Якщо скажете, що особисто ви не продавали землі – не лукавте. Мова йде не лише про сільськогосподарську землю. Кожен з нас, мешканців сільських і міських територій, є користувачем тієї спільної безцінної землі. Але якщо за свої невеликі наділи господарі ще чіпляються, очікуючи колись мати з них хоч одноразовий зиск від продажу, то землі сільських, міських і селищних рад направо і наліво, порушуючи закони і фальсифікуючи документи, продають із користю для власних кишень ваші ж «народні», обранці. А ви і досі вірите, що ваша хата – скраю?
Гадаю, що саме так було і в тих сільських, міських і районних радах, котрі ще ріктому з усіх сил опиралися планам добудови 3 і 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС. А вже за кілька місяців, одна за одною, потихеньку почали узгоджувати їх із атомниками. «Здалися» далеко не всі. Але на те й Верховна Рада, щоб довершити те, що розпочали «дерибанити» місцеві. Кажете, земля під будовою – державна? Звісно, але сільські території в межах «зони спостереження» з початком роботи нових енергоблоків витримуватиме подвійне навантаження впливів «мирного атому». Не лише землі – кожного з її мешканців.
4 жовтня в Україні почав діяти Закон 5217-VI «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків N 3 і 4 Хмельницької атомної електричної станції». Як і передбачалося, у вересні Верховна Рада ухвалила цей Закон, фактично проігнорувавши думку населення на території Рівненської і Хмельницької областей, котре масово висловлювалося проти добудови. Скажімо, на громадських слуханнях в Острозі і Хмельницькому люди виступили категорично проти добудови, і тільки технології підкупів, домовленостей і підміни понять дозволили провести погодження за другою спробою в Острозькій міській і районній радах. Інформація про громадські слухання подавалася надзвичайно поверхнево, але навіть з неї можна судити про зневіру людей у те, що до них дослухається влада. А за 40 кілометрів навпрошки від ХАЕС – Рівне – місто з 250-тисячним населенням, котре опинилося в зоні впливу двох АЕС – Хмельницької і Рівненської. Але його мешканці досі не мали жодної користі від функціонування цих ядерних об’єктів. Навіть права дорадчого голосу.
З повідомлення управління інформації ХАЕС:
Громадські слухання на Хмельниччині завершено
25 травня на Хмельниччині завершено громадські слухання стосовно будівництва енергоблоків 3 та 4 ХАЕС.
На громадських слуханнях в с. Крупець Славутського району зібралися жителі п’яти навколишніх сіл, загалом 250 чоловік.
Про процес консультацій ДП НАЕК «Енергоатом» з громадськістю з питань спорудження нових енергоблоків на Хмельницькій АЕС поінформував присутніх генеральний директор ХАЕС. Він розповів про законодавчі документи, якими зобов’язані керуватися при добудові енергоблоків, порядок, план-графік консультацій з громадськістю, кінцеві результати та методи їх оприлюднення. Микола Панащенко акцентував увагу присутніх на тому, що рішення про добудову енергоблоків прийме Верховна рада України на підставі обгрунтовуючих документів.
Відповідно до чинного законодавства обов’язковим елементом, який передує спорудженню об’єктів ядерної енергетики є громадські слухання, на яких мають бути обговорені всі аспекти екологічних, соціальних, техногенних та інших питань пов’язаних із будівництвом потенційно небезпечного об’єкта.
Заступник генерального директора ХАЕС з капітального будівництва Олег Рахлінський надав розгорнуту інформацію щодо техніко-економічного обґрунтування спорудження енергоблоків №3,4 Хмельницької АЕС, включаючи оцінку пливу на навколишнє середовище. Зокрема, обґрунтував необхідність та доцільність спорудження енергоблоків. Детально зупинився на питаннях безпеки, організації та експлуатації енергоблоків, соціально – економічних аспектах будівництва та дав розгорнутий аналіз оцінки впливу на навколишнє середовище.
Учасників громадських слухань цікавили переважно питання соціально – економічних пільг та гарантій, основні із яких відображені у прийнятому Зверненні до депутатів Славутської районної ради.
Нерідко на «сільські» слухання людей звозили безкоштовними автобусами ХАЕС. У Здолбунівському районі спочатку депутати Копитківської, Новосілківської та Миротинської сільських рад виступили проти добудови 3 та 4-го енергоблоків. Однак місцева влада розпочала тиск на депутатів місцевих рад. У результаті 8 червня 2011 року на сесії селищної ради в селі Дермань депутати проголосували за добудову енергоблоків. Хоча навіть у тих населених пунктах, де зрештою погодження з місцевими радами відбулося, переважна більшість депутатів висловлювали незадоволення тим, що будівництво планують на старих фундаментах недобудованих енергоблоків, спорудження яких було зупинене більше 20-и років тому. Але в повідомленнях, які поширюють для ЗМІ прес-служби місцевих адміністрацій і самої атомної станції, про ці запитання не йдеться. Притягнутими за вуха є й результати опитувань населення. Скажімо, в частині 1 «Оцінки впливу на навколишнє середовище» у розділі про підготовку до громадських слухань ішлося, що соцопитування, проведене Національним університетом «Острозька академія», показало, що населення «в цілому» позитивно ставиться до добудови. Однак у самих цифрах дослідження «за» будівництво висловилися лише 18,3 відсотка опитаних, 26,7% - категорично проти, 18,9% - скоріше не підтримують. У сукупності «за» і «швидше «за, ніж проти» висловились лише близько 41 відсотка респондентів, опитаних фахівцями академії, решта – «Проти» і «Швидше проти». Натомість дослідження аналітичного Центру Разумкова показують, що майже 70 відсотків українців висловлюються проти будівництва в Україні нових енергоблоків. Основні аргументи противників – невпевненість у безпеці станцій та економічній доцільності атомної розбудови.
У квітні 2011-го Енергоатом форсував обговорення доцільності добудови на місцях. Це відбувалося тоді, коли через аварії на японських станціях світ вкотре заговорив про необхідність згортання ядерної енергетики. Виробники ядерних установок зрозуміли, що можуть втратити ринок збуту. У частини місцевих рад погодження «витягли» після другого, а то й третього голосування. Втім, внаслідок змін, які були внесені атомним лобі в законодавство України, на сьогодні процедура експлуатації, на відміну від інших країн з атомною енергетикою, не потребує жодних консультацій з громадськістю. Після аварій у Фукусімі подібна політика в ядерній галузі є злочином не лише проти свого народу, а й проти людства. І поки Україна так вирішувала енергетичні проблеми власних олігархів, литовці провели референдум з приводу будівництва Вісагінської АЕС, який остаточно засвідчив, що більшість в країні не хоче мати нову атомну станцію. «Проти» будівництва АЕС висловилися 62,72% виборців, «за» – 34,34%. Гадаєте, якби в Україні був проведений референдум, результати були б іншими?
На думку Голови Центру досліджень громадської думки Vilmorus Владас Гайдіс, литовці побоюються, що держава – основний інвестор проекту будівництва Вісагінської АЕС – буде змушена брати великі кредити, які доведеться віддавати усім жителям країни. Чи не тотожна ситуація в Україні?
Однак у вересні 2012-го коаліція «безшумно» ухвалила закон, оскільки представників опозиційних партій на той час у Верховній Раді не було. Як стверджують екологи, прийняття цього Закону порушує норми як національного, так і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенцію ЕКСПО (про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті). Адже «Енергоатом» тільки почав процедуру консультацій із суміжними країнами, але не завершив їх і не відреагував на прохання Австрії, Угорщини, Білорусі, Польщі, Румунії та Словаччини взяли участь у громадських слуханнях з приводу добудови. Не дивно – адже масштабних слухань не відбулося – вони пройшли розпорошено у будинках культури малих міст і сіл територій, прилеглих до ХАЕС.
На кожному новому енергоблоці має бути розміщена реакторна установка типу ВВЕР-1000/В-392 (водо-водяний енергетичний реактор на теплових нейтронах) номінальною тепловою потужністю 3012 МВт. Кредитування фінансування будівництва проведе Росія, в якої ми й закуповуємо ядерні установки. У міжурядовій угоді про співробітництво щодо спорудження 3 і 4 хмельницьких енергоблоків, підписаній у червні 2010-го, було зазначено, що організацію фінансування в обсязі, необхідному для проектування будівництва і введення в експлуатацію блоків, здійснює російська сторона. Але нині фінансування 20% вартості будівництва, оціненого в майже сорок мільярдів гривень, перекладене на українських споживачів. Тобто, вісім мільярдів з нас витягнуть за рахунок тарифу на електроенергію для ДП НАЕК «Енергоатом». Парадоксальна ситуація: нам забруднюють землю, забирають водні ресурси, різко зростають потенційні ризики позапроектних аварій, і за це все ми повинні «доплатити» ініціаторам будови. При цьому не йдеться про розвиток альтернативних джерел енергії, як це прийнято робити у енергетичних відомствах і навіть за сприяння атомних електростанцій, у європейських країнах. А тим часом, за даними Інституту відновлювальної енергетики Національної академії Наук України, технічно-досяжний потенціал відновлювальних джерел енергії в Україні складає 548 мільярдів кіловат-годин на рік, що майже втричі більше, ніж споживає Україна в останні роки.
Складова на виведення старих енергоблоків з експлуатації в тарифі за електроенергію в Україні існує, але досі не працювала. Споживачі платили цей збір, натомість виведення з експлуатації найстаріших діючих 1 і 2-го рівненських енергоблоків не сталося, і найпершою причиною цьому стала… відсутність коштів на виведення. Тобто, роботи з обстеження і зміцнення конструкцій обшивки і заміни обладнання вартують набагато дешевше, ніж виведення з експлуатації, кошти на яке держава вкрала у кожного з нас. Наша Верховна Рада ці гроші бере і дозволяє витрачати на невідомі цілі, не пов’язані зі зняттям блоків з експлуатації. У результаті вже маємо два тридцятирічних енергоблоки з продовженим ресурсом, у той час як середній вік виведення з експлуатації енергоблоку в Європі становить 23 роки. Чи «зароблять» коли-небудь 1 і 2-й рівненський енергоблоки на своє виведення з експлуатації – теж питання, адже на черзі вирішення проблеми виведення наступних, 3-го і 4-го рівненських. Передбачаю, що їм також продовжать ресурс (з формулюванням «через нестачу коштів на виведення»), а тим часом місцева влада в особі заступника Голови облдержадміністрації Анатолія Юхименка лобіюватиме спорудження 5 і 6 енергоблоків. Подібні наполегливі пропозиції дивують навіть керівника Національної комісії з ядерного регулювання Олену Ніколайчук, однак вони регулярно звучать із вуст вищезгаданого посадовця.
Щоправда, статею 2 цього закону передбачено, що замовник спрямовує кошти в обсязі 100 мільйонів гривень на спорудження об'єктів соціального призначення шляхом сплати збору соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження. Цікаво, що в розпорядженні Кабміну № 498-р від 4 липня 2012 про схвалення техніко-економічного обґрунтування спорудження третього і четвертого енергоблоків ХАЕС ішлося про іншу суму, закладену в ТЕО для фінансування будівництва об'єктів соціального призначення - 735, 168 млн. грн. У серпневій Постанові Кабміну ця сума вже була занижена у сім разів. З чого можна робити висновок – поки зростала оціночна вартість добудови енергоблоків (у квітні 2010 року за розрахунками керівництва НАЕК вартість добудови 3 та 4 енергоблоків складала 15 млрд грн., на кінець року ця цифра зросла до 30 млрд грн., нині – більше 39-и мільярдів гривень (для порівняння – у 1997 році будівництво ХАЕС-2 і РАЕС-4 сумарно оцінювали в один мільярд доларів), - бажання «відкуповуватися» в населення обернено пропорційно зменшувалося. Але ж розмір збору на соціально-економічну компенсацію ризику населення при будівництві ядерних установок на території зони спостереження визначається Кабміном на підставі пропозицій органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади. Виникає питання: чи Кабмін «урізав» суму всупереч пропозиціям з областей, чи місцева влада «прогнулася» перед Кабміном, занижуючи необхідні суми?
Спецфонд обласного бюджету Рівненської області за 2011 рік отримав субвенції на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризиків населення, яке проживає на території зони спостереження РАЕС і ХАЕС, на суму 3 мільйони 394 тисячі гривень. За 2012 рік ця сума склала 9 мільйонів. З початку існування ХАЕС в об’єкти соціального призначення на Рівненщині вкладено близько 19 мільйонів. Йдеться як про один відсоток обсягу реалізації електроенергії атомних станцій, так і кошти, які відраховуються при будівництві нових енергоблоків. У порівнянні зі ста мільйонами ці суми виглядають надто малими. Сто мільйонів будуть розтягнуті на дві області і на роки будівництва. Якщо ж підняти матеріали громадських слухань, які відбулися в Острозі у травні 2011 року, то побачимо там зовсім іншу цифру: генеральний директор ХАЕС Микола Панащенко запевняв острожців, що на соціальну інфраструктуру мешканцям прилеглих територій буде виділено 10 відсотків від вартості спорудження енергоблоків - а саме 3,7 мільярда гривень. Нагадую, нині, за Законом, ухваленим Верховною Радою 6 вересня цього року, прилеглі території отримають 100 мільйонів на соціальне будівництво. Куди ж поділася різниця - 3,6 мільярда?
Нині в 30-кілометровій зоні спостереження, зокрема і В Острозькому, Гощанському та Здолбунівському районах Рівненщини, активно ведуться роботи зі створення газорозподільних мереж, які фінансуються з того ж спецфонду. Виникає питання: якщо атомна енергія така дешева, чому для опалення будинків і приготування їжі люди повинні користуватися дорогим газом?
Для чого нам будувати третій-четвертий блок, якщо Президент каже, що в нас достатньо електроенергії і ми будемо продавати її білорусам?» - дивується учасник ліквідації аварії на російській Білоярській АЕС Петро Семенюк. – «І чому ми в навколишніх лісах збираємо гриби і споживаємо їх, не знаючи, який там рівень радіації?». До того ж самі білоруси ображаються, що їх не допустили до громадських слухань, адже один з екологічних аспектів – використання води з басейну Прип’яті – безпосередньо зачіпає і територію Білорусі.
Щодо проектів з дослідження впливу діяльності АЕС на здоров'я населення, то подібні речі атомники фінансувати не збираються. Однак визначати пріоритети – прерогатива місцевих рад.
Виходячи з вищесказаного, вважаю за доцільне вимагати:
- Перегляду визначеної Законом про будівництво третього та четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС суми на спорудження об'єктів соціального призначення шляхом сплати збору соціально-економічної компенсації ризику населення і збільшення її до раніше обіцяної «Енергоатомом» - 10 відсотків від вартості будівництва - 3,6 мільярда гривень.
- Виділення коштів та облаштування системи незалежного моніторингу радіаційної обстановки у зоні спостереження РАЕС і ХАЕС ( на РАЕС така система «Гамма-1», встановлена за кошти ЄБРР, існувала до 2002 року і була знищена зусиллями ядерного лобі, як і відділ моніторингу радіаційної обстановки в обласному управлінні екології; на ХАЕС ця система так і не була встановлена). Посилання на систему АСКРО не може бути прийняте, адже ця система належить атомним станціям і не може служити засобом для незалежного моніторингу.
- Встановлення інформаційних табло в містах і селах на території зони спостереження, які б подавали інформацію про рівень радіаційного опромінення в онлайновому режимі (нині таке табло знищене навіть у місті енергетиків Нетішині).
- Встановлення точок продажу радіаційних дозиметрів за доступною ціною. Введення в шкільному курсі ОБЖД додаткових уроків з радіаційної безпеки.
- Забезпечення безкоштовної медичної диспансеризації населення, котре мешкає в зоні ризику. Забезпечення достатньою кількістю безкоштовних препаратів йоду (антиструмін), особливо для школярів.
- Проведення незалежних досліджень щодо впливу малих доз опромінення на людський організм, яке з року в рік пропонують громадські організації медиків. Створення для цього спеціальної лабораторії на психолого-природничому факультеті Рівненського державного гуманітарного університету (Рівне – єдиний обласний центр України, розташований на малій відстані від двох електростанцій). Досі аспект секретності, який існував і досі існує на АЕС, не давав можливсті відповісти на запитання, чи справді ось такий ядерний об’єкт є радіотоксичним для населення, зокрема, генома людей.
- Активніше проведення енергозберігаючих технологій у всіх населених пунктах зон спостереження РАЕС і ХАЕС.
- Проведення тепломереж від Рівненської і Хмельницької АЕС до міст Володимирець і Острог.
- Вимагати перегляду пільг на оплату електроенергії в зоні спостереження АЕС, які нині становлять 70 відсотків від загального тарифу. Пропонується зменшити оплату до 50 відсотків від загального тарифу.
- Вимагати перегляду відрахувань від роботи станцій на соціально-економічні заходи в зоні ризику – з 1 до 2 відсотків зароблених станціями коштів.
- Провести моніторинг стану медичного обладнання і посилити контроль за роботою Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру, покликаного безкоштовно обслуговувати населення Рівненщини, територія якої постраждала від аварії на ЧАЕС, а нині перебуває між двома діючими електростанціями із перспективою розбудови.
- Здійснити будівництво ЛЕП Кузнецовськ-Рівне.
- Поновити кабельні радіомережі для отримання надійного сигналу й забезпечити щогодинну трансляцію новин про роботу атомних електростанцій на території Рівненської і Хмельницької областей.
Цей перелік можна і варто продовжити. Бракує лише політичної волі більшості в парламенті, яка б прагнула не наплювати на волю і долю своїх виборців, а вирішувати і поліпшувати становище своїх громадян. Нинішня парламентська більшість навіть не намагається прикрити своє прагнення витягти з української землі всі соки, не дбаючи про її екологію й елементарний захист населення від наслідків діяльності промислово-олігархічних груп.
Однак домагатися виконання міжнародних норм і стандартів щодо безпеки навколо АЕС і преференцій населенню – право кожного українця, а тим паче тих, кому «пощастило» бути сусідом «мирного атому».