Доки дітвора розселялась у казарми (доволі комфортні і теплі), бунчужний з позивним «Бурік» провів нам екскурсію територією табору.
«Перший табір був організований в Пущі-Водиці у 2015 році на території одного пансіонату. Військово-патріотичним вихованням дітей тоді ніхто не займався. Коли ми відвідали кілька шкіл, де розповідали дітям про основи домедичної допомоги, про бойовий шлях наших хлопців, які пройшли війну, то побачили, що дітям це цікаво. В 2016 році зрозуміли, що нам потрібна своя територія. Тут, на Оболоні, ми розчистили звалище сміття. Вивезли десятки КАМАЗів непотребу. Нам допомагали місцеві жителі і Оболонська райдержадміністрація. І маємо ось таку територію», - розповідає «Бурік».
Не зважаючи на те, що табір було сворено дорослими "азовцями" за ініціативою Андрія Білецького, потрапити до табору "Азовець" може будь-яка дитина. Для дітей учасників АТО діє знижка 50%.
Тепер тут є їдальня, склади, казарма, човникова станція, скалодром. З дітьми грають в лазертег чи пейнтбол. Облаштували невеликий зоопарк з кроликами, дикими кабанами, індійськими півнями.
«Буває так, що дитина, яка вперше відвідує табір, дуже замкнена, починає сумувати за мамою, відмовляється спілкуватися. Ми приводимо її до тварин і поволі заспокоюємо і розговорюємо», - говорить бунчужний.
Далі відкривається величезний простір із смугою перешкод, зробленою за стандартами спецпідрозділів НАТО. Чудове місце для виховання відповідальності не лише за себе, а й за напарника. Усі перешкоди долаються у парі, і якщо хтось один не встигає, другий намагається усіляко допомогти. Загалом, це одне з правил табору – тут не змагаються, тут вчаться відчувати братерство.
На жаль, на зиму багато тренажерів із спортивного майданчику довелося сховати. Але влітку дітлахи не мають жодної вільної хвилинки – все зайнято вправами і уроками. Тут їм проводять квести на виживання в екстремальних умовах, заняття силовим спортом, практичне вивчення військової техніки та багато іншого. Здебільшого це все схоже на одну велику розвагу, а не на примусові виправні роботи. Хоча, виховники зізнаються, що часом батьки відправляють до табору хлопців зі складними характерами на перевиховання.
«Артем побіг, бачиш? Коли вперше до нас потрапив, ні з ким не розмовляв, замикався у собі. Зате зараз один з кращих», - виховники звернули мою увагу на хлопця, що пробіг повз нас до свого «рою», який виконував відтискання від підлоги.
Це своєрідна кара за чиїсь похибки з «рою». Запізнився чи забув одягнути якусь обов’язкову для табору річ (влітку – це кепка, взимку – баф) – відтискаєшся від підлоги не лише сам, а й всі твої «побратими» з «рою».
Доки ми обходили територію табору, слухали історії про його виникнення, полкову військову техніку, яка стоїть прикрасою біля воріт, бавились з собакою-охоронцем, дітвора вже приготувалась розпочати зміну.
Табір починається із читання молитви українського націоналіста. Бунчужний ще раз нагадує правила поведінки у таборі, оголошує плани на наступні два дні, у дітей забирають мобільні телефони, щоб не відволікалися (їх видадуть увечері, аби зателефонували батькам). А далі у двох «роїв» за розкладом навчання – молодша група вирушила на урок з медицини, старша – на урок з радіотехніки.
На уроці домедичної допомоги інструктор розповідає малим, як зупинити кров, накласти джгут, послухати пульс. Вони уважно слухають і майже не ставлять питань. Лише деякі з них, хто вже не вперше на таких заняттях, трохи коментують, демонструючи інструктору свої знання.
Дівчата-вихованки табору розказують, що отримані тут знання з медицини насправді вже знадобилися в житті.
«Я знала, як діяти, коли отримала опік, можу допомогти в школі, якщо в когось щось трапиться. А колись на вулиці в людини стався приступ епілепсії, то ми змогли допомогти», - говорить вихованка з позивним «Троя».
Вона ще й «ройова», а значить – старша в групі, яку повинні слухатися інші і сприймати як керівника. Саме через неї комунікують виховники з «роєм». Її подруга з позивним «Таракан» відвідала майже усі табірні зміни з 2015 року. Дівчина виглядає спритною і впевненою у собі.
У цей час на уроці робототехніки вчаться створювати робота. Спочатку примітивну машинку потрібно «змусити» їздити по одні прямій, а потім - запрограмувати так, щоб вона розверталась у потрібному місці на потрібну кількість градусів і верталась назад. Ці заняття здебільшого цікаві хлопцям, хоча деякі з дівчат не без задоволення намагаються «навчити» свого робота бути спритнішим.
У «Азовці» на повноцінних змінах дітей вчать правильно поводитися зі зброєю. Кожному учню видають дерев’яний макет автомата – за розмірами цілком схожий на справжній. Вони повинні правильно його тримати, нести за нього відповідальність і дбати, аби з ним нічого не трапилось. Інакше – знову покарання у вигляді відтискань.
«Я вже навчився збирати автомат за 27 секунд», - хизується хлопчисько років 13, відповідаючи на запитання, чи не складно йому в такому таборі.
Дітям тут справді подобається. Більшість з них ніяковіє від запитання: «Чи не складно перебувати тут під постійним контролем?» Але вони чекають літа, аби приїхати на повноцінну зміну і випробувати себе на міцність і командний дух.
