Пане Брінклі, критика дій української влади з боку урядів європейських країн та США останнім часом стала тотальною. Чимало західних політиків говорять про можливість застосування санкцій щодо українських урядовців. Як ви вважаєте, чи є запровадження санкцій справді ефективним інструментом впливу?
Дуже складно говорити про санкції загалом. Вони є засобом переконати державу змінити свою поведінку. Існують різні види санкцій. Зазвичай під санкціями розуміють або якісь економічні інструменти, або обмеження пересування політичних лідерів, замороження їхніх закордонних банківських рахунків тощо. Рішення ж щодо їх застосування потрібно приймати в залежності від кількох речей: наявності реакції країни на критику, тобто здійснених змін; бажання уряду щось змінювати; міжнародної підтримки санкцій. Візьмемо конкретний приклад: Іран підозрюють у таємному нарощуванні ядерного потенціалу, хоча ця держава підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Тож Рада безпеки ООН зібралась і сказала: «Ми накладемо санкції, - наприклад, заборонимо торгівлю, - щоб натиснути на іранський уряд». Складність полягає в тому, що не всі санкції можуть бути ефективними. Західні країни заборонили торгівлю з М’янмою, але вона все ще може торгувати з Китаєм.
Чи Україна, на вашу думку, перебуває вже на тому етапі, коли єдиним способом переконати чинну владу змінити свою поведінку є застосування санкцій?
Якщо західні держави констатують, що українські чиновники не взяли до уваги їхніх вимог, то, звісно, реагуватимуть. Реакцією вже є те, що Європейський Союз не підписує Угоду про асоціацію з Україною. Якщо цього буде не досить для зміни поведінки українського уряду, якщо влада утримуватиме лідерів опозиції у в’язниці, якщо парламентські вибори 2012 року не будуть вільними і справедливими, тоді, можливо, Захід вирішить, що йому потрібні нові інструменти впливу на ситуацію, й почне їх шукати. Але під словом «санкції» ми розуміємо дуже широкий діапазон можливих заходів.
Чи намагались ви для себе пояснити дії української влади? Що, на вашу думку, ускладнює діалог команди Віктора Януковича з Заходом?
З погляду Великої Британії та Європейського Союзу менш вільною Україну робить загальний набір поведінкових схем. Приклад, що відразу спадає на думку, - це ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, яке виглядає як вибіркове правосуддя. Видається, що вони потерпіли через свою опозиційність. Кілька років тому люди в Україні виступили проти фальсифікації виборів. Якщо зараз виявиться, що нинішня влада не змінила свого підходу до виборів, вочевидь це викличе занепокоєння Заходу. Перешкоди для конструктивного діалогу створюють ще й інші дії, до яких може вдаватись влада, наприклад, обмеження ЗМІ.
Українське суспільство практично жодним чином не відреагувало на процеси згортання свободи слова, політичні переслідування, ув’язнення лідерів опозиції. Ви працювали в Україні кілька років. На вашу думку, чи готове наше суспільство до євроінтеграції?
Дуже складно говорити про українське суспільство загалом. Я знаю, що більшість українців сильно постраждали внаслідок фінансової кризи й зараз можуть витрачати значно менше грошей, ніж раніше. Найбільше їх хвилює, чи матимуть вони що їсти та інші базові, буденні питання. Більш абстрактні питання на зразок свободи слова та вільного вираження в медіа видаються не такими важливими.
З іншого боку, 2004 року багато хто був здивований реакцією людей на спроби влади обманути їх і сфальсифікувати вибори. Стало зрозумілим, що український народ є цілком здатним думати і дбати про такі проблеми.
Чому Захід бореться за Україну? Чим вона для нього важлива?
Україна займає стратегічно важливе положення між ЄС та Росією. Вона є другою найбільшою країною Європи після Росії. Її територія є дуже цінною. Ви маєте чорнозем та сільськогосподарські землі, корисні копалини, а найважливіше – народ України. Українці є освіченими, і це величезна перевага вашої країни. В певному сенсі вона є взірцем для інших пострадянських країн. Якщо в Україні буде більше свободи, її побільшає й в інших країнах регіону.
Чи матиме вплив на європейську політику ймовірна перемога Мітта Ромні на виборах президента США?
Американські виборчі перегони є дуже цікавими, їхній результат досі важко спрогнозувати. Але, яким буде цей результат, - чи американці оберуть Ромні, чи переоберуть Обаму, - він матиме вплив і на Європу, й на всі інші частини світу. Лише тому, що США залишаються найпотужнішими в світі за рівнем економіки та підприємництва, найбільшим джерелом нових технологій та ідей. Тож, попри всі прогнози щодо лідерства Китаю, ми мусимо пам’ятати, що США є найважливішою державою світу. Це вільна країна, тому вона є також чудовим прикладом для інших.
А який результат американських виборів є бажанішим для Європи?
Ми в будь-якому разі матимемо добрі стосунки з США, хоч би хто став президентом.
Які ключові виклики стоять зараз перед країнами Європейського Союзу?
Головний виклик зараз – це єдина валюта, євро. Сімнадцять держав-членів ЄС прийняли її, не узгодивши єдиної економічної стратегії й не створивши спільного економічного уряду. Тож валюта одна, а економічних стратегій і центрів управління економікою сімнадцять. Це значить, що для деяких із цих економік було легко отримувати кредити, але натомість вони наробили величезних боргів. Зараз вони мають великі проблеми, намагаючись розплатитись із боргами та врівноважити доходи й видатки. І цей процес досягнув тієї точки, коли багатші країни ЄС мають рятувати Грецію, Португалію та Іспанію. Таким чином складається криза в самому серці Євросоюзу.
З цієї кризи є два логічні виходи. Перший – відмовитись від єдиної валюти, визнавши, що експеримент провалився, та повернутись до національних валют. Це буде дуже складно не лише з політичного, але й з морального погляду: урядам, які стверджували, що єдина валюта є частиною побудови єдиної Європи, буде соромно визнати, що вони припустилися помилки, й повернутись назад. Другий вихід – поглибити інтеграці в єврозоні для тих держав, які користуються єдиною валютою, таким чином, щоб вони мали змогу збалансувати свої бюджети й запровадити єдину економічну політику. Проте цей підхід можна застосувати лише до тих членів ЄС, які користуються євро, а не до держав на кшталт Великої Британії, що зберегли національні валюти.
Євросоюз розвивається концентричними колами. Існує внутрішнє коло з глибшим рівнем інтеграції та зовнішнє, яке майже не втручається в інтеграційний процес. На мою думку, в найближчі роки в Євросоюзі посилюватиметься розподіл між внутрішнім і зовнішнім колами, й ним буде досить складно керувати. Останнім часом ЄС настільки стурбований своїми внутрішніми проблемами, що має дуже мало часу й мотивації дивитись назовні.
Нещодавно українські журналісти консолідовано виступили проти намірів влади запровадити кримінальну відповідальність за наклеп. Автори цієї законодавчої ініціативи посилались зокрема на британський досвід. У Британії журналісти справді можуть опинитися за ґратами через наклеп? Як ви ставитесь до такої практики?
Я не юрист, тому не можу коментувати закони. У Великій Британії справді є закони про наклеп, і якщо хтось уважає, що про нього опублікували неправдиву інформацію, він може претендувати на відшкодування.
Загалом я вірю, що журналісти і ЗМІ мусять бути відповідальними за те, що вони говорять і публікують. Абсолютної свободи вираження не існує. Користуючись свободою слова, треба брати до уваги наслідки цього. Відповідальна журналістика повинна бути правдивою, чесною і об’єктивною. Тож я бачу підстави існування закону про наклеп, який допомагав би зберігати чесність і відповідальність журналістів, а також захищав інші частини суспільства.