Історія друга: «Ласощі» Мальчіша-плохіша
Макіївські юристи не єдині ляльководи в українських судах. Ця історія – про іншу впливову групу юристів.
Жертвою цих рейдерів став найбільший платник податків Житомирської області – кондитерська фабрика «Житомирські ласощі». Це підприємство до рейдерського захоплення входило в п’ятірку лідерів галузі. Ще донедавна фабрика належала іноземному інвестору – швейцарській компанії «Дельта капітал С.А» (95,7% статутного капіталу), а її власниками були американські громадяни.
Однак нині американці не мають жодного впливу на підприємство, бо контроль над нею перейшов у інші руки. Представник наглядової ради фабрики Ігор Бойко, який у свій час був призначений американськими власниками, за сприяння впливових осіб, про яких піде пізніше, залишив законних власників без фабрики.
Рейдери провели збори акціонерів, на яких було прийняте рішення про злиття ЗАТ «Житомирські ласощі» з ТОВ «Будстайл – ХХІ» (власник – Ігор Бойко). При чому це було навіть не «злиття», а розчинення «Житомирських ласощів» у невідомій фірмі «Будстайл – ХХІ».
Важко пояснити здоровою логікою, як найбільший платник податків у Житомирській області раптом вирішив стати частиною дрібного підприємства. Дані, які отримав журналіст з ДПА, свідчать: на час злиття активи ЗАТ «Житомирські ласощі» складали 363 млн. грн., а активи ТОВ «Будстайл – ХХІ» – 5 млн. грн. Остання фірма також демонструвала більш ніж скромні фінансові результати своєї діяльності за 2010 рік – суцільні нулі, жодного робітника, жодної гривні сплаченого податку. «Пустишка», як кажуть бухгалтери. Але в цій «пустишці» чомусь змогла розчинитися велика кондитерська фабрика.
Далі майно та інші активи фабрики було передано ТДВ «ЖЛ», яке було оголошено правонаступником ЗАТ «Житомирські ласощі». При чому акції 400 акціонерів, в тому числі й іноземного інвестора, були анульовані, а новими власниками стали Бойко, ще десяток осіб та три офшорні компанії, які отримали найбільшу долю після Бойка. Кому вони належать – невідомо.
Зате відомо, хто допоміг рейдерам і чому контролюючі державні органи не помітили «шаманства» з акціями підприємства. Коли ЗАТ «Житомирські ласощі» «утікали» від американських власників в неправове поле, в.о. керівника цього підприємства став такий собі Олексій Темненко. Більше того, Темненко «засвітився» при виконанні інших пунктів плану захоплення фабрики. Наприклад, до суду були подані позови про скасування акцій іноземного інвестора від двох дрібних акціонерів. І хоча ці акціонери постійно зареєстровані і проживали у Житомирі і не були родичами, чомусь позов від них надійшов з однієї київської адреси – помешкання Олексія Темненка.
Від Темненка потягнемо ниточку далі. Вона нас приводить до його близького бізнес-партнера Івана Гранцева. Він незмінно протягом довгих років працює в компанії, яку заснував нинішній керівник Головного управління з питань судочинства Адміністрації президента Андрій Портнов і яка раніше називалася «Портнов і партнери», а нині - ТОВ «Юридична компанія «Корпоративні технології».
Участь цієї компанії в рейдерському захоплені «Ласощів» простежується не лише через Темненка. В судових процесах інтереси нових власників захищали адвокати Андрій Мартиненко і Тетяна Макогін – юристи тих самих «Корпоративних технологій».
Варто відзначити, що рейдери без зусиль отримали цілий пакет судових рішень, які дозволили їм взяти контроль над солодким бізнесом. І чи випадково суддя Богунського районного суду міста Житомира Анатолій Шелепа, що прийняв основний масив рішень в інтересах рейдерів, невдовзі в’їхав на подвір’я рідного суду на новенькому Рендж Ровері – вже в якості голови суду.
Андрій Портнов благословляє Анатолія Шелепу на посаду
До речі, в історії рейдерства «Житомирських ласощів» постраждали не лише мажоритарні американські акціонери, а також дрібні власники акцій – робітники заводу. Рейдери примушували людей продавати, а то і навіть задарма віддавати акції, погрожуючи звільненням та насильством. У автора є відеозаписи свідчень цих людей.
Однак правоохоронним органам ці свідчення не цікаві, бо вони також сприяють рейдерам. Наприклад, міліція не пускала на збори акціонерів «Ласощів» американського власника Юрія Лещинського. До слова, ще один юрист з «Корпоративних технологій», колишній директор ТОВ «Портнов і партнери» Сергій Петрашко зараз працює в Адміністрації президента – в Головному управлінні по контролю за правоохоронними органами.
Новим власникам «Ласощів» сприяє і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та її територіальні органи. Це не дивно, адже рідна сестра старшого адвоката «Корпоративних технологій» Тетяни Капцової – Михайлюк Анна працює в цій установі.
Ну і нарешті в цій історії «засвітився» «БТА банк». У 2009 році цей банк потрапив у скандал, коли його казахський акціонер дивним чином позбувся частки в українській «дочці». Представник материнського «БТА Банк» (Казахстан) Мадина Курманова тоді коментувала: «Думаю, что в данном вопросе не обошлось без Андрея Портнова, ведь его юрист Иван Гранцев вел собрания акционеров украинского БТА». Пізніше в керівництво цього банку увійшов Вадим Фесенко (ще один юрист з «Корпоративних технологій»). До речі, зараз Фесенко працює заступником керівника Головного управління Адміністрації Президента з питань судоустрою, тобто є підлеглим Андрія Портнова.
Отже, як бачимо, куди не кинь – всюди клин. Звичайно, за президентства Ющенка теж працювало телефонне право в судах, і Портнов також «працював». Тільки що виконував замовлення іншої політичної сили – БЮТу. Але різниця таки є. Раніше існувала політична конкуренція, відповідно не було чіткої вертикалі, коли одна група тримала під контролем всі ниточки.
Щоправда, чи працюють юристи Портнова на себе, чи обслуговують чиїсь інтереси, залишається невідомо. Відомо лише, що після приходу Портнова на Банкову ця команда активізувалася в майнових суперечках, де присутні інтереси відомих «регіоналів».
Наприклад, нині суди десятимильними кроками почали легалізацію старого, часів Кучми, рейдерського захоплення ВАТ «Столичний». Йдеться про пустир, оточений парканом біля Європейської площі, де ТОВ «Грааль», яке належить братові Дмитра Табачника Михайлові, бажає (вже 8 років!!!) побудувати потворний скляний хмарочос, що назавжди понівечить архітектурний ансамбль Хрещатика.
Гойдалки в судах, коли вигравала то одна, то інша сторона, в усі післяпомаранчеві роки рятували киян від цього жаху. Нині ніяких перешкод для справ, які ведуть юристи Портнова, не існує. Або майже ніяких, все залежить від того, чи зорієнтуються «обездолені», кому вони мають запропонувати долю.
Історія третя. Неправильний вибір
Третя історія з циклу «обездолені» якраз про неправильний вибір. На цей раз перенесемося в Донецьку область до міста біля моря – Маріуполя.
Про цю історію LB.ua дізнався від громадянина Америки українського походження Михайла Балакірського, який зараз активно розсилає скарги українським урядовцям, державним комісіям, американському посольству тощо.
Історія самого рейдерства банальна, як для сьогодення: двоє співзасновників такого ТОВ «Маропттрейдінг» своїм рішенням викинули третього – американського громадянина. Він завинив тим, що… американець «тривалий час на території України не перебуває». Найсмішніше, що правоохоронні структури, куди скаржився ошуканий «янкі», та суди, що легалізували рішення осіб, які заволоділи чужим майном, згодні, що бути американцем це достатня підстава для виключення із засновників.
Американця викинули з доволі прибуткового, як для Маріуполя, бізнесу. Це звичайно не рівня «Азовсталі», але ТОВ «Мароптрейдінг» володіє найбільшим з нічних клубів у Маріуполі «Корал», що приносить непоганий дохід – близько мільйона доларів на рік.
Хоча спочатку автору здався цей приклад дрібнуватим, тому не дуже зацікавив, тим паче, що жертва корпоративного рейдерства не бажала йти на контакт і попросила передати на відповідне запрошення, «що говорити не може, бо Україна перетворилася на нацистську Німеччину». Ні, так ні, вирішила автор.
Але раптом від маріупольського знайомого автор почула історію вбивства місцевого авторитета Валерія Згари, де пролунали знайомі деталі: «Весною в Маріуполі був вбитий колишній авторитет, бізнесмен Валерій Згара, який вважався «ринатівським». Але перед смертю він втручався в справи Дмитра Чекмака. Зокрема, була у них суперечка стосовно клубу «Корал». Отже автору лишилося поєднати скупу інформацію з листа-скарги та історію від джерела, щоб зрозуміти, чому «американець» побоявся говорити з журналістом.
Звернувшись до Мінстату, автор дізнався, що власниками «Коралу», окрім американця, були родичі впливових людей Маріуполя, зокрема матір депутата міськради Петра Іванова. Іванов та згаданий вище Чекмак – друзі і близькі колеги, якщо вірити маріупольським ЗМІ.
Отож не дивно, що в сучасних політичних реаліях американець здався партнерам по бізнесу зайвим ротом, якого можна просто позбутися. Однак і американець не чекав «обнуління», склавши руки. Дізнавшись, що його збираються повністю обездолити, він почав гарячково шукати, кому продати бізнес. Знайшовся один бажаючий – Валерій Згара.
Автору про цього маріупольського авторитета-бізнесмена дещо відомо від Юрія Луценка. Цитую одне з оперповідомлень з міліцейського досьє від 1999 року: «Валера Згара после убийства Вани «Хана» стал ставлеником Рината Ахметова в Мариуполе. По Мариуполю Згара является смотрящим и решает практически все вопросы».
Отже Згара єдиний не злякався рейдерів і погодився купити долю в американця, бо вірив у свою колишню славу. Але Згара прорахувався, він не врахував, що наступають інші часи, і що всі авторитетні люди міста, що колись «ходили» під ним, переорієнтувалися на кориснішу людину – молодого Дмитра Чекмака, якого у Маріуполі вважають близьким до родини президента.
А вже після смерті Згари ніхто не виявив бажання купити в американця його долю в «Коралі». Тоді беззахисного «янкі» «обездолили» до нуля...
А як може бути інакше, якщо нова молода та амбітна «торгова марка» – «Сім’я» завойовує Україну. У Донецьку розповідають історію про те, як кілька місяців тому губернатор Донеччини Андрій Шишацький (менеджер Ахметова) проводив збори активу області. Слугам народу на цих зборах пояснили, через кого потрібно вирішувати всі нагальні питання. Але вже через три дні мерів та керівників адміністрацій зібрали другий раз, ініціатором виступив голова облради (менеджер старшого сина Януковича) Андрій Федорук і пояснив, що все, що говорилося раніше, можна забути, і є лише один канал для вирішення проблем – «сімейний». Чиновники були просто дезорієнтовані, кожному довелося робити вибір індивідуально.
Американець з Маріуполя, як показує розвиток подій, зробив неправильний вибір. Але чи був у нього інший варіант?
«Тисяча і одна ніч»
Три історії про «обездолених» наочно демонструють, що рейдерство проти іноземних інвесторів справді поширене в Україні. EUobserver не помилився – в переважній більшості цих історій так чи інакше вилазять відомі прізвища.
Звичайно, рейдерство не народилося за Януковича. Воно процвітало і раніше. Однак в часи після помаранчевої революції, якщо тебе образили помаранчеві, можна було знайти захист у блакитних, і навпаки. Нині справедливості шукати просто ніде. Жертвами стають не лише українські бізнесмени та іноземні інвестори, а навіть відомі діячі Партії регіонів, що опинилися поза кланами.
При чому нині популярний особливо єзуїтський варіант рейдерства – органи влади створюють підприємству проблеми, і власник цього підприємства повинен метатися туди-сюди, здогадуватися, кому приглянувся його бізнес, одбити всі пороги, покланятися в ніжки і слізно ПОПРОСИТИ прийняти від нього долю.
Одна група створює «такі» спектаклі за допомогою СБУ, інша – через митницю і міліцію, «сімейні» через міліцію і податкову. Всім однаково сприяють суди, де правлять бал юристи з макіївською чи донецькою пропискою, а також люди Андрія Портнова.
Отже інвестувати в Україну нині безпечно лише «своїм» з Кіпру, а всі інші інвестори автоматично потрапляють у списочок «обездолених». До яких раніше чи пізніше дійде черга.
У минулому році засновник ІКЕА Інгвард Кампрад сказав про нас страшну річ: «Є країна, порівняно з якою Росія біліше білого. Це – Україна». Найстрашніше, що глибині чорного кольору немає меж. Чорне, як відомо, поглинає будь-яке світло і будь-який колір веселки.
Тому трьома історіями в цій темі не обмежишся, автор буде її продовжувати. Боюсь лише, щоб «Три історії на ніч» не перетворилися в «Тисячу і одну ніч».
P.S. До речі, наприкінці минулого року перший віце-прем’єр Андрій Клюєв пообіцяв посадити усіх рейдерів від влади: «Рейдерство – якийсь інтелігентний термін. Речі треба називати своїми іменами. Це – бандитизм, і з ним треба жорстко боротися. Посадимо кілька десятків, тоді інші вже думатимуть».
«У нас якийсь зараз сплеск цього бандитизму, – додав урядовець. – Причому йде змова чиновників судової системи і бандитів. І урядовці, які допомагають, – бандити, співучасники. І судді, які допомагають бандитам, приймаючи неправомірні рішення, всі повинні сидіти у в'язниці».