Росія заплатить: нова правова позиція Верховного Суду стосовно відповідальності держави-агресора

Фото: НП

Чому не вдавалось притягнути Росію до відповідальності в українських судах до 2022 року?

Питання відповідальності росії та стягнення з неї збитків стояло досить гостро для українців починаючи з 2014 року. Тоді після військової окупації росією Кримського півострова, а також окупації окремих територій Донецької та Луганської області, указом Президента України від 14.04.2014р. було оголошено про початок Антитерористичної операції на Сході України (Операція Об’єднаних Сил з 30.04.2018р.).

Пізніше територія Кримського півострову була офіційно визнана нашою державою як тимчасово окупована внаслідок збройної агресії Російської Федерації (ст.2 та ст.3 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в редакції від 15.04.2014р.), а Кабінетом Міністрів України затверджено перелік населених пунктів (Донецької, Луганської області), на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Цікавим є те, що через чотири роки після вищевказаних подій Верховною Радою України приймається ЗУ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях". Як наслідок, цим законом було внесено зміни до деяких інших законодавчих актів України, зокрема:

• "Позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред’являтися також за місцем проживання чи перебування позивача" (цим положенням було доповнено ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України);

• Звільнено від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях позивачів у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди (ч.1. ст.5 ЗУ "Про судовий збір" доповнено пунктом 22).

З цього моменту в українських судах почала активно зростати кількість позовів, в яких відповідачем була росія. Громадяни, які звертались до суду за захистом своїх прав, здебільшого посилались на наявність: збитків та/або моральної шкоди, що були завдані у зв’язку з вимушеним переселенням з тимчасово окупованої території; моральної шкоди у зв’язку із загибеллю родича (родичів) внаслідок збройної агресії росії; збитків через знищення/пошкодження майна внаслідок бойових дій. Вже станом на 2020 рік в судах першої та апеляційної інстанції перебувало на розгляді понад 800 таких справ і їх кількість постійно збільшувалась. Примітно, що суди у більшості випадків відмовляли у задоволенні подібних позовів.

Чому суди масово відмовляли у задоволенні позовів, в яких відповідачем була держава-агресор?

Тривалий час суди, відмовляючи у задоволенні подібних позовів, посилались на положення ст.79 ЗУ "Про міжнародне приватне право". Дана стаття встановлює, що будь-яка іноземна держава, в тому числі і росія може бути відповідачем по справі в українських судах лише за умови, якщо компетентний орган цієї держави в Україні (наприклад, посольство) надасть на це згоду (іншими словами — держава наділена судовим імунітетом). Згадане правило ґрунтується передусім на суверенітеті та реалізації суверенних прав кожної держави ("рівний над рівним не має влади"). Однак, фактично така норма закону стала своєрідним "прикриттям" для росії та надавала можливість уникнути відповідальності за заподіяну шкоду в українських судах (оскільки неможливо навіть уявити ситуацію, за якої посольство РФ надало б згоду на участь росії у справі в українському суді в якості відповідача).

Ви можете ознайомитись із рішеннями вищої судової інстанції, які підтверджують вищенаведену думку, за активними посиланнями: Постанова Верховного суду від 03.06.2020р. у справі № 357/13182/18; Постанова Верховного Суду від 13.05.2020р. у справі №711/17/19; Постанова Верховного Суду від 04.11.2020р. у справі №280/1380/19-ц; Постанова Верховного Суду від 24.06.2020р. у справі №711/16/19.

Як бачимо, в Україні до 2022 року склалась досить усталена практика, яка фактично утворює відчуття "замкненого кола": для того, аби притягнути росію до відповідальності в українському суді необхідним є отримання згоди посольства РФ в Україні на участь у справі → згода не отримана → притягнути до відповідальності державу-агресора в українському суді неможливо.

Зміна вектору розвитку судової практики у 2022 році

Ситуація кардинально змінилась у подібній категорії справ після прийняття Верховним Судом Постанови від 14.04.2022р. у справі № 308/9708/19. За обставинами цієї справи, жінка звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування моральної шкоди, завданої їй та її дітям у зв’язку із загибеллю її чоловіка й батька її дітей внаслідок збройної агресії РФ на території України. Серед доказів, які Позивач надала до суду, зокрема були:

• свідоцтво про смерть чоловіка;

• протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії, в якому містились дані про те, що порання і причина смерті її чоловіка пов’язані із виконанням обов’язків військової служби;

• рішення іншого суду, яким було встановлено факт загибелі чоловіка при виконанні обов’язку військової служби та ін.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що росія не може бути відповідачем по справі без згоди посольства РФ в Україні. Апеляційний суд взагалі зупинив провадження у справі до отримання відповіді на згоду чи не згоду посольством РФ щодо розгляду цієї справи українським судом. В результаті Позивач, яка була не згодна з такою позицією українських судів звернулась до Верховного Суду, який при розгляді справи врахував наступне:

• Основна вимога Позивача у цій справі – відшкодування моральної шкоди, що завдана їй та її дітям, внаслідок смерті іншого громадянина України (тобто внаслідок смерті чоловіка Позивача);

• Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави – України;

• Передбачається, що шкода є завданою агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України;

• Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено в Статуті ООН;

• Національне законодавство України керується тим, що, за загальним правилом, шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб’єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України.

Цікаво, що обґрунтовуючи своє рішення Верховний Суд спирався на ряд міжнародних актів:

• Європейська конвенція про імунітет держав від 16.05.1972р. (ст.11);

• Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004р. (ст.12)

Ці документи надзвичайно важливі, оскільки фактично встановлюють "червону лінію", яку не має права перетинати жодна із держав: учасниці цих конвенцій не можуть посилатися на судовий імунітет у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території іншої держави суду.

Водночас, слід звернути увагу на наявність проблеми у правозастосуванні вищезазначених конвенцій. Так, ані Україна, ані росія не є учасниками цих міжнародних документів. До того ж, Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності взагалі не набула чинності на сьогоднішній день (оскільки її ратифікували тільки 22 держави із 30 необхідних).

Однак, Верховний Суд в аналізованому рішенні зробив висновок, що незважаючи на наявність перепон у застосуванні цих міжнародних актів, правила, які в них сформульовані та стосуються меж заподіяння шкоди, неприпустимості посилання на судовий імунітет (у разі, якщо та чи інша держава переходить "червону лінію"), зобов’язані виконувати абсолютно всі держави, бо ці норми є нормами Jus cogens (норми міжнародного права, обов’язкові до виконання усіма учасниками цивілізованого світу).

На нашу думку, попри цілком слушну згадку вищої інстанції щодо обов’язку цивілізованих держав дотримуватись визначених правил та обмежень, таке суперечливе правозастосування потенційно може призвести до того, що при розгляді подібної справи, вона може буде передана судом до Великої Палати Верховного Суду (у разі, якщо суд, який розглядатиме справу, вважатиме за необхідне відступити від висновку у Постанові від 14.04.2022р. у справі № 308/9708/19).

Крім цього, Верховний Суд і своєму рішенні зазначив наступне: "враховуючи той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, починаючи з 2014 року та продовжує це станом на момент ухвалення цього рішення, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв’язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ".

Таким чином, наразі суди України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

P.S.

Очевидно, що після формування Верховним Судом нової правової позиції від 14.04.2022р. можна очікувати:

• збільшення кількості позовів в українських судах до РФ про відшкодування збитків, що були заподіяні, в тому числі у період повномасштабного вторгнення з 24.02.2022р., адже тепер українцям не потрібно отримувати згоду посольства росії на участь у справі в якості відповідача (до того ж, відповідно до чинного законодавства за такими позовами особи не повинні сплачувати судовий збір, що, ймовірно, буде додатковим аргументом на користь відшкодування шкоди у судовому порядку);

• зростання кількості позовної заяв про відшкодування моральної шкоди, що була заподіяна особам через війну (наразі влада приділяє увагу в основному розробці відповідних механізмів та процедур, які допоможуть відшкодувати збитки і очевидно, що відшкодувати моральну шкоду в рамках таких процедур неможливо);

• збільшення кількості справ за позовами власників бізнесу, чиє майно було знищено/пошкоджено через війну (у разі, якщо владою не буде розроблена позасудова процедура відшкодування збитків, юридичні особи матимуть право отримати відшкодування збитків у судовому порядку).

Водночас, потрібно звернути увагу на те, що:

• подібні судові процеси є досить тривалими у часі;

• в Україні досі не розроблена єдина система (методика) визначення справедливого розміру відшкодування моральної шкоди. Як наслідок, суди визначають суму моральної шкоди на власний розсуд, відповідно до внутрішнього переконання (є висока вірогідність того, що за результатами розгляду справи Ви отримаєте значно менше від заявленої суми);

• на сьогоднішній день, механізм виконання подібних рішень відсутній.

Щодо останнього, то наразі ми можемо лише припускати, якою буде процедура виконання подібних рішень в Україні. Вірогідно, буде розроблено окремий закон або внесено зміни до чинного законодавства і, як наслідок, буде визначено особливості виконання судових рішень проти держави-агресора.

Водночас, виникає питання стосовно шляхів, які обере законодавець в частині розробки процедури виконання судового рішення ухваленого проти росії та визначення джерел, за рахунок яких такі рішення будуть виконуватись. Як варіант, можна піти найпримітивнішим шляхом: для виконання подібних рішень використовувати арештовані російські активи за кордоном, які, найімовірніше, будуть передані України. Щоправда так само поки невідомо в рамках якої процедури такі активи будуть арештовуватись (ймовірно, це стане можливо після рішень міжнародних судів). Інший шлях - використання об’єктів права власності Російської Федерації, що будуть примусово вилучені відповідно до ЗУ "Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів".

Тож висновки такі: завдяки новій правовій позиції Верховного Суду українцям надано "зелене світло" на відшкодування шкоди, що була їм заподіяна військовою агресією росії в судовому порядку. Припускаємо, що така позиція вищої інстанції мала за мету показати єдність судової гілки влади із народом України в боротьбі проти держави-агресора. Для того, аби реально працював механізм отримання компенсації у судовому порядку, додатково мають розроблятись правові акти, які визначать чітку та прозору процедуру виконання рішень, у судових справах, де відповідачем буде росія.