Як створити власний підрозділ?
Створити власний підрозділ не можна, бо немає такого поняття, як «власний підрозділ». Але тебе можуть призначити керувати підрозділом, і тоді два варіанти: або там уже є люди, або їх немає і тобі треба підрозділ формувати, набирати людей.
Ось так і в мене сталося. Тепер набираю роту ударних безпілотних авіаційних комплексів у межах військової частини.
Як проходить набір?
У нас є тільки два джерела — це Lobby X і мій фейсбук. Зараз ситуація така, що переводити до себе людей практично неможливо. Формування мого підрозділу якраз збіглося в часі зі змінами в керівництві ЗСУ, і оскільки проводять аудит, то велика кількість процесів, зокрема і внутрішні переводи, перебувають у підвішеному стані.
Тому залишається набирати із цивільних людей. І це досить важко.
Що відбувається після того, як потенційний рекрут подає заяву?
Людина йде на співбесіду. Якщо підходить, тут відбувається стандартний процес: військкомат, ВЛК, БЗВП. На цьому етапі все досить складно, бо процес зараз фактично в непередбачуваному стані. Тобто задача перевестися в підрозділ за відношенням ускладнилася порівняно з тим, що було.
І нині рекрутинг у підрозділах проводять на ентузіазмі, з постійним пошуком потрібних шляхів і рішень.
Ну а набір документів стандартний.
Який темп набору, чи багато заявок і які очікування людей?
Зараз усе ж не ситуація початку 2022 року, коли були черги у військкоматах, це правда. З іншого боку, це абсолютно неправда, що добровольців уже немає, бо їх достатньо багато. Просто треба розуміти, як їх залучати.
За моїми спостереженнями, люди бояться (крім того, що загинути) потрапити в незрозумілу ситуацію, де вони нічого не вирішують. Тож я намагаюся працювати з тим, щоб дати добровольцям якусь передбачуваність.
Як це можна зробити?
Потрібно запровадити повноцінний рекрутинг — підбирати людей під посади, ретельно тестувати параметри кандидатів. Якщо боєць вже готовий — це добре, якщо ні — потрібна система навчання. Але системи немає, якщо говорити про цивільну частину траєкторії потенційного мобілізованого.
Коли потрапляєш у військо, освоїти якусь військову професію нереально. Можна, звісно, чогось навчитися, потренуватися, але це не система.
Нині в Україні є тренд на центри підготовки для цивільних. Це можна вважати навчанням?
Можна. Але це приватні ініціативи. І вони практично не мають полігонів, бо будувати полігони — це нелегально для приватних організацій. А потреба у тренуваннях колосальна. Ті приватні центри, з якими я спілкуюся, кричать: «Допомагайте нам, ми можемо якісно готувати бійців».
Яка допомога їм потрібна?
Перше — допустити їх на ті території, де вони можуть займатися. Є низка місцевостей, котрі можна використовувати як полігони. Тим часом Міноборони каже, що це не потрібно.
Повертаючись до рекрутингу. Навіть якщо в тебе на момент мобілізації є відношення від конкретної бригади — не факт, що ти туди потрапиш. Що можна із цим зробити?
Думаю, що потрібно в законі прописати: якщо цивільна людина приходить з відношенням від військової частини — будь ласка, не крадіть її, не посилайте рити окоп, якщо вона дипломований інженер.
Вони скажуть: «А хто тоді рити окопи буде?».
Це окреме питання. Над цим треба працювати, а не гребти всіх підряд.
Рекрутингу в нас дійсно поки що немає, він зруйнований позицією Генштабу та Міноборони. Ця позиція: «Ми будемо вирішувати за частини, бо краще знаємо, куди відправити ту чи іншу людину».
Але сподіваюся, що з часом дійде до децентралізації. Бо насправді польові командири краще знають, хто їм потрібен. Вони здатні провести співбесіду, вони компетентні. Скажімо, мені потрібен радіофізик, який буде займатися радіосистемами, то я краще знаю, чи конкретна людина мені підходить. Тому децентралізацію потрібно вводити як частину процедури рекрутингу.
Абсолютна централізація процесів шкодить справі.
Це і є ті бюрократичні перешкоди, які, за вашими словами, заважають умотивованим іти у військо?
Зокрема. Бо найбільша проблема — немає гарантій, що тебе не вкрадуть і не відправлять терміново закривати якусь штурмову історію.
На що ви звертаєте увагу під час відбору?
Дивлюся на людські та професійні якості, навички. Звісно, найбільше потрібні нині кваліфіковані інженери. Ті, котрі розбираються в різних видах моторів внутрішнього згоряння, у фюзеляжах, розуміють аеродинаміку. Фактично весь той політех, який мав би десь у нас бути, але насправді його дуже мало. Мало людей, які вміють реалізовувати руками свої теоретичні знання.
Ваш підрозділ створюють у рамках формування Сил безпілотних систем?
Там насправді нічого не створено (мова про Сили безпілотних систем. — LB.ua). Був лише указ президента, яким доручено опрацювати питання створення. Це таке бюрократичне знущання з ідеї сформувати роботизовані війська.
Очевидно, що Сили безпілотних систем треба створювати. Якщо зараз велику частину уражень завдають дронами, то, мабуть, час створити такий рід військ, де будуть люди, які дійсно в цьому розбираються і можуть невпинно покращувати цей напрямок.
Тобто це теж має бути централізовано? Це не нашкодить?
Централізація узагальнює практики, випрацьовує стандарти навчання, бойового застосування і т.д. Ця вся теорія мусить бути сконцентрована десь. Мають бути люди, які розбираються в програмі продукту й усьому, що з ним пов'язане.
Але щодо самої структури — тут може бути аналогія з артилерією, з кулеметниками. Ми ж не маємо кулеметних рот. Кулеметники перебувають у складі підрозділів. Так само в кожному підрозділі мусять бути різного роду оператори дронів.
За період повномасштабного вторгнення в Україні розробили бодай якісь стандарти роботизованих систем — навчання чи техніки?
На мій погляд, зараз у держави, навпаки, якась антистандартизаційна позиція. Ми намагаємося плодити якомога більшу кількість абсолютно різних дронів, кожен потребує вивчення, має нюанси навчання, навіть вироби однієї й тої самої моделі відрізняються.
Тому в нас величезний зоопарк різних дронів, і це дуже сильно ускладнює роботу на фронті. Якби держава була адекватним гравцем на ринку дронів, відбирали б хороші, ефективні прототипи й множили б їх максимально за допомогою різних виробників. А ремонт, навчання, обслуговування уніфікували б. На жаль, цього немає.
Є багато виробників. Є Армія дронів. Волонтери, які збирають кошти й сотні дронів передають на фронт. Є Коаліція дронів від Міноборони. Проблема в тому, що це не сформовано в єдину зрозумілу систему з певним вектором?
Саме так. Усі наші успіхи (в освоєнні дронів, їхній роботі на полі бою. — LB.ua) досягнуті партизанськими методами. Ну і Мінцифри втрутилося, заснувавши проєкт «Армія дронів», через який багато техніки потрапило до військових. Якби цього не було — ми не мали б багато дронів.
В одному дописі ви зазначали, що ЗСУ нині поступаються СБУ й ГУР у галузі роботизованих систем. Чому? Як у них налагоджена співпраця з виробниками?
У спецслужб немає тієї дурної «армєйщини», що є в ЗСУ. Спецслужби можуть чітко сформувати потрібні посади, не зважаючи на якісь звання і т. д. Тому перша перевага — це такі творчі колективи.
Друга — налагоджена взаємодія із цивільним сектором. Маємо розуміти, що всі дрони створюють за участю цивільних. А навички й правові механізми взаємодії із цивільними в СБУ і ГУР набагато кращі, ніж у ЗСУ.
Наприклад, СБУ практикує залучати агентів. Закони й норми дозволяють їм створювати цивільно-військові партнерства, в яких народжується високотехнологічний продукт.
І третє — спецслужби набагато краще можуть залучати фінансування, ніж ЗСУ, навіть з бізнесу. І бізнесу вигідно взаємодіяти зі структурами.
Тобто в бізнесу й виробника порівняно розв'язані руки, коли вони співпрацюють зі спецслужбами, а не зі Збройними силами?
У спецслужб більш розв'язані руки, коли вони діють як агенти інновацій у створенні, наприклад, ударних морських човнів.
У яких моментах тоді потрібно розв'язати руки армії, щоб вона могла ефективніше взаємодіяти з бізнесом і виробниками?
Зробити з армії теж спецслужбу. Не військо копачів і автоматників, а сучасну систему, котра має механізм взаємодіяти із цивільним сектором.
Я зараз офіційно не можу залучити до себе цивільних інженерів. Не маю ні бюджету на це, ні повноважень. Хоча ті самі завдання виконує людина у спецслужбах.
Тобто армія повинна мати можливість виконувати свої завдання, а ті, які може делегувати, делегувати?
Так, віддавати на аутсорс по максимуму. Зараз у штабах сидять мобілізовані люди й займаються паперами. Навіщо вони там? Я думаю, що для цього можна взяти кваліфікованих людей, які розуміються в бюрократичних процесах, які будуть виконувати цю роботу. А людей зі штабів інтегрувати у військо, щоб вони воювали.
Ремонтувати автомобілі в тилу прекрасно можуть люди вільнонаймані, аби для них був бюджет. Це оптимізація Збройних сил.
Хіба тут не виникає питання безпеки, доступу до даних?
Питання безпеки — це питання доступу до військової таємниці. Є свої регламенти, вони працюють і щодо цивільних, і щодо військових. Не всім же військовим доручають якісь критичні дані?
Усе це вже давно продумано, але ці процеси треба унормувати юридично, щоб можна було використовувати цивільний ресурс, аби більше людей, котрі на це здатні, могли безпосередньо виконувати бойову роботу.
Збройні сили зараз у такій ситуації, мовляв, нехай вони (ЗСУ. — LB.ua) самі собі там щось роблять. Але так не можна. Ми зараз відступаємо. Так, ми боремось і досить непогано, але втрачаємо території. І з цим треба щось робити.
Повернімося до безпілотників. Ви кажете, що ваш підрозділ займатиметься інноваціями. Що маєте на увазі?
Я хочу співпрацювати із цивільними компаніями, щоб могли зробити їм зелену вулицю для всіх видів тестування продукції. Я хочу, щоб усе ж був діалог між безпосередньо військовими, котрі застосовують зброю, і виробниками. Цього діалогу дуже не вистачає. І це проблема, що і на рівні держави його не існує, і що в нас немає культури такого діалогу.
Крім того,вважаю, що мої військові і я маємо багато чудових ідей, котрі хотіли б запропонувати розробникам. Є певні потреби, котрі хотіли б транслювати напряму, — в обладнанні й у військовій техніці.
Який вигляд, на вашу думку, повинна мати ця комунікація?
Відібрати по всіх частинах людей, котрі мають необхідні знання, навички, інтелект, і постійно з ними консультуватися. Рефлексувати з приводу перебігу бойових дій, отримувати необхідну інформацію, узагальнювати її й продукувати якісь ідеї. Таких людей з освітою і талантами потрібно мати в кожній бойовій частині й тримати з ними постійний зв'язок. І тоді ми зможемо системно працювати, бо в нас буде системна інформація про те, що відбувається на фронті й що потрібно фронту.
Наприклад, в ізраїльській армії є певні посади, котрі спеціалізуються на тому, що слідкують, як ефективно чи неефективно застосовують той чи інший вид зброї, обладнання.
Такі люди у нас фактично є. Талановитих безпілотчиків можна відшукувати і тримати з ними контакт.
В іншому разі матимемо те, що зараз — партизанські рішення, які діють дуже несистемно.
А чи налагоджена, на ваш погляд, взаємодія саме виробників? Це здорова конкуренція чи радше навпаки?
Я сказав би, що є приклади і того, і іншого. Звісно, відкрита, щира колаборація завжди буде дефіцитом. І в нашому випадку такий дефіцит також є.
Є й хайпу багато. Але я бачу і те, що через значну частину командирів, які не розуміють важливості безпілотників у війську, ця техніка все ще не розкриває свого потенціалу. Тому треба наказовим способом цих командирів відправляти на курси, де їм надаватимуть знання. Звісно, є такі, що не встигають за новими технологіями, хтось скептично ставиться, хтось не все розуміє, хтось не дає простору для реалізації.
Чула думку, що безпілотники вже замінили розвідку. Що, на вашу думку, може стати наступним?
Інженерна тема.
Зараз дрони почали домінувати і в засобах ураження. Далі дрони будуть заміняти собою інженерну справу. Це, перш за все, мінування/розмінування. Це постановка перепон у тилу ворога і на наших позиціях. Це робитимуть і наземні дрони, і коптери, і крила. Усі ці задачі все частіше будуть виконувати дрони.
Далі логістика. Це та річ, котра в умовах дронової війни колосально ризикована. Тому треба, щоб доставляли вантажі максимально безпілотники. У нас потреба є, щоб банально постачати на передові позиції воду, боєкомплекти, їжу, паливо. І це все вже має їхати безпілотно, бо на цьому моменті ми зазнаємо величезних втрат.
То ви в підрозділі будете експериментувати не лише з літальними безпілотниками?
Я готовий займатися будь-якими безпілотниками за наказом. Але маю нагадати, що в мене вузька сфера — очолюю підрозділ ударних БпЛА, тож поки що обмежений цим.
Але хочу, щоб знайшлися люди, котрі не обмежені. Котрі займалися б цим так, як слід — з повноваженнями, за наказом керівництва і з фінансуванням.