Відхід ворог здійснював катерами, поромами, пішки через міст із барж під вогневим впливом, хоча здебільшого прикрившись мінами, знищенням мостів і відривом у кілька годин.
Йому потрібен час на відновлення управління, на поповнення та ротацію, на створення нових складів замість покинутих на передку, на поповнення від промисловості баз зберігання бронемашин і вантажівок замість залишених на правому березі – це може зайняти не один тиждень.
Рокадна дорога з Армянська на Нову Каховку під нашим вогнем, зокрема під ствольною артилерією.
Траса Е97 буде битися до самого півострова.
Траса М-14 з Мелітополя під вогнем.
Аеродром Чаплинка — в зоні вогневого ураження, і вже почалося – там пожежі і детонації.
Вертолітний майданчик ЗС РФ і аеродром підскоку там закінчилися.
Сам Армянськ у радіусі ураження РСЗВ – уся західна гілка постачання з Криму під ударом.
Не тільки прямим, а й, наприклад, дистанційних систем мінування – і з MARS, і з 155 мм снарядів. Ми можемо ставити комбіновані поля проти танків і піхоти, навіть не заводячи на Лівобережжя саперів і малі групи.
Тобто у Кремля в секторі виникають ті самі проблеми, що були в Херсоні, просто мінус велика річка за спиною – неможливість концентрувати логістику у великих вузлах, бо вони вразливі для західної високоточної зброї.
Доведеться діяти з коліс, відволікати ППО на прикриття складів у зоні, яка є вразливою для протирадіолокаційних ракет і М3031 до самого перешийка.
Усе це лягає тягарем на тилові служби, вимагає розосередження, ресурсу автомобілів і сильно виснажує особовий склад.
Постійна біганина в укриття, прильоти, вторинні детонації, посічені вантажівки і наливники, побиті тельфери та крани на складах – усе це потім призводить до сухих слів Суровікіна: «Місто Херсон і селища не можуть постачатися за поточних умов».
ЗСУ ж, навпаки, ущільнили фронт – від Олександрівки біля Дніпровської затоки до Дудчан на півночі, Україні необхідно було в досить непростій степовій зоні тримати механізовані бригади на фронті завдовжки під 200 км.
Це до 50 батальйонів, включно з Нацгвардією, поліцією, ТрО, наприклад, із Кривого Рогу, Миколаєва та Києва.
Не називатимемо номерів частин, але це і Корпус резерву, і танкові бригади, і підрозділи НГУ, і морпіхи, і гірські частини.
У противника в секторі непогана арта, іноді він застосовує ударні дрони і високоточні снаряди, але такого асортименту, як ті самі М-30/31, «смарти», «екскалібури», «бонуси», він поки що не має. А отже, у нас так гостро не стоїть питання з оперативним тилом і складами аж до останніх кілометрів.
Зараз з опорою на Берислав і Херсон, за великою річкою ЗСУ вже не знадобиться маса гусеничної техніки, маневрові групи на випадок прориву та багато нарядів артилерії для придушення постачання та російського контрбатарейного вогню.
Навіть ТрО, НГУ, моторизовані частини й інша легка піхота, виставивши міни та секрети, будуть здатні утримувати берег Дніпра.
Тим більше, що росіяни залишили нам Т-62 і БТР БМД як мінімум на танкобат під час «організованого маневру» – буде чим посилити підрозділи, які залишаться.
Навіть якщо вірити відкритим джерелам РФ, що вони вивели 30 тисяч людей – це до 30 батальйонів, плюс тил, артилерія і штаби. Неможливо перевести таке угруповання, не залишивши техніку на лінії бойового зіткнення. Тим більше, що були масштабні втрати після прориву північної ділянки фронту до Дудчан.
Та й зимувати в Херсоні, хай навіть там під час відходу росіяни підірвали об'єкти генерації енергії та ЛЕП, краще, ніж тримати війська на лінії, намагаючись захистити протяжне узбережжя та Дніпро до Енергодара.
Україна звільнила обласний центр, де ми можемо набирати людей, через 3-4 тижні буде відновлено водогін у бік Миколаєва, рано чи пізно відновлять електропостачання.
А це, крім більш повноцінної роботи хлібозаводів, госпіталів, тилу, ремонтних потужностей, зменшення кількості обстрілів С-300 й іншими сурогатними системами, загалом зробить регіон стабільнішим у плані безпеки.
Що більше місцевих ресурсів і людей на півдні буде залучено для Сил оборони, тим більше в нас будуть розв'язані руки для маневру поза ОК «Південь», для роботи на інших ділянках фронту.
Увесь правий берег від Білозерки до Дудчан – це висоти, ворог по лінії Гола Пристань – Олешки – Нова Каховка – в низинах. Усе це ідеальні цілі для нашої артилерії, зокрема, частини тих 4 тисяч «екскалібурів», які нам передали американці.
Гирло Дніпра – це розсип островів і старих річищ, що перетворює театр воєнних дій тут на комфортну арену для українських ССО і «ластоногих».
Порти Херсона – і річковий, і морський – вкрай рідко замерзають, а значить, їх можна використовувати цілий рік.
Противник після наших рейдових дій на Кінбурнську косу все ще дотягується тактичними засобами до Очакова, тому завдання №1 – розв'язати це питання.
А ось ЧФ далі прикутий до Севастопольської бухти після атаки дронами – на свіжих супутникових знімках фрегат проєкту 11356 у тому самому положенні, тим самим бортом до берега.
Було б непогано, щоб постраждала силова установка – вони там українського виробництва, що забезпечить російським ремонтникам багато приємних тижнів.
Але загалом стають зрозумілими літні передачі катерів і ще 40 катерів у недавньому пакеті від США.
Катерна війна в гирлі Дніпра, у мережі островів і рейди через Дніпро, не обов'язково для десанту та плацдарму, добре заходитимуть у секторі.
Вийти вночі малою групою через апарель, атакувати опорник, обсипати його протитанковими мінами та фугасами, виставити на островах мінометну батарею, вдарити колону ПТРК.
Усе це хитатиме противнику фланги, руйнуватиме постачання, вимагатиме перенапружувати сили в патрулях та охороні узбережжя.
Ми ж у плавнях і гирлі можемо робити засідки з ПЗРК на армійську авіацію та штурмовики, можемо висаджувати ПТРК-команди та снайперські пари, інфільтрувати малі групи, дроноводів і корегувальників вогню.
Ідучи під прикриття артилерії в забудові й усвідомлюючи, що якби росіяни могли контратакувати – то не виводили б війська, підриваючи мости.
Ну і постійна вогнева дія – судячи з того, що Білий дім запросив у Конгресу гроші на відновлення ракет до РСЗВ, відправлених до України, там сума набігає добряче під 3000 штук.
Утім противник з огляду на аеродроми Криму та перевагу в повітрі, а також те, що зміг вивести свої обстріляні частини й уникнув розгрому, зберігає боєздатність у секторі. Ми не повинні давати йому час на підготовку мобілізованих та інженерне вдосконалення позицій, а також прагнути, щоб наші протикорабельні ракети вийшли на лінію Скадовськ – Залізний Порт, що швидко припинить удари по містах поза червоною зоною «калібрами» морського базування. Це означає, що бої на півдні триватимуть і навряд чи оперативна пауза затягнеться.