Щоб зрозуміти те, що сталося, відновимо перебіг подій у районі міста.
Кілька важливих зауважень: місто утримувала Бригада ім. Чорних Запорожців. Довго й успішно. Праворуч від міста — села Пречистівка (14 км), Павлівка (4 км), ліворуч — Водяне (7 км). Від Пречистівки до Водяного вздовж лінії фронту — приблизно 25 км. Від Пречистівки до Вугледара через Павлівку тече річка Кашлагач, зручний природний бар’єр. Логістика — по дорозі з Богоявленки. Загалом місцевість сприяє обороні. За книжкою, фронт 25 км має обороняти бригада в бойовому порядку один ешелон з виділенням загальновійськового резерву.
10 вересня противник почав активну фазу боїв, щоб заволодіти Вугледаром.
14 вересня штурмова група 57-ї бригади 5-ї армії противника (до взводу) атакувала двома хвилями позиції Сил оборони в районі шахти «Південнодонбаська № 3», на захід від Водяного і досягла тактичного успіху. Тривали бої біля шахти «Південнодонбаська № 1» (на північний схід від Вугледара). 5-та танкова бригада (бурятська) 36-ї армії противника просунулася на захід від Пречистівки, війська 29-ї армії атакували на північний схід від Вугледара, поблизу Костянтинівки, біля самого Вугледара та на захід від Вугледара — біля Золотої Ниви. 2-й батальйон 39-ї бригади 68-го корпусу ворога атакував Катеринівку.
15 вересня російські війська просунулися на північний схід від Водяного, наступали біля Катеринівки, Костянтинівки та Вугледара. Підрозділи Чорних Запорожців контратакували поблизу «Південнодонбаської № 3». Темп наступу противника вдалося знизити.
17 вересня російські війська трохи просунулися на північний схід від Костянтинівки, на два кілометри — до Солоної Балки й поблизу самого Вугледара. Тривали бої під Катеринівкою та Водяним.
21 вересня штурмовий взвод 5-ї танкової бригади ворога просувався на північний схід від Пречистівки. Підрозділи ОСУВ «Таврія» успішно відбивали біля Костянтинівки атаку посиленого батальйону противника (35 БМП і 9 танків), знищили п'ять БМП і відкинули ворога. Противник продовжив наступ поблизу Катеринівки, Богоявленки, Вугледара, Новоукраїнки. У районі Пречистівки, крім бурятських танкістів, з’явилася 40-ва бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту, яка раніше воювала в Павлівці.
23 вересня противник посилив тиск поблизу Вугледара, намагаючись прорватися на флангах оборони, просунувся на кілометр від південної околиці Катеринівки, на північний захід у полях і захід від Водяного, на схід від Вугледара, на рубежі Костянтинівка — Водяне. Тривали жорсткі контактні бої на шахті «Південнодонбаська № 3», яка стала опорним пунктом оборони 72 бригади в захисті північно-східного флангу Вугледара. Почалися бої в районі дач на схід від Вугледара. На захід від міста просувалася 40-ва ОБрМП ТОФ. Ворожі підрозділи із захопленої напередодні Пречистівки атакували та просувалися на фронті до шести кілометрів на два з половиною кілометри вглиб нашої оборони на північ і на схід до Вугледара, захопили посадки й рухалися вздовж річки Кашлагач. Українські підрозділи почали відходити з позицій на південно-східній околиці Вугледара.
Противник синхронізував свої дії та наступав одночасно на східному й західному флангах оборони Вугледара.
24 вересня російські війська вийшли на околиці Вугледара та вдерлися до міста зі сходу по вулиці Десантників, одночасно намагалися наступати на північно-східний фланг Вугледара через Водяне та південно-західний фланг через Пречистівку, аби оточити 72 бригаду Сил оборони.
Штурмові підрозділи 29-ї армії противника остаточно взяли під контроль «Південнодонбаську № 3». Під їхнім вогневим контролем опинився єдиний логістичний маршрут Чорних Запорожців — дорога C051134 Вугледар — Богоявленка. Постало питання про рішення відійти бригаді з Вугледара. Проте рішення старшого штабу немає.
25 вересня російські війська просунулися в межах і навколо Вугледара, зосередившись на захопленні міста. Підрозділи 39-ї бригади і 430-го полку 68-го корпусу противника захопили шахту «Південнодонбаська № 1», вийшли впритул до східної околиці Вугледара. З іншого флангу ворог проривався на північний берег р. Кашлагач від Пречистівки до Павлівки. Противник припинив фронтальні атаки на Вугледар і почав синхронізовано діяти на флангах з Павлівки, Пречистівки та Водяного. У районі міста з’явилися підрозділи 36-ї бригади 29-ї армії, 57-го полку 6-ї дивізії 3-го корпусу та 14-ї бригади спецпризначення противника. Окремі підрозділи оборонців Вугледара почали відступати зі своїх позицій. Звернемо увагу на цей момент оборони згодом.
26 вересня підрозділи 72 бригади продовжили утримувати свої позиції в місті. Мілблогери противника здійняли інформаційний шум про «захоплення Вугледара». Війська ОСУВ «Таврія» оборонялися біля Костянтинівки, відбиваючи штурми механізованих підрозділів. Ворогу вдалося просунутися на фронті до трьох кілометрів на глибину до кілометра в напрямку Катеринівки. Противник штурмував позиції «Таврії» біля Костянтинівки та в напрямку Богоявленки.
29 вересня з'явилися повідомлення про переміщення на вищу посаду командира 72 ОМБбр Героя України полковника Івана Вінника, котрий командував бригадою з 9 серпня 2022 року. Розпал боїв за утримання міста — найкращий час для кадрових рішень? Чи знадобилася сакральна жертва, раптом запитають: «А як ви здали Вугледар?». Тим часом противник атакував в районі Катеринівки, Костянтинівки, Єлизаветівки, Водяного, в напрямку Богоявленки та на східній околиці Вугледара. На північ від Костянтинівки підрозділи «Таврії» відбили атаку штурмового взводу противника, утримували позиції поблизу вентиляційних стволів шахти «Південнодонбаська № 3» та далі на захід від них.
30 вересня російські війська просунулися на південь від Катеринівки, намагаючись прорвати українські позиції вздовж Солоної Балки, атакували біля Єлизаветівки й Водяного. 430-й полк атакував на північ від Павлівки й установив «аквафреш» на західній околиці Вугледара. Бої тривали на околицях, у місто противник прорватися не зміг. Ситуація дуже складна. Ворог атакував з трьох напрямків — з Павлівки на півдні, від Пречистівки на південному заході та з Водяного на північному сході, аби оточити місто.
1 жовтня оборонці вийшли з Вугледара. 40-ва ОБрМП ТОФ, 36-та бригада, 430-й полк 29-ї армії, 37-ма бригада, 5-та танкова бригада 36-ї армії, 14-та бригада спецпризначення противника захопили місто, розвішала «аквафреші», помічаючи в такий спосіб територію. Російська артилерія та БпЛА завдали відчутних втрат підрозділам, що відходили (у приватних розмовах учасники подій казали, що з десяти бійців, котрі відходили, вийшли три-чотири. Можливо, то емоційні оцінки, а можливо, ні).
Ремарка: місто площею 5,8 км² захоплювали чотири бригади, одна з них танкова, полк і бригада спецпризначення. Ще раз: бойову задачу батальйону виконували 16 батальйонів і три загони спецпризначення. Хіба не промовиста ілюстрація рівня тактичної майстерності противника?
2 жовтня ГШ повідомив про втрату Вугледара. Противник намагався використати свій тактичний успіх, трохи просунувся вздовж дороги Павлівка — Богоявленка на північний захід від Вугледара, заглибився на 400 м у лісовий масив на південь від Катеринівки, продовжив штурм позицій ОСУВ «Таврія» поблизу Костянтинівки й Богоявленки. Біля Вугледара наша розвідка помітила 95-й стрілецький полк, укомплектований мобілізованими з Донеччини. Слід припустити, полк прибув або розвинути успіх, або піде на укомплектування регулярних російських бригад, яких пошрпали Чорні Запорожці. Розвідка повідомила, що 37-му бригаду і 14-ту бригаду спецпризначення помітили поблизу Новодонецького (на південний схід від Великої Новосілки). Тобто розвитку подій найближчим часом слід очікувати саме біля Великої Новосілки.
Які втрати сторін? Активна фаза боїв за Вугледар тривала з 10 вересня по 2 жовтня, тобто 22 доби. Аналіз відкритих джерел дозволяє припускати, що з 1 по 28 вересня вбитими, зниклими безвісти, полоненими й дезертирами Сили оборони втратили 9370 військовослужбовців, противник — 27680, пораненими і хворими 27300 — ми, 62900 — противник. На бої під Вугледаром припадає, за різними оцінками, близько 15 %. Цифри ілюстративні, методика підрахунків невідома, ясна річ, що бойових донесень ніхто поза межами ЗСУ не бачив, чого не можна сказати про аналогічні донесення в російських штабах. Для порівняння: системи комплектування постачають до військ на місяць 30000 бійців у нас, 35000 у противника.
Російським військам вдалося захопити Вугледар без ближніх боїв, чому сприяв відхід підрозділів 72 бригади. Російський маневр на флангах міста виявився успішним. Ворог врахував помилки штурмів Вугледара наприкінці 2022 року (у листопаді 155-та ОБрМП ТОФ противника втратила тут до половини своєї техніки та до 300 військових лише вбитими) та на початку 2023 року (у лютому противник втратив тут 130 бойових машин, 16 танків і три ударні вертольоти).
Але й Чорні Запорожці виконали свою роботу якісно. А ось про старші штаби такого не скажеш, знову десь курили за гаражами: в окремі періоди в бригаді було в оперативному підпорядкуванні до 14 (!) батальйонів. Як цим керувати в бою і як усе це забезпечувати?! З відкритої інформації малюється картина, коли в бойових батальйонах бригади практично не залишилося піхоти, з приблизно 300 піхотинців вдавалося назбирати 25–30 бійців. Наприкінці вересня артилерія бригади зазнала відчутних втрат — згоріли 10 гармат.
За всі 22 останні доби оборони не траплялося повідомлень про контратаки, проведені резервами старшого начальника, чи принаймні про спроби полегшити тактичне становище бригади активними діями на флангах оборони.
І мало не забув: за три доби до відходу в бригаді поміняли комбрига. Від повнокровної бойової бригади, котра зупинила взимку 2022-го противника на схід від Києва (90-ту танкову дивізію, завдавши їй таких втрат, що про цих уральських танкістів з пів року і чутно не було), залишився скелет. І скелет цей зараз зайняв нову смугу оборони, його не вивели на відновлення. У нас настільки все погано?
Оперативна ситуація, що склалася після падіння Вугледара, кардинально не змінить ходу наступальної операції угруповання військ противника «Юг» на заході Донецької області. Вугледар не був важливим логістичним вузлом, адже під контролем противника тривалий час перебували дороги T0509 Вугледар — Пречистівка, C050524 Павлівка — Вугледар, T0524 Вугледар — Мар’їнка й уже наприкінці оборони C051134 на Богоявленку. Захоплення Вугледара не дає російським військам вигідної позиції для розвитку наступу в західній частині Донецької області: місто розташоване за 23 км на південь від автомагістралі Н15 Донецьк — Запоріжжя, місцевість між Вугледаром і автомагістраллю — відкриті поля, які до кінця жовтня стануть практично непроїзними, що ускладнить маневрування та й просування взагалі.
До Покровська, де УВ противника «Центр» зосередило свої зусилля, — 30 км, місцевість так само відкрита, і здійснити маневр військами в цьому районі навряд чи вдасться без значних втрат і від вогню ОСУВ «Таврія», і з технічних причин (не вся техніка подолає восени цю місцевість). З іншого боку, противник здобув можливість відновити залізничний рух на ділянці Волноваха — Донецьк, що критично важливо для його логістики у Приазов’ї.
Повернімось у 25 вересня. Є думка, що цього дня свої позиції у Вугледарі залишив 186 батальйон ТрО 123 бригади ТрО з Миколаївської області. 2 жовтня командир батальйону підполковник Ігор Гриб вистрелив собі в скроню на КП батальйону. 4 жовтня на Миколаївщині у Вознесенську близько сотні бійців 187 батальйону ТрО бригади вийшли на мітинг, щоб привернути увагу до недостатньої підготовки й нестачі озброєння на Донецькому напрямку. За фактом самогубства комбата триває слідство, про реакцію на мітинг поки що нічого невідомо.
У Вугледарі залишилися 107 містян. Але непокоїть доля наших поранених, котрих навряд чи вдалося евакуювати всіх.
