Дано: нестача ППО тактичної ланки, десятки нових організмів, складів, полігонів в Україні, штаби й управління, що потребують прикриття, надзвичайний дефіцит боєприпасів ближнього радіусу ППО.
Ми радо беремо зенітки середини минулого століття, беремо кулемети на пікапах. Давайте все, що є, бо треба на вчора.
Усе це ускладнено перевагою в повітрі РФ — Україні не можна просто поставити пару десятків літаків, як в Африку, або чотири десятки перших Mirage, як в Ірак, потрібно насипати під сотню бортів, щоб просто зберегти паритет.
Жодна країна в ЄС чи поза ним, крім США, не може передати таку кількість.
Тому що потім потрібні навчання, боєприпаси, витратні, запасні частини, двигуни — логістика робить боляче. А потім закривати бойові та небойові втрати, ремонти, контейнери і т. д.
А воювати треба — хвилі баражувальних боєприпасів, вертольоти через посадки за радіусом військової ППО, різні «орлани» й «ланцети».
Тож доводиться імпровізувати.
Існують британські ракети повітряного базування AIM-132.
Гарна енергетика, 88 кг злітної ваги, бойова частина 10 кг з дистанційним підривом, що дозволяє нафарширувати кабіну противника елементами ураження.
Інфрачервона головка дозволяє захопити ціль на кінцевому етапі траєкторії — не потрібне навіть опромінення радаром, хороший оптичний канал, вистрілив — забув.
Так, недалеко — енергії виробу додає багато в чому літак, із землі на 15 миль (24 км) працювати не вийде.
Але це краще, ніж більшість того, що маємо, безперечно, краще, ніж «оси» і «стріли».
Плюс є лазерний підривник у боєголовки — навіть пролітаючи повз ціль, може ініціюватися і завдати ушкоджень.
Британські ВПС стріляли по цілях, розташованих за лінією крила, у задній півсфері й отримали влучення — головне, щоб виріб вийшов у сектор, де його голова схопить ціль. До речі, там є варіанти ініціації, є база цілей — двигуни, кабіна, баки.
Ракет вистачає, у тому числі на ринку Австралії, яка зняла їх з озброєння 2021 року. Та й британці замовляли партію у 2016-му.
У результаті британці поставили пускові на шасі вантажівки SupaCat. Зробили на ній виносну щоглу з оптикою та невеликою оглядовою РЛС.
Передали Україні «кілька» штук — не уточнюючи кількості. Якщо врахувати, що на пусковій дві штуки AIM-132, а вожений запас зазвичай невеликий, то число це двозначне.
Зараз уряд Британії звітує, що в певній номенклатурі в нас ефективність 90%.
Нехай навіть це тільки «шахеди» — принаймні єдине відеопідтвердження роботи комплексу на відео саме з них.
А стріляють британські ППО ближнього радіусу «кудись туди». За зовнішнім цілевказанням, навіть не бачачи супротивника по оптичному каналу — хоча більш ніж упевнений, що якщо крилаті ракети валить мала зенітна артилерія з вантажівок і барж, пиляють на частини Gepard, то завалить і такий паліатив.
Це працює та прикриває наші міста.
Дві хвилі масових ракетних ударів — і одразу реакція партнерів: отримайте 200 ракет.
Ціна кожної — близько 200 тисяч фунтів за штуку, плюс доставка й навчання персоналу.
Але за нинішніх умов ці постачання безцінні — немає жодних вільних ракет на планеті.
Країни притискають торгівлю на ринку наявності, створюють запаси й активно імпортують надлишки. Тому тільки політичне рішення, добре, що в нас воно є.
Але ми ще маємо Р-27 — ракету, яку виготовляємо на «Артемі». З такою самою інфрачервоною головкою. З гарною дистанцією на 50 км. З дистанційними підривниками.
І це відповідь усім, хто каже: ми нічого не можемо зробити, немає компетенцій, досвіду, не можна нічого придумати, бо розбомблять у ту саму секунду.
А краще дайте ще 140 мільярдів допомоги, так нам звичніше.
Можна все — потрібні лише бажання й організація.
Якщо є бажання освоювати бюджети, робити прокладки й пиляти, то тільки тоді не можна.
Але знайти вантажівку на ринку, зробити оптичну станцію на зразок тих, що ми ставили на гелікоптери, і виробляти паліативні пускові, виявляється, цілком реально.
Не потрібно особливих систем наведення — очей зовнішніх у нас вистачає, від транскордонного РЛС-дозору партнерів і десятків переданих радарів до свого виробництва на «Іскрі».
А в принципі може вистачати і постів спостереження, виносних малих радарів типу «саабівського» Giraffe і камер.
Особливо для баражувальних боєприпасів, котрі йдуть на дозвуці й вразливі навіть до мобільних груп.
В Україні, до речі, часто полюбляють рахувати кошти — ракета проти «шахеда». Але коли він летить на робочий радар, на підстанцію, на велику нафтобазу, цех у промисловості, математика стає різко іншою.
І ось для цього й зроблена програма ASRAAM.
І все вдається.
Доведено промисловістю Великої Британії.