План “Семен” та Ґрати Свободи
Є в української влади цікава, хоч і пацавата традиція: з наближенням кожної пам'ятної дати останнього Майдану оголошувати “термінове шатунове попередження”. Силовики з тривогою в голосі повідомляють про те, що стрьомний кремлівський Грінч знову зібрався вкрасти наше свято, а відтак єдиний шанс врятувати здобуту Майданом свободу — виставити на Хрещатику стільки броньованих копів, скільки і Янукович не виставляв.
Звісно, заради свободи можна й клітки на Майдані потерпіти, але з кожним таким “шатуном” впевненості в цьому меншає: бо замість страшного північного “Шатуна” з мороку виходить якесь таке неоковирне миршаве створіння, що його й “шатунішкою” не назвеш. От і цього разу виконавцями зловісного плану виявилися нардепи від “Самопомочі” Семен Семенченко й Єгор Соболєв із купкою хлопців-оунівців Миколи Коханівського. І хоча Семенченко з Соболєвим — депутати останнім часом настільки нарвані, ніби пан Коханівський відбивав кувалдою голову саме їм, а не бесарабському Леніну, дестабілізувати агресивним блокадникам вдалося лише кілька поліційних шоломів та пальців. Після чого виконавці плану “Пустун” спокійно розійшлися по хатах постити прокльони у ФБ та синці в Instagram.
Єдине, що не дає спокою після такої звитяжної перемоги Майдану над Шатуном Шатунченком, — це якась дивна невизначеність. Чи це доблесні СБУ та МВС так пильно боронять національну безпеку України, що прорватися крізь гуму їх кийків вдається лише таким авантюрним сперматозоїдам, як Семен та Єгор? Чи то шатуни в Кремля настільки охляли, що крім Семена пошатунити на Майдан послати нема кого? Чи то просто про “Шатун” українські силовики звикли кричати завжди, коли їх політичні опоненти вирішують попіаритися у звичний наметовий спосіб?
І якщо вірною є все-таки остання версія, то варто би українській владі не забувати бородату історію про звичайного хлопчика-вівчаря, який занадто часто верещав: “Шатун! Шатун!”...
Бізнес-план та “голоси Кремля”
У понеділок увечері світ здригнувся від несподіванки: газета «Нью-Йорк Таймс» повідомила, що в українсько-російському збройному конфлікті з'явилася третя сторона — народний депутат від Радикальної партії Андрій Артеменко. Один-однісінький нікому до того не відомий нардеп, як написала NYT, придумав та вже погодив із оточенням Путіна хитрий план оформлення анексії Криму Росією як “оренди на 50-100 років". А щоби Україна часом не послала Артеменка з його ініціативами туди, де Путін стерхів не ганяв, кмітливий депутат уже й передав Трампу якийсь компромат, із яким Трамп (!) має скинути з президентського крісла Петра Порошенка та нарешті спокійно розцілуватися з другом Владіміром.
Від такого “месиджу Кремля” отетеріла не лише Україна, в якій Артеменка миттю вигнали з фракції Ляшка та ще й завели кримінальну справу про державну зраду, але й сама Росія. В Кремлі настільки затято кинулися заперечувати будь-яку причетність до плану українського нардепа, що навіть не посоромилися витягти зі скрині незгасимого Януковича — аби кожному стало зрозуміло, що насправді в Путіна на думці.
Дійсно, важко повірити, що Росія, яка вкрала Крим іще три роки тому, тепер із якогось дива вирішила за нього заплатити — ну не могли Артеменку такого пообіцяти принципові московити! Тож тут одне з двох. Або помилка Росії полягає в тому, що для виголошення свого чергового плану “лігалайзу статус-кво” вона вибрала саме народного депутата, та ще й від фракції Ляшка — і той не втримався, аби в переданий йому Росією план не вписати грошове поле для майбутніх відкатів. Або ж Росія справді й гадки не мала про “бізнес-план Артеменка”, і нашепотіли йому ці пункти які-небудь таємничі “голоси Кремля”, що звучать ночами в депутатській голові.
І якщо звучать — тим для пана Артеменка краще. Принаймні, якщо його таки за державну зраду посадять, людині в камері завжди буде з ким поспілкуватися.
Гончаренковий гамбіт
У четвер Україну охопило відчуття найнеймовірнішої втрати — в Одесі вкрали Олексія Гончаренка. Попервах ніхто навіть не повірив, що красти можуть не лише народні депутати від БПП, а й самих народних депутатів від БПП. Але коли голова обкраденої фракції Ігор Гринів із парламентської трибуни зажадав створення штабу з пошуків свого заступника, стало ясно: злочин століття!
Версія про те, що Гончаренка викрали й катують одеські двірники, побачивши, як він розфарбовує з балончика Потьомкінські сходи, розсипалась одразу під напором нових фактів. Бо в офіційному твітері Верховної Ради після виступу Гриніва з'явився категоричний, ніби вирок, допис: “А от з сесійної зали нікого не викрадають”.
І хоча в цьому твердженні немає нічого сенсаційного, бо ж у сесійній залі останніми тижнями тупо нема кого красти, раптова здогадка гріла душу: невже в апараті ВР нарешті знайшли спосіб налякати прогульників?! Невже викрадення Олексія було хитрою спецоперацією Андрія Парубія, аби рештки нардепів побоялися виходити з сесійної зали Ради навіть на перекур? І невдовзі в нас буде повний зал народних депутатів, які чітко й злагоджено голосуватимуть за впровадження рішучих та невідкладних реформ?!
Утім, уже за кілька годин і ця версія відпала: Олексій Гончаренко знайшовся цілим та неушкодженим, а одеський кіднепінг виявився інсценізацією СБУ для затримання мстивого місцевого сепаратиста. За Олексія, авжеж, можна лише порадіти, а от доля вкраїнського парламентаризму знову вкрилася туманом — депутати на радощах знову порозбігалися з зали та провалили кілька важливих законопроектів.
Може, якщо на пана Гончаренка так добре клюють навіть одеські сепаратисти, можна винайти якийсь спосіб ловити на нього й парламентських прогульників?
Емпатична блокада
Коли в Росії вмирає знаковий посіпака путінського режиму, спостережливі росіяни ніколи не питають, “від чого”. В Росії питають, “навіщо” — бо ж зрозуміло, що без особистого наказу Путіна жоден Чуркін не помре навіть власною смертю. І російська влада ніколи не поспішає розвінчувати необгрунтовані підозри, а навпаки — робить усе, аби ніхто не сумнівався, що все йде за графіком.
Не стала винятком і смерть постійного представника Росії в ООН. Мало того, що МЗС РФ закликав США заборонити пресі писати про причини смерті Віталія Чуркіна (американські таблоїди писали про можливе отруєння), — після чого навіть читач найтупіших російських детективів здогадався би, хто в цьому сюжеті вбивця. Росія одразу ж виклала й можливий мотив: звинуватила Україну в тому, що та, головуючи в Радбезі ООН, блюзнірськи заблокувала прийняття Радбезом співчутливої заяви-некрологу.
Україна на це здивовано відповіла, що емпатію до померлого росіянина ніхто не блокував: заяву для преси Радбез ООН опублікував — як це завжди й робилося в подібних випадках. А от ухвалювати окрему “політичну заяву голови Радбезу ООН”, як того вимагала РФ, — це якась геть небачена процедура.
Хто його зна, чи Кремль у той свій проект політичної заяви не вмістив визнання Криму російським “на знак пошани до втрат російського народу на дипломатичному фронті”, чи просто Росія ніколи не втомлюється влаштовувати пропагандистські танці на могилах своїх небіжчиків. Але навряд хтось здивується, якщо бажання Кремля нарешті вичавити з ООН хоч одну емпатичну щодо Росії заяву й виявиться справжньою причиною смерті Чуркіна.
Врешті, кремлівські борджіа й за менше отруїти можуть.
“Новоє оружиє Россії”
Як би далеко від нас не були Нью-Йорк та Чуркін, від московитської отрути не убезпечені навіть мешканці Києва та Київської області. Під час обшуку в приміщеннях викритого підпільного палено-горілчаного цеху українські правоохоронці знайшли 3 тонни косметичного лосьйону “Бояришнік” російського виробництва — того самого легендарного засобу, від отруєння яким у сибірському Іркутську померло 76 осіб.
Але якщо ви думаєте, що українські алкоголіки стали такими самими непербірливими, як і їхні російські колеги, то ви помиляєтеся: нам таки є чим пишатися! Адже, за словами поліції, українців навіть не намагалися спокусити смертельним російським сурогатом, а розводили його водою та розливали в тару з етикетками горілки “Пшенична”!
Продуманість підходу наводить на думку про спланованість операції: адже маскувати “Бояришнік” під рідну горілку в Україні почали після того, як пильні українці кілька разів здали правоохоронцям точки продажу автентичного лосьйону. Відтак, схоже, ми маємо справу з використанням Росією біологічної зброї!
Погляньте самі: спочатку московити проводять випробування пекельної суміші в Іркутську. Після успішного застосування “Бояришнік” намагаються закинути в Україну — не виходить. Терміново розробляється план “Б” (“Бовтун”) — лосьйон збовтують з водою. І знову Україна відбиває атаку!
Та попри перемогу, розслаблятися рано. Хоч 3 тонни й заарештовано (а “Бояришнік” не Фірташ, під заставу не вийде), в Росії цього добра ще вагони, і ці вагони кудись треба дівати. І поки московити не ростуть до ідей повного бояришнікового роззброєння, нам треба докласти максимальних зусиль, аби ці вагони в Московії й залишалися.