Розшукуючи гостей чемпіонату, журналісти LB.ua познайомились з багатьма цікавими людьми, кожен з яких має свою історію. Одна з таких історій настільки вразила редакцію LB.ua, що ми вирішили подати її монологом, майже нічого не змінюючи, лише переклавши слова Девіда з французької. Цей молодий француз вже 41 місяць подорожує світом, та планує не зупинятись ще мінімум стільки ж. Він має план життя (що у його випадку те саме, що план подорожей) на майбутні 7 років.
Девід розповів LB.ua де він провів 41 місяців мандрів, куди планує поїхати далі, чим українці відрізняються від росіян, Київ від Львова, а Евро-2012 від Чемпіонату світу 2006 року.
Я француз. Мій батько був португальцем, але я відчуваю себе французом.
Я поїхав з Франції 41 місяць тому, вже пройшло майже чотири роки. Я поїхав бо вирішив, що хочу подорожувати світом 80 місяців і розмовляти 10 мовами. Коли я вирушав з Франції, я знав французьку і англійську, потім я вивчив іспанську, португальську, італійську. Я дуже трохи розмовляю німецькою і зараз – трохи російською. У наступні кілька місяців хочу вивчити японську, китайську (мандаринську) і арабську. Моя улюблена мова – португальська, коли нею говорять бразильські дівчата.
Думаю, я не буду більше жити у Франції. Тільки через чотири роки, коли Франція прийматиме Євро-2016, планую пожити там 3-4 місяці. Я не з Парижа, тому я б хотів провести два місяці у Парижі, один – подорожуючи країною, а один місяць присвятити Євро.
Цього року я був два місяці у Києві, у березні я був у Москві, в квітні – у Санк-Петербурзі, потім подорожував Росією, і зараз знову у Києві.
Планую провести 15 тижнів у 15 країнах колишнього Радянського Союзу, по тижню у кожній. Зазвичай зупиняюся у каучсьорферів. У Москві за місяць я жив у трьох людей, у Пітері – зупинився у однієї людини на місяць. Після двох тижнів вона їхала з дому у відпустку, але залишила мені ключі, і я продовжував там жити.
Я зараз в Києві через футбол, бо був на Чемпіонаті світу в Німеччині у 2006, мені це справді сподобалося. Я маю квитки на усі ігри Франції, це квиток на гру у групі і квитки, якщо Франція пройде далі. Якщо Франція не пройде у фінал, УЄФА поверне мені гроші за ці квитки. Також я хочу побачити ігри Португалії, тому я їздив у Львів.
Подорожую автостопом. Їхав у Вроцлав у фан-зону на відкриття Євро. Стомлююся фізично, але не ментально. Останні три ночі, подорожуючи автостопом, я не спав, і наступні дві теж не спатиму. У Росії дуже легкий автостоп. Для мене це був найкращий автостоп – у Росії і Португалії. Можливо, тому, що там багато людей так подорожує, і водії звикли, вони знають, що всередині міста ти їм заплатиш, але за межами міста вони не хочуть від тебе ніяких грошей. З Санкт-Петербурга в Омськ я подорожував з рюкзаком, у якому ті речі, з якими їжджу, і двома валізами – в них ті речі, з якими я живу. Коли зупиняюся десь на місяць-два, у мене значно більший багаж.
Зараз планую їхати в Казахстан, потім знову у Росію, і тоді в Японію.
Найбільш цікавою для мене була Куба. Це щось зовсім інше, наче подорож у машині часу, як у фільмі «Назад у майбутнє». Я був там місяць. Я б не хотів там жити, але подорожувати там – дійсно варто. Чим більше країна відрізняється від Франції, тим цікавішою вона є для мене. Люди часто питають, яке місто мені подобається більше – Москва чи Санкт-Петербург, і кожен очікує почути, що Санкт-Петербург, бо він красивіший. Але для мене Москва значно цікавіша, бо вона більше відрізняється від Західної Європи. Санкт-Петербург міг би бути у Франції, Італії, Іспанії, але Москва є повністю російська. Хоча росіяни і кажуть, що Москва – це не Росія.
Порівнюючи Львів і Київ, скажу, що Львів дуже маленький. Львів потенційно красивіший, але центр міста справді маленький, його можна обійти пішки. У Києві, хоч я й був тут два місяці, є ще стільки всього, що я не встиг побачити.
Люди, які погоджуються прийняти мене, дуже різні. Деякі очікують, що ти будеш ввічливим, не чіпатимеш їхньої їжі, інші очікують протилежного. Одна дівчина, яка приймала мене, сказала: «Коли ти увесь час запитуєш мене, чи можна те, чи можна інше, мені завжди здається, що тобі тут не комфортно, ти не почуваєш себе наче вдома». Вона хотіла, щоб я не був ввічливим.
Деякі каучсьорфери привозять людям, у яких зупиняються, сувеніри. Раніше я теж так робив, але зараз, коли увесь час подорожую, не можу везти з собою стільки сувенірів. Я віддаю іншим чином – допомагаю їм. Коли я гість, говорю не тією мовою, яка цікава мені, а тією, яку хочуть практикувати господарі помешкання. Я трохи знаю російську, але з дівчиною, у якої я зупинився у Києві, розмовляю англійською. Це шлях допомогти людині.
Якби я не був каучсьорфером, я б не зміг подорожувати світом так довго. Коли я тільки почав подорожувати, каучсьорфінг був для мене способом зекономити гроші. Але це не єдина і не головна причина: з каучсьорфінгом ти зустрічаєш друга, якого ти не знав раніше. Зазвичай ви стаєте друзями, і дуже швидко. Тому я витрачаю дуже багато часу, щоб переглянути профайли людей з міста, у якому я хочу зупинитися. Я пишу тільки одній людині. Це екстремально, більшість людей не роблять так, я б не радив людям писати лише 1-2 запити, оптимально буде написати 5, але для мене краще написати одній людині – це буде людина, з якою мені справді хотітиметься побути, з якою мені буде цікаво. Я хочу зупинитися у цієї людини не через місце, а задля знайомства.
Іноді я просто запитую у людей на вулиці, чи можна у них переночувати, так відбувається коли я не знаходжу житло через каучсьорфінг. Але це не те саме, бо я ніколи не знаю їх наперед, я не знаю, який зв’язок буде між нами. Але це цікаво, це пригоди. Не завжди перша людина відгукується, але я запитую приблизно п’ятьох – і хтось погоджується. Хоча я використовую каучсьорфінг і тут: запитую їх, чи знають вони, що це таке, якщо ні – пояснюю, пропоную подивитися мій профіль, де є багато відгуків… Зазвичай, коли я кажу це, ніхто не перевіряє, але двічі люди перевірили – і, звісно, погодилися.
У Києві є великий інтерес до мов, людям в Україні цікавіша мовна практика, аніж самі іноземці. У Києві, якщо порівняти з розмірами міста, небагато каучсьорферів, і більшість з них не приймає людей часто. Але, думаю, це приходить поступово.
Я хотів пожити з українською сім’єю, щоб зрозуміти, як люди живуть у цій країні. У Києві я зупинився у Віри. Чому я обрав її? У неї було багато позитивних відгуків, окрема кімната… Але найважливіше – вона писала, що живе з сином. Коли ти зупиняєшся у людини, якій 20 років, і у якої вдома увесь час вечірки зі співмешканцями – це практично одне й те саме у всьому світі. Але якщо ти з сім’єю, це значно цікавіше. Віра – це хороший мікс між молодою людиною і сім’єю.
Українці більш відкриті, ніж росіяни. У Росії люди привітні лише до знайомих, але на вулиці, звичайні перехожі – похмурі.
На Західній Україні люди навіть якщо знають російську, не будуть нею говорити, тому, оскільки я взагалі не знаю української, буває складно. Англійська також не є досягненням більшості українців. Я їхав автостопом від польського кордону до Києва, і ніхто з водіїв не знав англійської, але вони увесь час телефонували комусь, щоб ті поспілкувалися зі мною. Щоб допомогти мені якомога більше.
"Це Україна, тут не можна їздити автостопом! Ти що, ненормальний?!”, - казали меня українські друзі. Це кумедно, бо мені кажуть це чи не в кожній країні.
Атмосфера Евро-2012 поки що не настільки хороша, як була у Німеччині в 2006. Але я знаю, що атмосфера у Німеччині була однією з найкращих на спортивних подіях за останні 20 років. Тому я порівнюю з найкращим. Один водій розказував мені, що був у Німеччині, а потім на чемпіонаті світу у Південній Африці – тоді атмосфера у Німеччині теж йому сподобалась більше. Атмосфера може бути кращою, але я не знаю як цього досягти. Можливо, одна причини – не залежить від тебе, не залежить від фанів – це погода. Якщо погода погана, люди у поганому настрої.
Я вірю, що Франція виграє, але можливо, я надто патріотичний У фіналі гратимуть Іспанія-Росія і Франція-Німеччина, фінальний матч – Іспанія-Франція, Франція перемагає, і всі щасливі. Як мінімум, я щасливий.
Я не сумую за своєю сім’єю. Західні європейці не настільки близькі зі своїми сім’ями, як східні. Французи навіть ще менш близькі, аніж інші західні європейці, а я – ще менш близький ніж французи.
Я сумую за друзями, яких зустрів протягом подорожі. Інколи мені хочеться зателефонувати друзями з Мехіко чи північної Італії і сказати: «Привіт, що робиш? Я скоро буду». Розуміти, що я не можу так зробити – це найбільший недолік у моїй мандрівці. Але, що цікаво, більшість людей, з якими я зустрівся, теж подорожують – ми зустрічалися згодом на їхньому шляху. З деякими я зустрічався навіть у кількох країнах.
Сьогодні я маю план життя на наступні сім років. У мене є excel-файл, де усе розписано.