На товариські матчі збірної України з Кіпром та Уельсом не викликано Андрія Пилявського з казанського “Рубіна”, Богдана Бутка з пермського “Амкару” та Євгена Селезньова з краснодарської “Кубані”. І хоча прес-аташе ФФУ Олександр Гливінський запевнив, що причини рішення суто спортивні, мало хто сумнівається, що каталізатором вибуху фубольної свідомості в федерації стало нещодавнє скандальне інтерв'ю Євгена Селезньова сайту Sport.ua.
Селезньов, який лише наприкінці лютого перейшов до краснодарського клубу з дніпропетровського “Дніпра”, пояснив свій переїзд у Росію необхідністю годувати сім'ю та отримувати ігрову практику для гідного виступу за збірну України на Чемпіонаті Європи-2016. А на всі спроби журналіста витягти зі співрозмовника визнання Росії агресором форвард лише повторював, що він уміє лише грати в футбол, а футбол для нього — поза політикою.
Будемо відверті, нічого надзвичайного та неочікуваного Селезньов у цій емоційній розмові не сказав. Більше того, в ситуації, в яку він сам себе загнав своїм російським трансфером, така відповідь — найщиріша й найпатріотичніша, яку можна було почути від гравця мордорського клубу. По-перше, Євген чесно визнав, що “продався москалям” за гроші. Футболістові вже 30, і — будьмо реалістами — в Селезньова це аж ніяк не ті 30, у які окремі генії переходять у “Челсі” чи хоча б у чемпіонат Катару, а ті 30, після яких хіба що “Карпати”, “Чорноморець” та “Рух” із Винників. По-друге, Селезньов навіть спромігся на реверанс у бік Батьківщини, натякнувши, що за брудні москальські гроші він іще й тренується перемагати ворогів України. Щоправда, форвардові не спало на думку, що зраджувати Україну заради здобутків самої ж України трохи нелогічно, але на те він і футболіст, щоб логікою не перейматися.
Врешті, хіба ми чекали якоїсь іншої відповіді? Хтось всерйоз сподівався, що гравець, знаючи, що його слова українському виданню неодмінно потраплять на очі вболівальникам, власникам клубу, керівництву Краснодарського краю та Слідчому комітету РФ, от так просто наговорить на банани з трибун, довічний дубль та кримінальну справу за екстремізм?
Чи, може, навпаки — хтось розраховував, що запроданець нарешті розкриється та повідає, що все життя мріяв оселитися на матушці-Расєї, чухати за вушком ведмедя на завалинці та наспівувати “Союз нєрушимий” під балалайку? А останні два роки насилу грав у бандерівському “Дніпрі”, ночами зливаючи сльози в надійно захований під подушку самовар із водкою? Навряд. Бо, по-перше, в 30 років у “Кубані” не платять стільки, щоб співати подібну калінку-малінку, а по-друге, це просто неправда. Бо звичайний макіївський гопник Селезньов узагалі не здатен оперувати такими поняттями — для нього, як і для Повалій чи Ані Лорак, категорії патріотизму та самоідентифікації лежать десь у далекому-далекому паралельному політичному всесвіті.
Рівень мислення Селезньова найкраще відбиває його відповідь на закид Йожефа Сабо про гру “у лігві ворога”: “Президент клуба «Кубань» Мкртчан (Олег Мкртчан, генеральний директор “Індустріального Союзу Донбасу” – LB.ua) – он из Донецка, долгое время работал в этом городе. Это враг? Команда «Кубань» - это логово врага?” Яка війна, яка Росія, які вороги? Тут же свої, донецькі пацики покликали, значить, усе нормально! Якби був ворог — то б не кликали. А як кличуть, значить уже порєшалі, і харош паритись. Хіба ж може бути якась подстава зі збірною, якщо Мкртчан із Донецька на Кубань кличе?
І Селезньов із таким світоглядом — аж ніяк не виняток. Чому, навіть відмовившись від футболістів із російських клубів, ФФУ вигадує якісь “спортивні причини” замість назвати єдину, яку бачить українське суспільство? Скажи Михайло Фоменко на прес-конференції, що Путін — х..йло, і його х..йлят нам у збірній не треба, — його б на руках носили. Але Фоменко, які і більшість успадкованих від спільного радянського чемпіонату функціонерів нашої футбольної системи, дух внутрішньосовкового “космополітизму” всмоктав іще з молоком ДЮСШ. Тому він, як і Селезньов, справді не розуміє, чому під час війни з Росією не можна викликати гравців із Росії до збірної: клуби Богдана Бутка та Андрія Пилявського навіть устигли оголосити, що їх українським легіонерам прийшло запрошення від штабу Фоменка.
Не хвилювало тренерський штаб і місце роботи Анатолія Тимощука, який після анексії Криму та вторгнення Росії на Донбас іще рік спокійно грав за улюблений клуб Путіна “Зеніт”. А юного Зінченка з “Уфи” заграли за збірну навіть попри оголошені ним же плани взяти російське громадянство (добре, що ворогу не дістався, але яка користь тепер із того?). Футболісти російських клубів захищали українські кольори, аж поки скандал з інтерв'ю Селезньова не припинив цю аполітичну вакханалію.
Попри недвозначну позицію українських футбольних уболівальників, у самому футболі найпатріотичнішим залишається твітер-акаунт Євгена Коноплянки, та й той — фейковий. І якби не участь фанатів у Майдані (нагадати, як тренер “Динамо” Блохін тоді оплакував відібрану в дітей йолачьку, а Суркіс кляв екстремістів, що попсували йому “молотовим” вхід до стадіону з Грушевського?), футболісти з тренерами та власниками клубів і досі б марили в ефірах Олександра Денисова об'єднаним чемпіонатом із Росією.
Що ж тоді дивуватися з того, що в українському футболі одиниці володіють українською, а гімн у збірній почали співати, лише коли підросло покоління 90-х?
Хоча, здавалося б, навчити тексту національного гімну України за бажання можна навіть Ракицького. Дуже простий метод: на зборах перед кожним тренуванням футболісти виконують “Ще не вмерла...” Хто не співає — дає 30 кіл по стадіону. На третє-четверте тренування навіть найтупіший ватник вивчить не те що “згинуть наші воріженьки”, а й “станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону”.
До речі, щодо Дону. Якщо Євгенові Селезньову тепер заманеться знову отримати виклик до збірної (а саме заради цього він же, за його словами, й утік до Росії!), найкращий спосіб для нього — оголосити в наступному інтерв'ю, що Україну він не зраджував, оскільки Кубань — це ж, чорт забирай, і є Україна, просто окупована московитами дещо раніше за Макіївку. І сам факт його появи в “Кубані” свідчить про стійке невизнання суверенітету РФ над будь-якими питомо українськими землями, а також про реалізацію хитрого бандерівського плану — поки Росія окупувала Донецьк і Макіївку, свідомі донецькі мкртчани та макіївські селезньови зайшли з тилу та окуповують саму Росію.
Після такого рішучого ходу, можна не сумніватися, Євгена викликатимуть у збірну до пенсії — й начхати всім буде на його ігрову практику. Головне — встигнути після сказаного втекти з країни, де немає ворогів і політики, а є лише гроші, футбол та Мкртчан із Донецька.