"На этом месте тоже должен кто-то стоять, не будет нас – сепары зайдут в город. Потом их выбивать, с Коксохима например, себе дороже. Мы не гордые, есть приказ держать – держим. Дадут приказ штурмовать – будем штурмовать", - говорить один з десантників.
Приблизно тиждень тому в один городів прилетів постріл з танка. Чоловік саме порпався в землі – якимось дивом його не зачепило, просто присипало землею.
Бойовики, таке відчуття, стріляють навмання – просто в напрямку міста, де стоять українські військові.
Микола, мобілізований, 4 місяці на війні.
Сергій, Умань, мобілізований в січні.
Вітя, Київ, Борщагівка.
Сергій, Черкаси.
Максим, Знам’янка.
Олександр, м. Євпаторія, Крим. Виїхав з Криму після псевдореферендума про приєднання до РФ. В добровольчому батальйоні СІЧ з квітня.
Віталій, Прилуки, батальйон СІЧ.
Михайло, Бровари.
Юрій, Полтавська область, батальйон СІЧ.
Випадково торкаємося інциденту з Правим Сектором, коли його базу оточили хлопці з 95-ки.
"Нам не говорили, куда едем из расположения. Как только приехали на место, поняли, чем это пахнет, сразу же отправили ребят пообщаться с «сравосеками», сказать, что не направим оружие на братьев, с которыми вместе воевали в Песках, ДАПе... Несмотря на приказы и давление. Мы не враги друг-другу. Врагов в Киеве искать нужно", - розповідають військові. Розповідь доповнюють цікавими деталями:
"Вот ездили мы на зачистку Марьинки. По одной улице мы должны идти, по другой Киев-2, по третьей – "Беркут". В конце встречаемся – "Беркута" нет. Зассали, не пошли".
А «Беркут» в каком подразделении сейчас числится?
- А ни в каком, так и ходят с нашивками "Беркут", как на Майдане. Перед Марьинкой встретились. Он мне "это ты моих товарищей сжигал заживо на Майдане?", я ему "да, знаю я твоих товарищей, которые болты и гвозди к светошумовым (гранатам) прикручивали. Чтобы побольше увечий нанести". Так и поговорили. У них своя правда. И будут уверены в правоте, пока не будет наказания…
На обід шашлик – на честь дня народження одного з хлопців.
Патруль в районі Коксохіму. Об’єкт стратегічний. Більшість робочих місць в місті саме на ньому. До цього часу працює - вантажівки з сировиною курсують кожні п’ять хвилин.
Житлова багатоповерхівка на околиці міста. Військові навіть дали їй прізвисько - «дев’ятина». В неї, як в ворота, залітають час-від-часу снаряди. Танки, артилерія, гради. Більшість вікон винесло вибуховою хвилею. В будинку залишилися проживати всього кілька сімей.
Решта переїхала в інший кінець міста або взагалі виїхали з Авдіївки. Внутрішній двір будинку створює ілюзію захищеності. Насправді цегляні стіни стають перешкодою лише для легких снарядів – мін, крупнокаліберних кулеметів. Важка артилерія і "Гради" залітають навіть в подвір’я.
В будинку, що поруч, вікон трохи більше. У дворі після обстрілу навіть збираються сусіди - поговорити. Жінка прогулюється с маленькою собачкою. Власниця продуктової крамнички на першому поверсі підгодовує дворових собак. Люди намагаються абстрагуватися від війни.
До речі, бойовий «Фінік», на якому ми з Маркіяном Лисейком, Гошею Тихим та Іваном Любиш-Кірдеєм вирвалися з Іловайська. Він повернувся. Ще в минулому році авто потрапило в серйозну аварію. Ми та Олександр Радченко, власник машини, і не сподівалисяпобачити його на ходу.
Але за півроку він знову на колесах.
Олександр Радченко, бізнесмен, один з власників компанії «Навігатор» (виробляє комп’ютери, смартфони), сказав просто:
- "Финик" снова на ходу. Нужен? Берите, пользуйтесь.
З такою ж скромністю «Навігатор» допомагає нашим військовим.