Владимир Застава, Институт Горшенина: Проходит первый год президентства Виктора Януковича, и страна живет по каким-то новым принципам. Это отмечают все эксперты. Давайте посмотрим, какие события произошли за этот период.
Итак, первый год президентства Януковича начался с того, что его поддержка возросла. Институт Горшенина в своем социсследовании фиксировал, что 35% украинцев после президентских выборов улучшили свое отношение к Януковичу. Эксперты называют такое явление «медовым месяцем», так происходит очень часто. И в тот же момент все эксперты отмечали резкое падение рейтингов доверия к оппозиции.
Потом началась судебная реформа. 85% Института Горшенина считают, что коррупция в Украине распространена тотально, и они либо их родственники участвовали в каких-либо действиях, которые носят признак коррупционных. Кроме того, среди всех государственных институций суды названы самими коррумпированными. Наверное, исходя из этих мотивов, новая власть начала с того, чтобы навести порядок в судебной системе.
В это время также – Договор о продлении пребывания Черноморского флота РФ на территории Украины. Больше половины – 56% украинцев – расценили это как позитивный шаг, так как думали, что в результате этого газ для Украины будет дешевле.
После этого был довольно скандальный закон о выборах. Также власть начинает уголовные дела против бывших чиновников оппозиции. Власть называет это борьбой с коррупцией, оппозиция называет это борьбой с оппонентами.
Это рамка для того, чтобы начать разговор.
Мы взяли несколько комментариев к нашему круглому столу у Мирославы Гонгадзе и Бориса Немцова по поводу первого года президентства Януковича и изменения демократических настроений в стране.
Мирослава Гонгадзе, журналист, вдова Георгия Гонгадзе: Те, що ситуація зі свободою слова погіршилася, здається, бачать уже всі. Але причиною цього, на мою думку, є не лише дії сьогоднішньої влади, а, в першу чергу, це нездатність самих журналістів та власників медіа за минулі роки створити незалежні медіа та дієвий захист журналістської професії.
Зараз я можу сказати прямо – без свободи слова не буде незалежної демократичної України. І тут українцям нема кого звинувачувати. Доведеться крок за кроком, самотужки переборювати тиск влади, яка, якою б демократичною не була, ніколи не погодиться з тим, що її критикують.
Не сидів би сьогодні Юрій Луценко, Ігор Діденко і , можливо, скоро Юлія Тимошенко, якби попередня влада, попередня влада, уособленням якої вони були, виконала свою передвиборну обіцянку і посадила всіх бандитів у тюрми.
Сьогодні, переконана, ми мали б іншого президента й іншу Україну. Ці люди сьогодні повинні нарікати, в першу чергу, на себе, оскільки не виконали свого головного обов’язку – очистити український політикум.
Борис Немцов, лидер российского оппозиционного движения «Солидарность»: Все диктаторы кончают плохо. Я не знаю ни одного диктатора, который на старости лет хорошо бы себя чувствовал. Их либо убивают, либо сажают. Даже один из самых известных диктаторов Августо Пиночет и тот сел. А Пиночет – это вам не Лукашенко с Путиным. Он и реформы провел. Чили – одна из самых развитых стран Латинской Америки. А когда кругом одна оппозиция, с которой надо разговаривать, а все они омерзительны эти оппозиционеры, все они делают назло, то жить, конечно, любому политику неприятно. Но неприятно для него, а вот для украинского народа приятно, потому что чем больше собачатся начальники, тем меньше припадает скандалов на граждан.
Владимир Застава: С этих мыслей я бы предложил начать, предоставив вначале слово депутату от Партии регионов Вадиму Колесниченко. Большинство экспертов утверждают, что одно из достижений Виктора Януковича – это усиление президентской власти. Набор полномочий, который у него есть, пока беспрецедентен в Украине. Янукович может дать мастер-класс Леониду Кучме. Много есть критики по этому поводу, хотя для любого правителя увеличивать свою власть рационально. Но если бы обществу было внятно сказано, зачем президенту такой набор власти, может быть, было бы меньше спекуляций на эту тему? Зачем столько власти президенту? Что дальше?
Вадим Колесниченко, народный депутат Украины от Партии регионов: Усиление власти – это не самоцель, а средства для достижения той или иной цели. Это абстрактная фраза, потому что если быть абсолютно объективным, то Виктор Янукович ничего не делал для усиления власти или монополизации власти. Все то, что происходило – это объективные процессы, в которых принимал участие Верховный Совет и Конституционный суд. Ни одного посыла со стороны Администрации президента, по крайней мере, публично, не было. Поэтому Виктор Янукович как гарант Конституции исполняет конституционные нормы и работает в рамках того законодательного поля, которое дает ему Верховный Совет. Поэтому, объективности ради, стоит говорить, что эта власть создается не его усилиями.
Я прекрасно знаю программу Партии регионов и избирательную программу Виктора Януковича, она не состоит в монополизации власти. Именно для того, чтобы снять эту проблему и вопросы, наболевшие в обществе, и выстроить наиболее приемлемую для Украины структуру власти, и была создана Конституционная ассамблея, которая является неконституционной формой, она вне законодательного поля. Но это конституционная инициатива Виктора Януковича, и это похвально, потому что о Конституционной ассамблее говорили много те, кто сегодня находится в оппозиции, но ничего для этого не сделали.
Безусловно, ассамблея не будет сегодня субъектом законодательной инициативы, но это будет та площадка, на которой могут встретиться все заинтересованные лица. И в этом действительно есть разумное зерно, чтобы политику, которая находится внутри схватки, вывести от вопроса создания нового конституционного поля либо изменить Конституцию.
По ситуации со свободой слова, свободой прессы и собраний в Украине, то я не думаю, что у нас произошли какие-то изменения. Более того, Временная следственная комиссия Верховного Совета Украины, которая была создана для работы по тем жалобам и претензиям, которые говорят о нарушении свободы журналиста, активно работала до местных выборов. Как только местные выборы закончились, то целесообразность этой комиссии потеряла весь смысл. Но даже, несмотря на это, я как член этой комиссии могу вам сказать, что подавляющее большинство всех заявлений, жалоб и претензий за предыдущие годы – 2007, 2008, 2009 годы и 2010-й в том числе. Но на сегодня каких-то конкретно доказанных документально подтвержденных фактов нет.
Хотя могу вам привести конкретный пример цензуры и борьбы за свободу слова в моем собственном исполнении. Первого или второго сентября я как депутат обратился с соответствующим обращением на «Украинскую правду», чтобы мне предоставили возможность открыть блог, чтобы я как депутат мог так же само общаться с читателями и высказывать свои точки зрения по тем наболевшим вопросам, которые есть. Однако, в нарушение закона об обращении граждан и нарушение закона о статусе народного депутата в настоящее время ответа мне не было предоставлено, хотя очень активно это обращение обсуждалось в блогах УП. Вы вправе сделать вывод: есть у нас свобода слова и цензура или нет.
Я считаю, что та самая цензура и политическая позиция владельцев СМИ или журналистов не несет пользы для нашего сообщества. Журналист обязан дать факт, а после этого давайте строить оценку. Но не давая факта нашему населению, не предоставляя информационного пространства, а давая свои, не всегда верные, с моей точки зрения, оценки, мы общество либо зомбируем, либо раскачиваем ситуацию в ту сторону, которая устраивает заказчиков всего этого.
Когда мы говорим о цензуре, вы проанализируйте все то, что сегодня происходит в СМИ, тот поток лжи, инсинуаций, всякого рода нелицеприятных высказываний, далеко за рамками всех правил, то вы сделаете вывод, что у нас со свободой слова все хорошо.
При этом заслугой власти является принятие закона «О доступе к публичной информации», то, о чем долго говорили, но никто ничего не делал. Это существенное открытие органов власти перед гражданами. Реальная работа ведется по созданию общественного телевидения, информационная площадка – это подписание контракта о том, что мы теперь будем присутствовать на украинском языке, естественно, в поле CNN позволяет говорить о том, что власть работает открыто. Хозяйственный спор с «5 каналом» и ТВі, который хотели предоставить в качестве наступления на свободу слова, как я понимаю, по сути уже заканчивается. Потому что многие знают, как за последние пять лет работал Национальный совет по телевидению и радиовещанию, кому и как предоставлялись телеканалы.
Каковы перспективы украинской оппозиции? Я всегда был сторонником того, что хорошая сильная оппозиция является санитаром власти, и она обязательна для украинского парламентаризма. Но для этого нужно, чтобы оппозиция предлагала альтернативу, и эта альтернатива предлагалась за столом переговоров, чтобы был найден компромисс или консенсус. У нас же огульная, порой даже бессмысленная критика по принципу: это плохо, потому что это мы предлагаем. Действующий президент Янукович на открытии сессии сделал очередное очень мудрое предложение: если мы все же за Украину, то нужно садиться за стол переговоров и отбросить все корпоративные и политические интересы. Поэтому я убежден, что наша оппозиция все же выкристаллизуется и будет действовать в интересах государства.
Рассказы о необходимости принятия закона об оппозиции мне напоминают принцип «сам дурак». Этот закон не принимали те, кто сегодня в оппозиции, тем не менее, они сегодня говорят, что он очень необходим. В то же время и без этого закона оппозиции сегодня предоставлены колоссальные полномочия: это и среда - день оппозиции, это и пятница - вопросы правительству, она имеет возможность обсуждать все, что она пожелает. Но за прошедшие полгода мы были свидетелями того, как в среду оппозиция в зале или вообще не присутствовала, их законопроекты мы голосуем, или не голосуем без участия самих инициаторов этих законопроектов.
Следующий вопрос, кто сегодня занимается защитой прав и свобод граждан Украины – это президент, правозащитные организации и те институции, которые в этом заинтересованы. И тут , в отличие от предыдущих президентов, Янукович сделал очень многое для стабилизации гуманитарной составляющей в нашем обществе, если вы заметили, он не делал ни одного резкого качка ни влево, ни вправо для того, чтобы понизить напряженность в нашем обществе и повысить уровень толерантности, взаимопонимания и взаимоуважения в обществе.
Конечно, мы не в волшебной стране, нельзя после второго дня президентства Януковича перевернуть жизнь в обществе. Поэтому, я думаю, что первый год, исходя из того, что он получил, он отработал максимально эффективно.
Владимир Застава: Я передаю слово Сергею Соболеву и вопрос к нему: когда оппозиция начнет какие-то масштабные действия, когда начнет выполнять свою прямую функцию – быть оппозицией?
Сергей Соболев, народный депутат Украины от БЮТ, руководитель оппозиционного правительства: Давайте все ж таки повернемось до ключової теми, яка сьогодні обговорюється, а це перші роковини президентства Віктора Януковича. На мій погляд, ці питання, які ви щойно задали, задають собі мільйони українських громадян. Думаю, навряд наших громадян цікавлять загальні питання. Я повернуся до ключової оцінки, за якою завжди оцінюють владу. На жаль, влада майже весь рік користувалася одним єдиним прикладом того, як можна захищатися, - вали все на попередника.
Фактично, цей рік пройшов під одним гаслом: все, що погане має країна за двадцять років незалежності, це все було зроблено за попереднього уряду. Коли ці тези лунали перший місяць, можливо, це було об’єктивно і справедливо. Коли ці тези лунали третій місяць, можливо, це ще мало місце. Але коли вся політика нинішньої влади побудована не на тому, що саме ми пропонуємо в економічних реформах, а виключно на тому, чому нам попередня влада так і не дає можливості це зробити, на мій погляд, це є найбільшим провалом діючої влади.
Всі реформи, які були запропоновані на цей рік, закінчилися повним тотальним провалом. Теоретично можна розмірковувати, що у нас була проведена судова реформа, а практично – дали право звільняти будь-якого суддю за порушення присяги органом, який може діяти дуже і дуже швидко.
В мене тоді елементарне питання: скажіть, чому досі працює суддя, яка давала дозвіл на звільнення пана Пукача, якщо вже і слідство, і попереднє засідання довело його провину? Ця ж суддя, далі працюючи, визначила запобіжну міру для пана Діденка і пана Макаренка – перебування під вартою.
Чому до цього часу працюють ще десятки суддів, в тому числі ті, які ухвалювали в Харкові рішення щодо компанії «Лівела», яка за оцінками Антимонопольного комітету тільки минулого року на 3 млрд. не сплатила акцизів і поклала на коліна вже п’ятий нафтопереробний завод із шести існуючих. Ні для кого не секрет, що зупинено п’ятий Лисичанський нафтопереробний завод, і компанія «Лівела», яка є прямо причетна до одного з депутатів Партії регіонів, завозить в Україну сьогодні вже майже 80% нафтопродуктів, не сплачуючи ні акцизи, ні ПДВ.
Друге, не менш важливе, це повноваження, які отримав президент і уряд. Ці повноваження за рішенням Венеціанської комісії отримані в нелегітимний спосіб, рішенням не парламенту, не на всенародному референдумі, а рішенням Конституційного суду. Більше того, і стосовно першого питання – судової реформи, і стосовно другого питання, є чіткі висновки найбільш поважного авторитетного органу Ради Європи, де надані оцінки прямих порушень ключових принципів, які існують.
Але тепер перейдемо до питання, навіщо владі такі повноваження. Якщо це проведення економічних перетворень, то навряд чи підняття ціни на газ і електроенергію можна назвати економічними перетвореннями, підняття тарифів на комунальні платежі, без відсутності реформування цих галузей. Це житлово-комунальна галузь. Невже можна назвати реформою податкову реформу, де спочатку з 1 січня обіцяли автоматичне повернення ПДВ, а тепер ясно, що цього не сталося. Тепер з 1 березня обіцяють. І всі чудово розуміють, що цього теж не станеться. На коліна поставлені представники малого і середнього бізнесу, які розуміють, що далі вести бізнес в цій державі неможливо.
До чого зводиться дискусія, яку запропонувала влада по пенсійній реформі - до підняття пенсійного віку для жінок до 60 років. Обіцяне можливе зняття пільг для незаслужених пенсіонерів і то тільки для тих, які будуть виходити на пенсію пізніше. Якщо це є пенсійна реформа, то це черговий провал чергової реформи, яка пропонується в країні.
Таких прикладів далі можна продовжувати десятки. Бо реальна оцінка цим роковинам одна – стан економічного розвитку держави. А ви знаєте, що падіння рейтингу економічних свобод у нас ще не було ніколи? Щодо соціального захисту громадян, я можу привести один єдиний приклад, який вчора був озвучений на засіданні офіційного уряду: борги по сплаті комунальних платежів сягають майже трьох мільярдів гривень, де основна складова частина, а це більше 90%, борги за газ. Замість 540 тисяч сімей, яких субсидувала держава в минулому, на сьогоднішній день майже півтора мільйони сімей отримують цю субсидію, а борги далі зростають. І це шлях в нікуди.
Є два ключових протиріччя як підсумки цього року: це максимальне зміцнення ключових інституцій влади, яке, однак, не привело до жодної реформи, яку можна було назвати завершеною. Це є найбільшим провалом нинішньої влади.
Окреме питання – це гуманітарна політика. Те, що відбувалось в гуманітарній сфері за цей час, нагадує Ющенка навпаки. Так як протягом п’яти років Ющенко намагався зробити зрушення в гуманітарній політиці в одну сторону, так тепер Янукович і його команда намагається зрушити все в протилежному напрямі. Причому всі органи виконавчої влади, як і в першому, так і в другому випадку.
Я приведу лише один приклад, він є досить показовим, черговий раз спаплюжена стела жертвам Голодомору в одному із населених пунктів України. Не відкрита кримінальна справа, ніхто не затриманий, ніхто не розшукується. За знесення пам’ятника Сталіну, яке прямо вписується в політику нинішньої влади, бачимо негайну реакцію влади. На один олтар покладені мільйонні жертви Сталіна і мільйонні жертви Голодомору. Тільки влада дуже швидко реагує на випадок зі Сталіним і ніяк не реагує на паплюження пам’яті жертв Голодомору. Тобто гуманітарна політика – це є політика навпаки, причому навпаки тут відбувається, як і в першому випадку, в абсолютно перебільшеному спотвореному вигляді.
І останнє, свобода слова – те, що турбує усіх, те, що є оцінкою будь-якого режиму в країні. Зі свободою слова відбуваються найразючіші зміни. Власники телеканалів і газет дуже швидко зрозуміли, що влада помінялася і треба перебудовуватись під елементи керованої демократії. Те, що сьогодні відбувається на телебаченні, радіо, перша ознака того, що, якщо не буде спротиву, перш за все журналістського, не буде спротиву суспільства, завершиться тим, що у нас буде декілька опозиційних видань, які будуть виходити мінімальними тиражами, а весь телерадіопростір буде окупований однією офіційною думкою президента і його оточення.
На мою думку, підсумками цієї влади є повне знищення вільного вибору громадян під час виборів. Те, що сталося під час місцевих виборів, країна вже забула протягом п’яти років. Використовувався не просто адміністративний ресурс, ресурс суддівської влади, ресурс прокурорської влади, а вся владна машина для того, щоб перемога однієї політичної сили, а саме Партії регіонів, була не за допомогою волевиявлення громадян, а за допомогою відвертого тиску на їх вибір.
Тому перші роковини Януковича є достатньо проблематичними не лише для майбутнього України та її економічного розвитку, а перш за все, є проблематичними для поступу України і визнання її в світі. Бо ще є один елемент, про який не можна не сказати, це зовнішнє сприйняття України. Те, що відбулося за цей рік, на жаль, можна охарактеризувати однією фразою: ми не побудували добросусідських відносин з Росією і, на жаль, зіпсували їх з Європою.
Вадим Колесниченко: Позвольте одну справку. Норма закона об увольнении судей за нарушения присяги действует более пяти месяцев.
Владимир Застава: Я передаю слово представителю Администрации президента Олегу Мирусу. У меня к вам вопрос как к чиновнику. Скажите, пожалуйста, в чем был смысл такого быстрого поздравления Виктором Януковичем президента Лукашенко после выборов? Он это сделал, в отличие от своих европейских коллег. Уже на тот момент было понятно, что Лукашенко идет ва-банк, весь мир облетели кадры об избиении оппозиции. Зачем это было сделано Украиной? Нельзя ли было подождать некоторое время, потому что сейчас в Европе это воспринимается неоднозначно?
Олег Мирус, первый замглавы ГУ по гуманитарным вопросам Администрации президента: Мені, на жаль, важко коментувати ваше запитання, бо офіційно від нас привітання не було. Була якась інформація зі сторони Білорусі. На сайті нема цього.
Я б хотів торкнутись питання свободи слова, бо базове демократичне право кожної нації – це мати доступ до незалежних джерел інформації. Власне Президент на першому засіданні Гуманітарної ради відразу попросив членів ради зайнятися створенням громадського телебачення, бо це не така і проста справа. Бо займалися цією темою з 1997 року, коли прийняли закон про суспільне телебачення, і ми зараз стоїмо на тій стадії, коли затверджена концепція і зроблений практично закон про створення громадської телерадіокомпанії. Він переданий Кабінету міністрів для остаточного опрацювання. Ми сподіваємося,що протягом місяця президент внесе його в парламент як невідкладний. Чому воно так довго готується? Тому що на кону стоять півтора тисячі людей, які працюють в НТКУ і на Національному радіо, а також двісті людей, які працюють в ТРК «Культура». Більша половина з них прирівняні до державних службовців, тому виникає питання їх наступного працевлаштування, передачі майна, статусу підприємства. Я думаю, що зі створенням громадського телебачення населення буде отримувати правдиву, незаполітизовану інформацію.
Владимир Застава: Господин Гарань, как вы как политолог можете спрогнозировать ситуацию, которая сейчас разворачивается?
Алексей Гарань, директор Школы политической аналитики при НаУКМА: Якщо аналізувати ситуацію, то, на мою думку, Янукович починає з того, чим Кучма завершив. Кучма почав будувати авторитарний режим фактично зі всіма порушеннями, з цензурою, з темниками, зі спробами тиску на суд. Це був його другий термін після 2000 року. Янукович з цього починає. І у мене таке враження, що своїми нерозумними діями влада провокує соціальний вибух.
Я б хотів ще повторити ряд тез, які частково були озвучені моїми колегами. Отже, теза про те, що Янукович ні на кого не тисне. Знаєте, не смішіть нас, будь ласка, тут усі розумні люди. Ви хочете фактів? А хто сказав відомий вислів про те, що я вам голови повідкручую? Це право місцевого самоврядування, мера, тут президент взагалі не має права сунутися, а він голови повідкручує, якщо підуть в опозицію.
Коли президент підписує закон, який прямо суперечить Конституції. Наприклад, права, які надані Вищій раді юстиції, суперечать тому, що записано в Конституції. А Портнов (замглавы Администрации президента, - ред.) каже, що треба вирішувати питання, ми не можемо чекати, коли будуть прийняті зміни до Конституції.
Судова система дійсно монополізована. Можна навести безліч фактів, коли закони приймаються з порушенням процедури. Два читання в один день. Президент отримав права, які більші, ніж мав за Конституцією Кучма. Це аж до права призначати заступників міністра.
І, на жаль, найбільш характерна ознака сьогоднішнього режиму – це цинізм і шулерство. Янукович мав унікальний шанс. Під час виборчої кампанії він закидав помаранчевим, що ті поляризували країну, а він казав, що буде «зшивати країну», тобто він мав такий шанс, але в результаті ми отримали ще більш поляризовану країну. Це і Табачник, і преференції для одної церкви. Тобто Янукович цим шансом не скористався.
На жаль, ігноруються всі пропозиції від громадянського суспільства, від опозиції, на них просто не звертають уваги чи при прийнятті законів, чи при проведенні реформ. Та навіть більше, у самій владі часто «не знає права рука, що в цей час робить ліва». Ми знаємо приклад такого при прийнятті Податкового кодексу, і пенсійної реформи, і так далі. Тому, на жаль, Янукович не скористався шансом, який у нього був, і ми отримали ще більш поляризовану країну, монополізацію влади і розмови про реформи, яких поки що нема. І питання в тому, чи реформи взагалі важливі в цій ситуації, коли нема альтернативи сценарію, коли очевидно, що на гору просто не поступає інформація з альтернативних джерел.
Владимир Застава: У нас есть вопрос к представителю организации «Репортеры без границ» Оксане Романенко. Организация, которую вы представляете, критиковала действия власти, в частности господина Хорошковского. Скажите, чем это все закончится?
Оксана Романенко, представитель международной организации «Репортеры без границ»: Чим це все закінчиться, напевно, важко сказати. Я сподіваюсь, що журналістська сторона все-таки консолідується. Я хочу сказати про те, чим відзначився минулий рік. Ні для кого не секрет, що Україна на 42 позиції впала в міжнародному рейтингу «Репортерів без кордонів». Жодного прогресу не було у розслідуванні резонансних справ, не було жодного покарання при порушенні прав журналістів, сильна цензура, розвиток самоцензури.
Минулий рік позначився створенням декорацій та ілюзій свободи слова. Наприклад, в Україні розвивається цензура, в той же час представники влади кажуть, що цього не може бути, подивіться - ось вільні політичні ток-шоу. Однак вони забувають сказати про те, що в нас показують лише хороші новини, абсолютно відсутня критика влади. У трьох телеканалів ТВі, СТБ і «5 каналу», що показували справжні новини, відбирають частоти.
У правосудді створюється ілюзія бурхливої діяльності, до прикладу справа Гонгадзе, де минулого року велося активне розслідування, а на сьогодні ця справа все більше й більше стає незрозумілою, абсурдною і розвалюється прямо на очах. Як можна звинуватити мертвого колишнього міністра внутрішніх справ в тому, що він був єдиним замовником вбивства Гонгадзе? Як можна зняти з Пукача звинувачення у виконанні замовного вбивства? Це абсурд. Міжнародна спільнота просто не розуміє, як таке можливо. Що стосується розслідування справи Климентьєва, то там абсолютно відсутній прогрес, і факти, які МВС видає за нові, вже були відомі кілька місяців тому.
Створюється ілюзія діяльності у сфері законодавства. Тут говорили про створення громадського мовлення. Але не було взято до уваги рекомендації ні міжнародних експертів, ні українських експертів, які самі проводили круглі столи, самі подавали свої пропозиції, бо насправді хочуть створити не незалежне суспільне мовлення, а просто зручне, яке буде передавати на Україну точку зору влади.
Далі хочу звернути увагу на великий розрив між заявами оточення президента і їх справами, тому що 70% відсотків порушень прав журналістів скоюють державні службовці, правоохоронці, охоронці. Верхівка влади говорить, що вона захищає права журналістів, а сама владна вертикаль їх порушує. Наприклад, минулого року було проведено обшук у відомої блогера Білозерської. Президент заявив, що він бере цю справу під свій особистий контроль, навіть казав, що поговорить з керівником СБУ. А цього року в неї знову проводять обшук, вилучають журналістське обладнання, що прямо суперечить статті 17 Закону про соціальний захист журналістів. І це є пряме свідчення того, що справи розходяться зі словами.
Наші журналісти зрозуміли, що їм самим треба захищати себе, вони гуртуються і консолідуються. Була створена група «Стоп цензурі!», я вважаю, що це дуже позитивний і дуже перспективний момент. Журналісти повинні зрозуміти, що їх сила в солідарності. Що стосується прийняття законів про доступ до публічної інформації та змін до законодавства про інформацію, це більше позитив для влади, тому що вона подає прекрасну картинку. Ми прийняли такий закон, але вибачте, у нас є стільки законів і Конституція, яка практично слово в слово повторює декларацію прав людини, у нас 171 стаття, яка передбачає від 3 до 5 років ув’язнення за порушення прав журналістів, вони не виконуються. Коли президент підпише цей закон, буде дуже важливою задачею журналістів вимагати дотримання цього закону. Бо журналісти - це не прислуга, і свобода слова без вільних журналістів у будь-якій країні неможлива.
Владимир Застава: Светлана Франчук, президент международной общественной организации «Дом свободы Украина». Может, вы в своем спиче скажете, каково представление у мирового сообщества об Украине?
Светлана Франчук, президент Международной общественной организации «Дом Свободы Украина»: Насправді, я хоч і представляю міжнародну організацію, але «Дім свободи Україна» - це не той Freedom House, про який усі звикли чути в пресі. Freedom House – це американська організація, яка проводить моніторинги, порівнює ситуацію у різних регіонах світу. А ми проводимо моніторинг дотримання різних груп прав у різних регіонах України починаючи від 2005 року. Стосовно цієї картинки, що сьогодні вимальовується у світі щодо України, я не можу сказати вам як експерт Freedom House, скажімо, але я можу сказати з точки зору тих людей, з якими мені доводилося спілкуватися. Це стосується не лише соціальної сфери, не лише політичної, але і таких непопулярних кроків нової влади, і таких непопулярних сигналів для світової громади, в тому числі економічного простору.
Якщо ми говоримо про імідж України у світовому розрізі, то нам треба приділяти більше уваги тому, на що зважає наш світовий партнер. Та система незалежного оцінювання, що була прийнята в умовах Болонської системи, ми просто дали від себе згоду, що ми входимо у світове співтовариство стосовно освіти. Тепер все пішло назад, і як люди можуть до цього ставитися, якщо країну хитає від одного до іншого. Я вже не кажу про те, що додаткові співбесіди, додаткові заходи окрім незалежного оцінювання, є прямим шляхом до корупції. Ні для кого це не є несподіванкою.
Так само надмірною є пропаганда однієї релігійної конфесії. Просто вплив Московського патріархату, а тим паче патріарха Кирила, який не є громадянином України, і який є громадянином Росії, і який так безпосередньо впливає на перших осіб України. Я думаю, що це недобра ознака і не добре виглядає в очах світового товариства. Тобто я не проти того, щоб кожна людина мала свого духовника, але це не означає, що цей духовник може стати наставником для всієї нації, це є не правильно, тут треба здати трохи назад.
Що стосується прав, то ми моніторимо такі основні базові права, це свобода особистості, право на життя, право на спілкування, тобто це базові права, які і визначаються як права людини. Далі ми приділяємо велику увагу соціально-економічним правам. І третій блок прав – це незалежний суд або той механізм, який дозволяє українцям захищати або не захищати свої права. І, на жаль, доводиться констатувати, що в усіх трьох групах прав відбулися погіршення. Проблема в тому, що у нас немає верховенства права. І будь-яка влада, яка приходить, просто намагається зробити судову систему кишеньковою.
Що стосується політичних прав, то я б хотіла сказати одне: політичні права – це не лише право вибору, це і можливість громадян впливати на владу, і можливість її контролювати. На жаль, констатую той факт, що можливість контролювати владу і впливати на неї на сьогодні обмежена або майже нульова. На жаль, соціальна напруга збільшується, механізмів впливати на владу стає дедалі менше, корупція дедалі поширюється. Далі робіть свої висновки.
Василий Стоякин, директор Центра политического маркетинга: Я не заметил никаких существенных изменений в Украине 2010 года по сравнению с Украиной 2009 года. Развиваются абсолютно те же процессы, абсолютно в том же направлении. Единственное, что абсолютно неадекватно, так это реакция мирового сообщества, когда критикуют власть, что она ведет себя, так сказать, неправильно.
Действительно, сильный ход – отменил Янукович Конституцию. Нам тут сказали, что это Янукович, а не Конституционный суд. Хорошо, а чем до этого пять лет занимались Ющенко и Тимошенко? Да тем же самым. Тимошенко постоянно рассказывала, что конституционные изменения 2004 года нужно изменить, и всем хвасталась тем, что она за них не голосовала. Она могла быть права и могла быть не права, но это не имеет теперь значения. Янукович выполнил ее программу и Ющенко, кстати, тоже. Тем же самым способом, которым планировал Ющенко. И теперь на него обижаются. Почему? Из-за темы политических репрессий.
Сейчас Тимошенко вызывают в прокуратуру из-за того, что она выплачивала пенсию людям не из тех денег. В 2005 году вызывали на допросы Кушнарева из-за того, что он не так выделял деньги на достройку харьковского метро. Есть две разницы: то, что все таки Януковича в 2005 году не вызывали на допросы, но с другой стороны, в 2010 году на моей памяти не было дел чисто политических, если не считать дело «тризубовцев». Это все-таки хулиганство. А в 2005 году были дела по поводу сепаратизма.
Говорят, сейчас сильно возросла коррупция. Вспомните, на чем закончилась власть Ющенко. В коррупционном скандале, когда его совершенно обоснованно обвинили в том, что некоторые из его «друзив» имеют определенные экономические преференции. Тимошенко тогда была права. До этого она была права, когда говорила, что его жена чем-то не тем занимается. То есть, тогда была коррупция своя, в меньших размерах. Сейчас, может, воруют больше, но и масштаб другой. Когда Юра Луценко говорит, что у меня там был пятимиллиардный бюджет, а я из него стырил каких-то 10 тысяч и вы меня в этом обвиняете, вы должны радоваться, что не пропало пять миллиардов.
По поводу свободы слова. Мне бы хотелось принимать участие в досрочных выборах мэра Киева, в команде одного из кандидатов, где никакой негатив против Черновецкого нельзя было протянуть в местные СМИ, так как Черновецкий все перекрыл своими финансовыми ресурсами, и еще была жесткая установка от Балоги – не принимать. Сейчас нам говорят, что у нас стало хуже со свободой слова. Какая была - такая и осталась. Сейчас предпочитают журналистов запирать в подсобные помещения, а тогда вызывали к главному редактору и говорили, что этот материал мы не выпустим в эфир.
И последнее, зачем Януковичу столько власти. Если посмотреть на тот пакет социально-экономических реформ, который сейчас протаскивает власть, то вряд ли найдется 2-3% людей, которые бы поддержали эти реформы, они настолько непопулярные. И вот этих полномочий, которые сейчас есть у Януковича, явно недостаточно. Скажу то, что реформы придумала не эта власть, они уже давно назревали. Идеи проведения таких реформ и именно в таком виде назревали еще с 90-х, это называется «шоковая терапия». И вот Янукович решил использовать свои полномочия для их проведения.
Соня Кошкина, шеф-редактор LB.ua: Первая и, наверное, самая главная ошибка, которая была допущена властью с самого начала, это то, что власть заложила сама бомбу под свою легитимность. Вспомните 2007 год, в котором Ющенко подписал указ о роспуске парламента, и если вы бы спросили Андрея Петровича Клюева, зачем он занимался скупкой голосов в Раде, когда у Партии регионов и так все было хорошо (был свой Кабинет министров, было свое большинство в Верховной Раде, все было «в шоколаде») и в итоге получили распущенный парламент. Так вот, если бы вы спросили, зачем Конституционный суд увеличил полномочия президенту, то я не думаю, что вы бы получили понятный ответ. Ответ на вопрос «зачем» всегда прост: чтоб было.
Господин Соболев говорил о том, что Венецианская комиссия сказала, что это не правомерно, и если прочитать до конца, то там можно найти такие слова: «в европейском праве можно урезать себе полномочия без плебисцита, но увеличивать себе полномочия без плебисцита нельзя». То есть, тот, кто с помочью оружия или без него, вернет то положение, которое было до решения Конституционного суда, будет прав, потому что этот человек будет восстанавливать конституционный строй страны, и власть сама в этом виновата.
Вадим Колесниченко: Вообще-то нужно нести ответственность за такого рода высказывания. Вы высказываетесь публично и находитесь на круглом столе, а не на бандитской сходке. Подобного рода выражения могут попасть к больному человеку в голову, и он может реализовать все то, о чем вы тут говорите. Вы не будете сидеть в тюрьме, а человек сядет. Поэтому несите ответственность за то, что вы говорите.
Соня Кошкина: Я не стану с вами спорить.
Второй момент, это разрушение парламента. Мы помним, с чего все началось в Беларуси – был умножен на ноль парламент. Поэтому, если Владимир Литвин говорит, что критика – это рабская привычка, то ему, как истинному патрицию, хочется выразить большую признательность за то, что он предпочел героическую политическую смерть менее героической жизни в Лукьяновском СИЗО. Думаю, то, что у нас сегодня умножен на ноль парламент, и последнее голосование за изменения в Конституцию это продемонстрировало, очень печальный факт.
Что касается оппозиции. Господин Соболев, если вы говорите про выводы Венецианской комиссии, то почему же вы не кричите о них на каждом углу, не собираете Майдан, а говорите об этом только здесь? Вы настолько невнятны за этот год, насколько в принципе может быть невнятна оппозиция. Почему вы говорите, что «сидит» больше 10 человек, но не говорите о том, что сидят два лидера парламентских партий? Корнийчук сидит, Луценко – сидит, Тимошенко все время на допросах. Это менее значимо, чем если сидят Диденко или Макаренко?
То же самое касается судей. Вы совершенно правильно заметили, что тот же самый судья, который принимал решения относительно господина Пукача, принимал решение по Макаренко и Диденко. Для того, чтобы уволить этого замечательного судью, нужно немного: написать депутатский запрос в высшую кваликомиссию. У меня к вам вопрос: БЮТ писал за последний год запрос в Высшую квалификационную комиссию или в Высший совет юстиции? Я думаю, что нет, иначе мы бы об этом знали.
Что касается шансов оппозиции и роли СМИ, то вопрос в том, откуда взяться оппозиции новой, более активной, чем нынешняя. Я думаю, что вся оппозиция ныне находится в Лукьяновском СИЗО. По крайней мере, пул инвесторов сформирован точно. Люди, которые побывали там, будут хотеть восстановить справедливость в их понимании – будут финансировать оппозицию или делать что-то, чтобы она двигалась дальше.
Что касается свободы слова и СМИ, то у журналистов главная функция – информировать общество о происходящем. Эту функцию журналистов никто не снимал и никто ее не отменял. Но есть еще один щекотливый момент. Поскольку действительно мы наблюдаем, что ограничение свободы слова есть, то главная миссия журналистов на нынешнем этапе – информировать и общество, и властные элиты о том, что происходит внутри этих властных элит. Потому что оппозиции, кроме как изнутри этих элит, взяться неоткуда. Она родится из конфликтов одного крыла Партии регионов с группой Фирташа, группой еще кого-то. То есть из их противоречий. Кто-то из них рассорится с кем-то из них до такой степени, что рано или поздно изберут фронтмена. Который станет одним из новых оппозиционных лидеров. Так вот журналисты должны об этом больше говорить. Потому что, если будет больше площадок, на которых одна группа внутри власти сможет послушать, как крысятничает другая группа внутри власти, то это будет очень хорошо. По крайней мере, это будет укреплять их позиции.
Василий Стоякин: По поводу легитимности власти, Конституции и другого. Кто-нибудь может внятно объяснить: Конституционный суд, опираясь на нормы Конституции, отменил Конституцию. Он опирался на нормы какой Конституции? Той, которую он отменил, или той, которую он ввел в действие? Я уже не говорю о том, что нигде в мире нет такого, чтобы какой-либо закон, тем более Конституция, вводился в действие решением Конституционного суда. Нам было объявлено, что у нас теперь действует Конституция 1996 года, но на самом деле она у нас не действует, она не может действовать, ее никто в действие не вводил. Не было такого решения полномочного органа. После этого любые претензии по поводу того, что здесь незаконно продлили полномочия? Надо радоваться, что это принято формально, а не указом президента или разрешением старшего дворника какого-то ЖЭКа. Потому что в отсутствие Конституции все эти постановления имеют примерно равную конституционную силу.
Сергей Соболев: Мені здається, що тут відбувається підміна понять: на підставі якої Конституції скасовував рішення Конституційний суд. Немає повноважень у Конституційного суду скасовувати Конституцію. Повноваження є лише у парламенту ухвалювати або не ухвалювати рішення згідно з висновками будь-якого Конституційного суду, навіть цього.
Стосовно звернень, для мене от уже рік існує дуже цікава річ. У мене на столі кожного ранку є десяток звернень і запитів до президента України, до Вищої ради юстиції, до Генерального прокурора. Як це не парадоксально, я вже рік не користуюсь своїм правом депутатського звернення, бо я розумію, що, коли мені треба звернутися у Вищу раду юстиції стосовно звільнення судді, яка ухвалила рішення про звільнення в свій час пана Пукача, я розумію, що у Вищій раді юстиції сидить більше половини представників Генеральної прокуратури або тих, кого Генеральна прокуратура безпосередньо висунула у Вищу раду юстиції.
Коли я розумію, що мені треба президенту задавати питання про порушення Конституції або порушення конституційних прав, тоді я розумію, що президент особисто ухвалює рішення про такі порушення. Тому, на мій погляд, на сьогоднішній день у нас абсолютно інші методи і завдання. І те, що на сьогодні в СІЗО формується реальна опозиція, то дехто тільки в СІЗО зрозумів, що треба бути в опозиції, а не підігрувати тому ж пану Клюєву або ще декому. При всій повазі до цих людей і неповазі до рішень Генеральної прокуратури або тих, хто ухвалював рішення про затримання цих людей.