За понад місяць, що минув з моменту звільнення Андрія Єрмака з посади голови Офісу Президента, в публічній площині називали різні прізвища його потенційних наступників. Сам Володимир Зеленський публічно повідомляв про зустрічі з рядом чиновників, яких він потенційно розглядав на посаду керівника свого Офісу: міністром оборони Денисом Шмигалем, віцепрем’єром Михайлом Федоровим, Кирилом Будановим, заступником міністра закордонних справ Сергієм Кислицею, заступником голови ОП Павлом Палісою.
Згодом до списку претендентів додали керівницю апарату ОП Марію Вітушок та заступника голови ОП, дипломата Ігоря Брусила.
Тривале зволікання з вибором, ймовірно, було зумовлене не лише консультаціями з претендентами (скажімо, Денис Шмигаль без ентузіазму поставився до перспективи перейти з МО в ОП), а й розмірковуванням щодо пріоритетів: хто саме потрібен. Бюрократ, який просто буде забезпечувати функціонування ОП чи політична фігура з власною вагою? “Дублер прем'єра” (на таку роль претендував Михайло Федоров) чи керівник “військового кабінету”.
При цьому, Президент Зеленський неодноразово підкреслював: не хоче “забирати” когось, припустимо, з Кабміну, бо не має впевненості, що народні депутати зможуть швидко погодити та заповнити урядові вакансії (крісла міністрів енергетики та юстиції порожні з середини листопада): сенс “переводити” ще когось? “Простіше обійтися взагалі без нового голови Офісу, аніж руйнувати те, що хоч якось працює”, – казали в ОП.
Серед озвученого набору претендентів Кирило Буданов не виглядав найбільш очевидним вибором Володимира Зеленського.
По-перше, не скидалося на те, що він сам готовий здійснити кадровий транзит. Все ж бути керівником потужного – і доволі автономного відомства – це не те, що керувати Офісом, де перша особа – інша людина.
По-друге, Кирило Буданов, на відміну від Андрія Єрмака та його попередника Андрія Богдана, не належав до близького оточення президента. Умовно кажучи, він – частина команди влади, проте не “свій-свій”.
По-третє, про електоральні перспективи начальника ГУР не говорив лише лінивий. І хоча геть не зрозуміло, коли будуть вибори (і в яких умовах), і Зеленський, і Буданов, могли брати це в розрахунок.
Однак, в результаті визначаючись між людиною-функцією і самостійною фігурою, Володимир Зеленський обрав друге.
При чому – вперше за довгий час – не з числа “зручних”, з оточення в “минулому житті” (“Квартал” etc.), а людину з “зовнішнього світу”. Яка не просто має власну думку і готовність її відстоювати, а – будьмо відвертими – думку, часто неприємну і не дуже популярну. Наприклад, щодо мобілізації – теми, якої президент старанно уникає. (Раджу почитати фрагменти виступу Кирила Буданова на засіданні Клубу LB.ua в середині грудня).
Вибір Володимира Зеленського, вочевидь, може свідчити про те, що ситуація на переговорному треку надскладна і саме зараз Президентові потрібна поруч не просто “людина-функція”, не “реформатор-технократ” (так просували Михайла Федорова, який був одним із учасників ситуативної команди – не лідером, але учасником – зі “зміщення Єрмака. Федоров в підсумку теж отримав “бонус” – давно омріяну посаду міністра оборони), а людина, що, насамперед, візьме на себе функцію, яка у наших американських партнерів називається “радник з національної безпеки” – координатора всього безпекового блоку. При цьому така людина має бути прийнятною для Вашингтона та європейських столиць. І розуміти при цьому логіку нашого ворога.
Важливий момент: Буданов навряд чи погодився б на посаду без гарантій того, що сам матиме широкий простір для маневру. В тому числі – кадрових. Які це наслідки матиме для внутрішньої політики, чи сформується при Офісі повноцінний “військовий кабінет” і як це відобразиться (чи ні) на роботу РНБО – побачимо найближчим часом. Президент уже анонсував, що кадрові зміни в сфері оборони будуть. І мова не лише про Дениса Шмигаля, якому без видимих причин доведеться поступитися посадою Михайлові Федорову.
Звісно, багатьом, вочевидь, цікаво, як призначення вплине (або ж ні) на електоральні перспективи самого Кирила Буданова? На перший погляд – негативно, якщо взагалі не перекреслить радикально. Але насправді все буде залежати від того, на яких умовах закінчиться війна (після чого відбудуться вибори) і яку роль він персонально в цьому відіграє.
“Ми не можемо це ніяк підтвердити фактово, але чітко розуміємо, що американці спілкуються з росіянами в тому числі про те, що наступного електорального циклу Зеленського не буде”, – стверджує один з високопоставлених співрозмовників LB.ua, посвячений в деталі перемовного процесу.
Втім, про всяк випадок ще раз нагадаємо: на порядку денному у нас поки не вибори, а війна. Яку потрібно закінчити, не поступившись національними інтересами. Тому щиро сподіваємося, що саме цим переймаються на Банковій.