Розберемось із визначеннями
Отже, що таке люстрація? Термін, котрий означає певну процедуру. На відміну від слів «очищення влади», які несуть лише благий намір. На посткомуністичних теренах Європи під люстрацією традиційно мають на увазі відсіювання людей, котрі мали зв’язки з КДБ або його аналогом в інших країнах. Тобто офіційно працювали на репресивний апарат чи були позаштатними агентами.
Цих людей не можна притягти до кримінальної відповідальності, бо вони, власне, й не скоювали кримінального злочину. Їх можна піддати моральному остракізму. А також «вилущити» зі структур влади, заборонивши займати певні посади – народного депутата, судді, прокурора, тощо.
Інколи люстрація (читай: моральне засудження) сягає ще глибше. Яскравий приклад тому – доля Лені Ріфеншталь, відомої режисерки часів Гітлера. Ріфеншталь не претендувала на жодні державні посади, але неприйняття її суспільством було таким непримиримим, що після 1945 року вона була змушена покинути не тільки Германію, а й Європу. Чверть віка прожила Лені в Африці, повернувшись звідти, коли пристрасті уляглись – якщо це можна так назвати.
До чого я веду? До того, що люстрацію є сенс проводити відразу по тому, як повалено той чи інший режим. Причому одночасно з його засудженням або навіть із забороною. Класичний приклад – ситуація в Німеччині чи Японії після Другої світової війни. Більш «свіжий» – Чехія, котра у 1991 році проголосувала за акт «Про незаконність комуністичного режиму».
Многие политики с высоких трибун обещают люстрацию: выгнать прежних чиновников, заменив их новыми. Однако сомнительно, чтобы хотя бы у одной партии или блока нашлось так много чиновников. Мы помним 2005 год, когда массово увольнялись бюрократы после Оранжевой революции. Но аппарат не стал лучше работать и кадровая революция тоже не произошла
— Антон Дмитриев, гражданский активист
Зазирнемо у законопроект
А тепер повернемося до законопроекту депутатів від НУНС. Шановані мною автори пропонують виявити та відсторонити від влади тих, хто у радянські часи співпрацював зі спецслужбами. Що ж, ідея гарна, але недоречна. Чому гарна? Тому що люструвати чиновницькі лави вартувало неодмінно, причому іще на початку Незалежності. Чому недоречна? Тому що момент упущено 21 рік тому.
Саме на початку 90-х слід було займатись «очищенням влади» з одночасним прийняттям заборони на діяльність КПУ. Обрубати у гідри одні щупальця, лишаючи у спокої інші, щонайменше – алогічно. Хочу зауважити, що спроба запропонувати увазі парламенту законопроект про люстрацію мала місце і у 2009-му, і у 2005-му роках. Вже двічі подібний закон не проходив Верховну Раду.
Нині Заєць, Джоджик та Давиденко знову акцентують на необхідності виявляти у владі колишніх агентів та інформаторів КДБ. Таких осіб з плином часу дедалі меншає – з цілком зрозумілих причин. Те саме стосується і тих, хто брав участь у засудженні / переслідуванні членів ОУН-УПА. Про них також мовиться у законопроекті «нашоукраїнців».
Втім, автори пропонують не допускають до ТОПових позицій у владі ще й тих людей, які були в минулому замішані у сепаратистських, дискримінаційних чи корупційних діяннях, у замахах на державний лад та цілісність держави.
Даруйте, але наведений вище перелік підпадає під дію Кримінального кодексу, а не люстраційних комісій. Чому б в такому разі не розширити його і не включити інші різновиди злочинів, зокрема, педофілію? Повторю ще раз: люстрація є тим інструментарієм, який дозволяє очистити владу від чиновників, чиє минуле є небездоганним не з точки зору КК, а з позицій прийнятої в соціумі моралі.
Поговоримо про політичну відповідальність
То що ж робити з корупціонерами? «Пробачити» їх? В жодному разі. Просто їхні дії підпадають під іншу юрисдикцію. Якщо ж автори закону мають на увазі не «явних» (так би мовити) корупціонерів, але таких, про яких всім відомо, що наживали вони свої мільярдні статки нечесним шляхом, проте фігурантами судового процесу так і не стали, то тут постає проблема іншого ґатунку.
Приміром, всі ми знаємо, що чиновник Ікс безсоромно крав державні кошти. Він і не соромиться колишніх «подвигів», виставляючи на загальний огляд вілли, яхти, дорогі брендові аксесуари тощо. Але до суду його не притягали, і в очах закону він є таким саме невинним, як і сантехнік Ігрек, що живе на одну зарплату і, можливо, дрібні хабарі від пожильців такого-то будинку.
Если бы люстрации в Украине требовали политики, которые не были у власти, это было бы свежей идеей.
Який механізм застосування люстрації відносно такої людини? Згідно законопроекту депутата Зайця та ін., люстраційна комісія звертатиметься по інформацію передусім до правоохоронних органів, а також до «фізичних та юридичних осіб». Є вірогідність того, що правоохоронні органи на відповідний запит повідомлять традиційною формулою, що пан Ікс «не был, не привлекался и не состоял».
“УДАР” пропонує натомість створення Антикорупційного бюро розслідувань. Як діятиме таке бюро? Перш за все, воно буде незалежним від влади. Але не відстороненим від співпраці з нею (зокрема, з судовою гілкою) та від спілкування з соціумом. Це не буде вузьке коло “обраних”, що вершитиме долю решти.
Займатиметься бюро перевіркою усієї інформації щодо корупціонерів, виявлятиме їх і через суди домагатиметься їхньої відставки. Все чітко, прозоро та зрозуміло. За необхідності бюро ініціюватиме притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності. Знову ж таки – через суди.
Працюватиме воно у синергії з громадськими організаціями, журналістськими ініціативами. Виробить свої критерії зважування тієї чи іншої кандидатури, на кшталт тих, з якими, приміром, виступав рух «Чесно».
Партія “УДАР” ставить завдання політичної люстрації – і тому зацікавлена, щоб у владі не працювали люди, які дискредитували себе своєю попередньою діяльністю, бо і від моральних якостей людей, які прийдуть у владу, залежатиме майбутнє країни та довіра суспільства до держави .
Люстрація – це один з шляхів подолання корупції, адже Україна посідає «почесне» 152 місце зі 187 у світовому рейтингу найбільш корумпованих країн. Ми благополучно скотилися за останній рік на 16 щаблів, наздогнавши й перегнавши навіть деякі країни Африки.
Люстрація - це свого роду засіб асенізації, «провітрювання» суспільства задля досягнення поставленої мети. Треба бити влучніше і діяти у спілці з судами, правоохоронними органами. Сама лише негативна суспільна думка про ту чи іншу особу ще не спричинила в Україні жодної добровільної відставки.
“УДАР” пропонує свої підходи до вирішення проблеми. Зовсім скоро – у Раді нового скликання – ми представимо їх у вигляді законодавчих актів, котрі, хочеться вірити, будуть підтримані більшістю наших колег.