ГоловнаСуспільствоЖиття

Харків-хамелеон

За останні три роки я кожних півроку буваю в Харкові. І кожного разу він для мене новий. Непізнаний.

Фото: punk.pp.net.ua

О пів на сьому ранку. Харківський вокзал.

Порожнім холом, не поспішаючи, походжає кілька людей в брудному одязі. Жінка років 50 проходить в домашніх капцях, закутана в, з першого погляду, чоловічу куртку. Плями на сідницях вказують на спосіб її ночівлі. Спросоння чи в безпам'ятстві вона блукає по приміщеннях вокзалу, окидаючи здивованим поглядом тих, хто трапляється їй на шляху.

Двоє чоловіків пробігають, напівшепотом промовляючи: "Донецк, Луганск, ехать сейчас". Згодом направляються назад — до виходу з вокзалу. Як тільки на зустріч виходять два міліціонери, - вдають пересічних перехожих. "Служителі органів" позіхають і щось бурмотять між собою. І навіть не помічають "шукачів туристів" на Донбас.

За кілька годин після цього хол харківського вокзалу заповниться пасажирами, попрошайками і "волонтерами", ще раз підтверджуючи: Харків – перевалочний пункт між Україною і вже її сірою зоною — Донбасом.

***
"Я всегда была за Россию, это муж - патриот, - з іронічним акцентом на останньому слові каже жінка в привокзальному МакДональдсі, киваючи на чоловіка, що сидить поряд і сумирно погоджується з нею.

За столом зібралась доволі велика компанія, хоч розмову про "патріотизм" ніхто підтримувати не хотів. "Но когда там пришли всякие, - продовжувала жінка, - и наркоманы, и убийцы, тут и думать нечего, надо было бежать".

За сусіднім столиком доволі статний чоловік обдзвонював місцеві сайти оренди квартир. Приїхав на день "вирішити" справи. Про ситуацію "там" своєму сусіду, що вочевидь прийшов допомогти йому знайти житло, не розповідав. Та й той не розпитував.

І тільки бабця, замотана в шалик (з американським прапором з одного боку) ніби медитує над розстеленою на столі газетою. Періодично вона водить пальцем обраний навмання рядок, вдаючи, що читає, і поглядаючи на працівників закладу, щоб бува не вигнали. Згодом вона витягує з сумки ляльку-неваляшку і зачаровано вдивляється в її похитування на столі. Таку саму іграшку мені купили батьки у глибокі 90-ті, коли ми повертались додому електричкою. Тоді часто їздили поїздами з пересадками: так було дешевше, ніж купувати "прямі" квитки...

Мої спогади перервалися... Зі скрученого пакета бабуся нишком витягує шматок хліба і жує його, знову дивлячись на ляльку. Бабця то виходить, то знову заходить в Мак, змінюючи столик... Вчергове вийшовши на вулицю, першого ж зустрічного просить помогти "копійкою" зі словами: "я оттудова, из Донбасса" (чи то справді, чи розраховуючи на жалість, хто зна).

***

За останні три роки я кожних півроку буваю в Харкові. І кожного разу він для мене новий. Але не покорений Києвом і не зацькований, як Донбас.

В той час, коли в Києві активізувався Майдан, якось ввечері я забігла в місцеву пиріжкову в Харкові. Дві продавчині типового "совєцкого" виховання обговорювали події в столиці. На фразі: "Эти западенцы... Из-за них все происходит... Лучше бы они отделились..." не витримала і почала з ними сперечатись. Наївна, в той момент я вирішила, що зможу їм щось довести. Але швидко вже збирала речі, аби тікати. Правда, в цей момент в заклад зайшов чоловік, який став на мій бік в суперечці.

Іншим разом, поспішаючи вранці, я обігнала двох перехожих, котрі серйозним тоном обговорювали, що в Україні збираються ввести кримінальну відповідальність за російську мову. Зі скепсисом я озирнулась на них, але, вочевидь, вони так і не зрозуміли моїх "посилів".

Фото: EPA/UPG

Дещо інші настрої я спостерігала в Харкові, коли втік Янукович і його команда. Здебільшого мої знайомі намагались не висловлюватись на політичні теми, а якщо й заходила мова про політику, то підтакували - "велика перемога, ми - за демократію" і все в такому роді. Харків змінився, коли активізувався сепаратизм. Заговорили про те, чому вигідно/не вигідно розривати дружбу з Росією, київську "хунту" і невинного Кернеса. А коли мова заходила про знесений пам'ятник Лєніну, то дехто із моїх співрозмовників (молодих людей) яро захищали вождя як "пам'ять про історію". Рідко, але я натрапляла й на тих, хто все ж відстоював протилежну думку.

Чергове хамелеонівське перетворення в місті відбулось після масової "навали" переселенців. Відчувалась боязнь, щоб Харків бува не повторив помилок Донецька і Луганська. І не став поприщем для війни і хаосу.

***
Нині "гостей" з окупованого Донбасу місцеві сприймають по-різному. Хтось обурюється, мовляв, "понаєхалі”, їм пільги дають, на роботу влаштовують; а хтось заробляє на них.

Восени минулого року місцеві ріелтори, як ніби підхопили інфекцію, масово підвищували ціни на нерухомість, особливо якщо чули, що квартиранти — з Донбасу.

Паралельно запускались рейси на непідконтрольну територію.

А цьогоріч, коли уряд почав виплачувати хоч якісь кошти переселенцям, у Харкові виник новий “бізнес”: із оформлення соцдопомоги так званим вимушеним переселенцям. Правда, документи можна оформити, не покидаючи місць, де зараз висять триколори.

Одна моя знайома, котра поїхала з Луганської області ще влітку минулого року, розповіла, що працює схема allinclusive. Окремі особи (здебільшого місцеві) у харківських соцслужбах оформляють статус переселенців (послуга станом на вересень коштувала 1400 грн.), українську пенсію (2500 грн.) чи паспорт громадянина України (4000 грн.). Більше того, на території "ЛНР" функціонують спеціальні точки, де можна перевести в готівку кошти з картки таких "переселенців" чи "соцнезахищених".

Функціонує наступна схема: з банківської карти (здебільшого Приватбанку і Ощадбанку), котру видають всім переселенцям для отримання коштів, переводиться певна сума в гривнях на іншу картку особи, котра перебуває на території України. Після отримання підтвердження про надходження коштів "переселенцю" тут же на місці дають кошти вже в рублях. Курс, звісно, вигідний таким ділкам: 25 копійок за рубль (офіційний в Україні 37 коп/руб). Крім цього, із цієї суми знімається 5% за “послуги”. Ця процедура займає до 10 хвилин. А діяльність таких точок погоджена з місцевою "владою".

Вочевидь, це далеко не остання схема, котра працює для "висмоктування" українського бюджету. Та дивує особливий цинізм тих, хто не гидує жити за наш рахунок, проклинаючи тим часом Україну і возвеличуючи Путіна.

Фото: EPA/UPG

Вікторія МатолаВікторія Матола, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram