергетичний стан.

Прем’єр-міністр запевнив, що не допустить підвищення ціни газу для населення та назвав злочином блокаду постачання вугілля.

Тут пригадуються слова залізного канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка: «Політика – мистецтво можливого». Ций вираз часто вживають, коли щось зробили, аби показати, що іншого варіанту просто не існувало.

Вочевидь, українські державні очільники не зовсім коректно зрозуміли слова канцлера. Адже якщо він і приймав доленосні для своєї країни рішення, то спирався на свій багатий досвід, знання та консолідовану підтримку людей. І основне - всі розуміли для чого потрібні ті чи інші жертви. У нас же – політики хочуть всидіти на двох стільцях: і з терористами торгувати, і незалежність свою боронити. Але такий принцип не працює.

Чи є альтернатива вугіллю з Донбасу?

Я не є експертом з енергетичних питань. Але навіть для мене у всій цій історії є очевидні «нестиковки». Коли лунають заяви, що у нас немає альтернативи, то це рівнозначно, що сказати – ми слабкі, безпомічні, караул. Якраз прекрасна нагода для Росії продовжити свою експансію.

В умовах війни будь-який прояв слабкості – це нищівний удар. Досвідчені стратеги розуміють, що інтереси держави в умовах конфлікту мають бути понад усе. А от розмови – все пропало, рятуйте – позиція наперед програвшого. Тому перед тим, як транслювати подібні апокаліптичні тезиси – треба думати про наслідки.

За словами експертів, альтернатива донбаському антрациту є. Йдеться, зокрема, про закупівлю його в інших постачальників або переведення теплових електростанцій на іншу марку вугілля чи інший вид палива.

Також більшість фахівців збігаються на думці, що, наприклад, вугілля з Південноафриканської республіки хоч і не краще за українське, але за своїми параметрами на 70% підходить для наших ТЕС.

За підсумками минулого року, із зони АТО офіційно Україна завезла 9,2 млн тонн вугілля. Натомість, з ПАР – всього лише 500 тисяч тонн, з Росії – 600 тисяч тонн і 120 тисяч тонн з Польщі.

Зрозуміло, для того, аби повністю перейти на інше паливо потрібні значні фінансові вливання.

Варто нагадати, що уряд запланував виділити на модернізацію українських ТЕС 300 мільйонів гривень. Це ж мізер. Відштовхуючись від Плану розвитку Об'єднаної енергетичної системи України до 2025 року, на реконструкцію кожної вітчизняної ТЕС потрібно приблизно 2 мільярди гривень.

Лише на одну Слов’янську ТЕС, яку підірвали, за підрахунками експертів, потрібно витратити 7 млрд грн.

Отож в першу чергу треба реалістично оцінювати ситуацію, а не закладати якісь міфічні суми, чудово знаючи, що їх не вистачить ні на що.

Надзвичайний енергетичний стан – чи варто бити в набат

Загалом, суть надзвичайного енергетичного стану полягає у тому, що "Укренерго" тепер зможе частіше, ніж заплановано, відключати електроенергію в певних регіонах, якщо не вистачатиме потужності мережі для забезпечення всіх споживачів у пікові години.

Зрозуміло, що у всій цій ситуації чинник війни – важливий, але не єдиний. Не забуваймо, що Україна попри усі революції та Майдани досі залишається енергетичною рабинею олігархів.

Ні для кого не є таємницею, що на ринку усім заправляють монополісти. У нас відсутня конкуренція. Жоден інший незалежний гравець не може на нього зайти. Оскільки відсутні єдині, прозорі і чіткі правила гри.

Бізнес і на сьогоднішній день дуже тісно зв’язаний з політикою. І це якраз є тим небезпечним симбіозом, який постійно тримає всю країну в напруженні.

До тих пір, поки цей зв'язок не розірветься – очікувати на стабілізацію ситуації на енергетичному ринку не варто. І ось це, як на мене, справді надзвичайний стан, - загроза національним інтересам.

Блокада як чинник сліпого протесту

У всій цій ситуації щодо надзвичайного енергетично стану і блокади Донбасу дивує одне – а що ми робили останні три роки? Виявляється, з одного боку воюємо з терористами, а за іншого – з ними торгуємо і є залежними від їхніх ресурсів. Це ж нонсенс. А якщо одного прекрасного дня вони взагалі перекрили б залізничне сполучення? Що тоді б робили? Вочевидь план, як казав колись один український політик, є в кобзарі.

Зрозуміло, що такий стан речей викликає обурення і навіть гнів у людей. Адже розуміють, що ніякого стратегічного бачення проблеми у нас просто не існує.

Все це нагадує сніжну кулю. Вона котиться, збільшується у своїх розмірах, поки остаточно не перетворюється в неконтрольоване стихійне явище. І ось таких сніжних куль - питань без відповідей - за останні кілька років лише побільшало.

Чому ніхто не відповів за злочини проти Майдану? Чому офіційно не визнали, що у нас війна з Росією? Чому не оголосили воєнний стан? Чому не розірвали дипломатичні відносини з агресором? Чому наші хлопці гинуть, а олігархи спокійно продовжують займатись бізнесом із ворогом? Чому, в кінці кінців, всі кому не лінь піаряться на трагедії українського народу і це ні в кого не викликає ні краплі сорому?!

Ці питання як цвяхи, які забивають в колективний український дух, у віру людей. А без віри у свою країну та розуміння за що віддаємо життя цвіту нації, ніхто не стоятиме на сторожі інтересів держави.

Якщо не відмовимось нарешті від абсолютно непрофесійного, тактичного стилю управління країною, то рано чи пізно ота всенародна сніжна куля просто розтрощить все і всіх на своєму шляху. От доті нам буде нічого ні блокувати, ні захищати.

Володимир Пилипенко Володимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии, кандидат юридических наук