На тлі стрімкого загострення боргової проблеми регіонів Китай усе активніше залучає Росію як ситуативного економічного та фінансового партнера.
Про це повідомляє Служба зовнішньої розвідки України.
За даними СЗРУ, саме борги місцевих органів влади стають одним із головних системних ризиків для економіки КНР. На відміну від боргу центрального уряду, регіональні та муніципальні зобов’язання дедалі сильніше підривають фінансову стійкість країни.
Станом на 2025 рік інфраструктурні борги китайських муніципалітетів оцінюються приблизно у 60 трлн юанів, що становить близько 48% ВВП країни.
Ще близько 40 трлн юанів припадає на прямі регіональні борги. Обслуговування цих зобов’язань усе частіше здійснюється за рахунок нових запозичень, зокрема через випуск облігацій.
Додатковим чинником загострення ситуації став спад на ринку нерухомості. Протягом багатьох років до половини доходів місцевих бюджетів формувалося завдяки продажу земельних ділянок під забудову. Зниження попиту на нерухомість призвело до падіння цін на землю та суттєвого скорочення доходів регіонів, що змушує місцеву владу нарощувати боргові зобов’язання.
У СЗРУ звертають увагу, що офіційно зафіксовані 100 трлн юанів боргу не відображають повної картини. Окремо існують так звані "приховані борги" — зобов’язання квазідержавних інфраструктурних і муніципальних компаній, за якими фактично гарантує місцева влада. За оцінками, їхній обсяг може сягати ще 50 трлн юанів.
Таким чином, сукупний борг місцевих органів влади Китаю може досягати 150 трлн юанів, або близько 120% ВВП.
Лише за січень–лютий 2025 року регіони КНР випустили облігацій на 1,7 трлн юанів, що еквівалентно приблизно 240 млрд доларів США. Такі обсяги є безпрецедентними і свідчать про зростаючу залежність місцевої влади від боргового фінансування в короткостроковій перспективі.
У Службі зовнішньої розвідки зазначають, що боргова проблема Китаю є структурно складнішою, ніж у США, зокрема через обмежену конвертованість юаня. Це звужує можливості Пекіна перекладати боргове навантаження на зовнішні ринки.
У такій ситуації Китай дедалі активніше використовує Росію як ситуативного партнера — для забезпечення ресурсної безпеки, альтернативних платіжних механізмів і геополітичного маневрування, не беручи на себе довгострокових зобов’язань.