«- А звідки дістають ці чотири сольдо?
- З грубих гаманців, моя дітонько!»
Альтернативи дійсно немає
Альтернатив (реальних) у житлового фонду України лише дві – або ОСББ, або повна руйнація будинку під чуйним керівництвом ЖЕКу.
Звісно ж, будинок з ОСББ також можна довести до ручки, і деякі таваріщі саме так і роблять, але без ОСББ будинку капець настане ГАРАНТОВАНО. Є ще одна альтернатива, суто теоретична – передача наших затишних приватних квартир знову у державну власність – і хай держава сама дбає про нас, безпорадних. Влаштовує?
Людям слід змиритись з тим, що ніхто нікому нічого не винен. Змиритись з цією очевидною істиною слід було ще 20 років назад, але безвідповідальні та корисливі політикани своїм цинічним популізмом свідомо підтримували в людях патерналістські настрої, аби отримувати зиск від атомарного (роз'єднаного) стану суспільства. Кожен має тільки те, що має – тут і зараз. Хтось – приватизовану на себе одного двокімнатну квартиру в міцному будинку на Хрещатику, а хтось – 1/7 напіврозваленої “гостинки” в Алчєвську, і змінити тут щось для абсолютної більшості людей майже неможливо. А отже, це треба визнати й думати, як з цим всім жити далі, не сподіваючись на диво.
Якщо якийсь ЖЕК десь, колись, у якомусь будинку і зробив капремонт, то причин такого дива може бути всього три:
В будинку живе хтось достатньо впливовий, аби домогтися фінансування ремонту саме цього будинку за кошти місцевого бюджету – за рахунок багатьох інших будинків, які потребують ремонту не менше, але... в них ніхто впливовий не живе.
У місцевих чиновників з'явилася можливість та потреба негайно “засвоїти” якісь кошти, виділені на ремонти. При цьому, якщо порівняти реальну вартість фактично проведеного ремонту та кількість списаних на це грошей, різниця сягне неймовірних цифр “розпилу”. Зрозуміло, що капремонт у цьому випадку проводить організація, яка або фактично належить чиновникам, або “чесно” виграла тендер за відповідний “відкат”.
Йдеться про капремонт у будинках, розташованих у центрі великих міст, щоб під цим приводом відселити мешканців у хрущоби на околицях, а їхні квартири захопити та після капремонту продати більш заможним покупцям.
Комунізм та соціалізм закінчилися!!! Все на світі коштує певної суми грошей, а гроші, як відомо, не ростуть на деревах! Обов'язком КОЖНОГО власника є утримувати свою власність – у даному випадку житло. Нікому не спадає на думку попрохати когось стороннього взяти на себе відповідальність на технічний стан унітазу у власній квартирі – то на якій підставі хтось сторонній має дбати про всю каналізаційну систему багатоквартирного будинку?!
Люди! Змиріться як з данністю:
Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Власники індивідуальних будинків самостійно утримують своє житло, ні на кого не перекладаючи свої проблеми, і заможних серед них – небагато. То чому мають відрізнятися від них в плані відповідальності власники багатоквартирних будинків? Є цілком очевидним, що “бездоглядне” майно, власники якого уникають відповідальності за його утримання, або поволі руйнується (якщо не має особливої комерційної цінності), або – захоплюється рейдерами (якщо є комерційно привабливим об'єктом).
Хай кожен, хто заперечує безальтернативність ОСББ, запитає себе, чи бачив він колись ЖЕКа-альтруїста? Чиновника-альтруїста? Рейдера-альтруїста? Жодна людина не відповість ствердно на це запитання – то звідки ж наївна віра в те, що хтось сторонній ДІЙСНО дбатиме про багатоквартирні будинки на користь їхніх співвласників???
Якщо прямо запитати у противників ОСББ, хто саме повинен утримувати ОСОБИСТУ СПІВВЛАСНІСТЬ мешканців – їхні багатоквартирні будинки, і з якого, власне, переляку – відповіді, швидше за все, не буде. Територіальна громада? Держава? Добрий чарівник на блакитному гвинтокрилі? Практично ЖОДЕН українець не готовий відмовитись від своїх майнових прав на власну квартиру, але... величезний відсоток українців з легкістю відмовляється від майнових прав на ВЕСЬ будинок!
-
Кому належить ваша квартира?
-
Мені/нам з дружиною/нашій сім'ї/нам з другом. Ми її приватизували/купили/успадкували/виграли в лотерею “Лото-Забава”.
-
А кому належить весь ваш багатоквартирний будинок?
-
Не знаю, ніколи не замислювався. Мабуть, ЖЕКу?
Цілком реальний діалог, чи не так? А ось діалог на кшталт - “ми купили машину з кумом і разом на ній таксуємо; кожному з нас належить по півмашині, а вся вона належить сусідній СТО” - уявити неможливо в принципі!
То в чому ж тут загадка? А в тому, що УКРАЇНЦІ В МАСІ СВОЇЙ НЕ МАЮТЬ НАВИЧОК КОЛЕКТИВНИХ ДІЙ! І саме це – причина ВСІХ наших негараздів! Саме ЦЕ, а не підступи ворогів, мова, НАТО чи ще якийсь фантом. Але в мене є прекрасна новина для всіх українців – КЕРУВАННЮ СПІЛЬНИМ (а саме так називається окрема наукова дисципліна) – МОЖНА НАВЧИТИСЬ!!! У цієї науки є свої закони, вивчити які може КОЖЕН! Так, КОЖЕН – будь-яка людина зі звичайним рівнем інтелекту та наявністю побутового здорового глузду! Так само, як практично кожен здатен навчитись читати – просто комусь ця наука дасться важче, а комусь – легше.
….Українці завжди славилися своїм вмінням об'єднуватись виключно перед розстрілом. Любі українці! У мене для вас є лише одна новина. Яка одночасно – парадокс! - є і доброю, і поганою:
ЧАС РОЗСТРІЛУ НАСТАВ! Проект нового Житлового Кодексу мають ось-ось прийняти!
А якщо ЧАС РОЗСТРІЛУ НАСТАВ – значить, настав для українців і ЧАС ОБ'ЄДНУВАТИСЬ!
Проблематика співвласності та алгоритми її вирішення
Є прекрасне українське прислів'я, яке складається з двох слів: гуртове – чортове. Те, що належить декільком, знаходиться під потенційною загрозою бути зруйнованим – тому що люди, на жаль, дуже часто нездатні між собою домовитись.
Всі знають стару байку про синагогу і необхідність принести по пляшці горілки та вилити її в загальний котел. Індивідуальна стратегія кожного полягає в тому, що, оскільки котел спільний і ніхто не перевіряє, що саме виливається з пляшки в цей котел – то можна принести воду чи ще щось, дешевше за горілку. Підсумок – всі в синагозі будуть тверезими, дуже злими й матюкатимуть одне одного: "Які всі жлоби, ну чому не міг хоч хтось, або декілька людей, принести, врешті-решт, горілку, а не воду!"
Правда ж, нагадує сумний досвід деяких вже існуючих ОСББ? ;)
Це явище має наукове формулювання: "індивідуальні раціональні стратегії призводять до колективних ірраціональних результатів", та кидає виклик фундаментальній вірі в те, що люди – створіння раціональні й здатні досягти справедливого результату.
Якщо взяти за приклад створення ОСББ – всі знають, що є активісти, які охоче займаються колективними справами, є “болото”, і є люди, які тільки під загрозою виконавчої служби, яка прийде та зверне стягнення на їхній улюблений телевізор, можуть себе змусити заплатити стільки ж, скільки платять всі інші. І нічого тут не вдієш. Відсотки кожного з цих типів людей є стабільними для кожного соціуму, і з цим просто треба змиритись, тому що навіщось природі це потрібно.
Є декілька принципів, спільних для успішних ОСББ. Їх слід уважно вивчити, перш ніж сміливо кидатись у створення інституції в конкретному будинку.
1.Потрібні адекватні правила спільної дії саме для конкретного будинку, тобто – вдало адаптований типовий статут.
2. Ініціативна група, тобто, люди, які здатні об'єднати інших. В Україні зазвичай ОСББ створені тільки там, де такі люди знаходяться. Утім, за теорією ймовірності, не буває села без праведника і не буває будинку без активіста. Просто деяким потенційним активістам банально не вистачає знань, але зараз цю проблему вирішено й знання є загальнодоступним!
3. Майданчик для обговорення проблем. Бо якщо люди не зможуть комунікувати між собою, з'ясувати претензії і потреби кожного – зрозуміло, вони ні до чого не домовляться.
4. Взаємний моніторинг. Найефективніше й найдешевше, коли люди самі слідкують один за одним. Чому такі чистенькі міста в Німеччині? Тому що вони одні на одного "стукають" – в цьому є глибокий смисл, який середньому українцю поки що важко зрозуміти. Німці не “стукають” – вони здійснюють взаємний моніторинг.
5. Санкції. Без санкцій – нікуди. Якщо взагалі ніяких санкцій немає, то з часом і ті, хто навіть не збирався порушувати, можуть-таки піти манівцями. Бо якщо хтось починає порушувати головний принцип: я зроблю це, якщо й ти це зробиш, то з часом починають безкарно порушувати абсолютно всі, і ресурс занепадає. Але санкції не повинні бути жорстокими. Тому що якщо людина знає – так, я дала слабину, мене покарають загальним осудом/невеликим штрафом, тощо, але якщо санкція буде занадто жорстокою, то далі людина буде порушувати вже свідомо, типу: а от чорта з два ви мене упіймаєте. Це психологічний момент, доведений багатьма дослідженнями.
6. Механізми вирішення конфліктів між співвласниками неподільного майна. В українському законодавстві, на жаль, таких алгоритмів практично немає, тому що немає консолідованого суспільного попиту на впровадження цих алгоритмів. Тобто, якщо українці навіть не намагатимуться створювати ОСББ, ці механізми можуть ніколи не з'явитись. Ці лакуни в законодавстві цілком вдало заповнюються банальним здоровим глуздом, що й доводить досвід успішних ОСББ.
7. Визнання державою права на самоорганізацію громадян і на створення власних правил. На щастя, навіть діюча влада визнає такі права, а якщо і чинить перешкоди, то – суто технічного характеру. У нас держава декларативно-патерналістська, наші слуги народні значно краще, ніж ми, знають, як нам керувати нашими спільними ресурсами, вони залюбки пограбують наші підвальчики та горища... Але проти дійсно міцно об'єднаних колективів чиновники практично безсилі! Тобто, об'єднатись дуже важко, як буде показано надалі, але якщо ви вже об'єдналися... Начувайтеся, чинуші, ЖЕКи та рейдери!
8. Вкладені структури. Тобто: ми можемо керувати окремим будинком, він буде дуже навіть гарненьким. Можна навіть собі уявити будинок багатоквартирний, посеред депресивного району, навіть десь там у Горлівці чи в Єнакієвому, біля нього ростуть квіти, стоять паркани з електричним струмом, щоб чужі не заходили, і так далі. Але поза межами цього будинку буде творитись звичайний собі бардак. Тобто, аби структури були ефективними, вони мають спільно діяти з аналогічними структурами на певній території.
Стосовно ОСББ – це мають бути асоціації ОСББ, чи хоча б кущів будинків, які "висять" на одних і тих самих комунікаціях. Наприклад, це якась комунікація, яка обслуговує кущ з кількох будинків – скажімо, водогонна труба, чи опалення, яке обслуговує кілька будинків, чи земельна ділянка, на якій будинки розташовані таким чином, що поділити її в натурі та виставити межові знаки неможливо – то хай цей шматок ділянки буде у співвласності. Тобто, скажімо так, дуже важко створити комунізм в окремо взятому будинку.
Ось такими є загальні принципи – тепер питання в тому, як все це втілити на практиці.
Три типи будинків – три види проблем
Всі українські будинки можна розділити на три умовні групи - “зелену”, “сіру” та “червону”. Загальні проблеми керування спільним є однаковими для всіх них, але на практиці шляхи вирішення цих проблем є настільки різними, наскільки різними є способи лікування наслідків проблемного харчування у вигляді ожиріння - та дистрофії.
“Зелені” будинки – це будинки, на яких величезними віртуальними буквами написано - “комерційно привабливий ресурс”. Тобто, це відносно новий будинок, населений платоспроможними мешканцями, або (окремий випадок, коли будинок може бути старий та/або населений неплатоспроможними) – будинок з надзвичайно вдалим розташуванням (Хрещатик, тощо). Зазвичай стосовно таких будинків питання - “Чи варто об'єднуватись/ створювати ОСББ?” - навіть не стоїть, бо і так зрозуміло, що, звісно ж, варто! І головна проблема полягає в тому, аби “відбити” “зелений” будинок у рейдерів, ким би вони не були.
Рейдером може бути місцева влада, яка натхненно дерибанить в “зеленому” будинку підвали та горища, або приватний ЖЕК, який також щось дерибанить, а на додачу “малює” дикі цифри в комунальних рахунках, або – в особливо важких випадках – вже створене забудовниками (коли у 99% майбутніх власників ще не було правовстановлюючих документів) - рейдерське фантомне ОСББ, в яке неможливо вступити через встановлені внески в 100 000 гривень, і яке практично неможливо ліквідувати, бо суди “на абонементі” у рейдерів, тощо.
“Червоні” будинки – це будинки, які фактично є руїнами, розташованими в непрестижних місцях та населеними відвертими маргіналами. Зрозуміло, що раціонально мисляча, притомна людина, яка має квартиру в такому будинку, спробує якнайшвидше продати її хоч за скільки-небудь, та втече в більш перспективний будинок. Ті ж, хто не встигне це зробити та не матиме інших альтернатив – поповнять лави безпритульних, у найкращому випадку, отримають койко-місця в соціальних гуртожитках – якщо наша влада колись подбає про запровадження таких закладів. Єдина гіпотетична цінність таких будинків – у землі, на якій вони розташовані, а єдиним справедливим вирішенням питання “червоних помийок” був би їхній продаж з аукціону – з правом наступної забудови та розподілом виручених коштів пропорційно розміру часток співвласників таких будинків як цілісних майнових комплексів.
“Сірі” будинки – це абсолютна більшість житлового фонду України. “Сірі” - тому що відносно них неможливо зробити однозначного висновку, є вони умовно-”зеленими” чи умовно-”червоними”. Це стосується як фізичного ресурсу будинку, так і соціального.
Фізичний ресурс – це технічний стан будинку та комунікацій та технічна документація на все це; в фінансовому відношенні – вартість приведення будинку в стан, що дозволяє його поточну безпечну експлуатацію та максимальне подовження строку його експлуатації на майбутнє.
Юридичний ресурс – це правовстановлюючі документи на кожне окреме приміщення в будинку та на будинок в цілому, а також документація щодо прибудинкової території.
Соціальний ресурс – це загальні та індивідуальні характеристики співвласників будинку. І справа тут не тільки і не стільки в платоспроможності/освіті/мотивації. Головне – це здатність_співпрацювати_з_іншими, готовність йти на компроміси та шукати порозуміння.
Умовно кажучи, натовп заможних, високоосвічених, але непритомних співвласників яскраво-“зеленого” будинку “з понтами та амбіціями” має значно менше шансів на створення успішного ОСББ, ніж конструктивно співпрацююча група людей середнього достатку та рівня освіти з умовно-”червоного” будинку.
Особливості проблематики кожної “кольорової” групи будинків будуть розглянуті в окремих статтях.
Принцип “підводного човна”
Як відомо, з підводного човна нікуди не подінешся. Набір сусідів-співвласників конкретного будинку – це даність, з якою треба змиритись. Можна, звичайно, втекти з конкретного “підводного човна” та купити квартиру в іншому будинку, але – переселення коштує неабияких витрат! Це пошук покупців (маклери-брокери, брррр, особливо в кризу), узаконення перенесення дверей в сортир на пару сантиметрів, довідка-характеристика, всілякі витяги з реєстрів, нотаріус, власне переїзд – перевезення меблів, перехід дітей в інші школи-дитсадочки, тощо... А що в підсумку? Зовсім не факт, що набір сусідів-співвласників в новому будинку хоч чимось якісно відрізнятиметься від “старого” набору!
Отже, логіка та здоровий глузд підказують, що доведеться або тікати в ліс і жити зовсім самотньо, або... таки шукати шляхи до порозуміння з тими сусідами, які волею долі є співвласниками саме цього будинку! Звичайно, найпростішим є обізвати всіх уродами, бидлом та козлами, нездатними до конструктивної співпраці, але... підводний човен – таки підводний човен! НІКОЛИ не варто сваритись з сусідами настільки, аби відрізати назавжди можливість порозуміння.
Бо практика показує: по-перше, чутки про те, що українці є безініціативними та нездатними до співпраці, є суттєво перебільшеними, а по-друге – люди міняються! І той сусід, який не хотів вас слухати вчора, сьогодні може прочитати щось в газеті/почути від знайомих/надумати сам - і погодитись “принаймні спробувати щось разом зробити”.
І вже тим більше не варто “списувати з рахунків” весь будинок у цілому як безнадійний в плані соціального ресурсу лише тому, що більшість сусідів перший раз послала вас подалі – можливо, наступного разу вони отримають нову інформацію/будуть в кращому настрої/помруть, а їхні спадкоємці виявляться притомними/змінять мотивацію з якихось ірраціональних мотивів. Мотивація людей швидко змінюється! Не слід плутати стан “тут і зараз” з потенціалом!
Здобування інформації
Найбільшою проблемою, з якою стикається людина, “яка хоче щось зробити в своєму будинку”, є практично повний брак інформації про будинок. Але якщо з фізичним ресурсом будинку розібратись відносно нескладно (накрити поляну знайомому будівельнику та попрохати скласти приблизний кошторис приведення будинку в нормальний стан, отримати інфу від слюсарів, сантехників, електриків та інших ЖЕКівців за невеличку мзду тощо), то щодо юридичного та соціального ресурсу – питання значно складніше.
Проблема полягає в тому, що в Україні лицемірно-формально нібито захищається “приватна” інформація, а отже, людям надзвичайно важко, не маючи корупційних зв'язків в БТІ/міліції/прокуратурі/судах – скласти навіть приблизний список співвласників власного будинку, а отже, дізнатись, з ком саме їх доведеться разом “керувати спільним” - створювати ОСББ чи просто для початку понаїжджати на ЖЕК та т.і.
Не маючи списку співвласників, неможливо навіть визначити кворум для проведення загальних зборів, не кажучи вже про адекватну оцінку соціального ресурсу будинку в комплексі. Отже, ті, хто таки твердо вирішив всерйоз зайнятись об'єднанням співвласників свого будинку, буде змушений давати хабара в БТІ/в ЖЕК, або організовувати запити туди через знайомих міліціонерів/прокурорів/суддів. Інших способів в нашій країні немає. Втішає лише те, що клєрки з БТІ та з ЖЕку беруть за це недорого, а міліціонери/прокурори/судді можуть знайтись серед співвласників будинку.
Кожен будинок – індивідуальність!
Всі щасливі сім'ї щасливі однаково, кожна
нещаслива родина нещаслива по-своєму.
Лев Толстой. «Анна Кареніна»
Деякі люди свій власний негативний досвід щодо ОСББ (чи досвід сусідів, знайомих, тощо) – екстраполюють на весь Всесвіт. Така позиція є абсолютно помилковою. Інституція сама по собі не може бути “хорошою” чи “поганою”. Запитайте таких людей, чи готові вони проводити демонстрації перед ЗАГСами, протестуючи проти інституту шлюбу як такого лише тому, що чийсь там чоловік пиячить та піднімає на дружину руку, а чиясь жінка жахливо годує та підгулює з іншими мужиками.
КОЖЕН ОКРЕМИЙ БУДИНОК Є ІНДИВІДУАЛЬНІСТЮ зі своїми власними умовами, населенням, станом його як ресурсу, специфічними проблемами тощо.
НІКОГО, крім співвласників, доля конкретного будинку не хвилює. Рейдерів, як неважко здогадатись, хвилює не сам будинок, а можливість заробити на ньому, а політиків – можливість попіаритись.
ВАША ДОЛЯ – ВИКЛЮЧНО У ВАШИХ ВЛАСНИХ РУКАХ, У ВАШІЙ ЗДАТНОСТІ СПІВПРАЦЮВАТИ З СУСІДАМИ! БІЛЬШЕ ВАМ НЕ ДОПОМОЖЕ НІХТО!
Розпочніть з малого. Якщо ви прониклися усіма цими ідеями – допоможіть проникнутись ними своїм сусідам. Роздрукуйте цю статтю (або окремі її шматки, або самі напишіть коротеньку листівку) – та розкидайте по поштових скриньках в своєму будинку. Напишіть, що ви – Ваня/Маша з такої-то квартири, у вас такі-то телефони, електронна пошта, Твітер, Фейсбук, ЖЖ тощо, і що ви готові співпрацювати, добувати інформацію про свій будинок, разом вирішувати долю ВАШОГО будинку!
Проведіть такий експеримент та поділіться досвідом! Адже, щоб змінити країну, її громадяни мають навчитися діяти разом. В країні - величезний дефіцит соціального капіталу! Ми не довіряємо один одному, тому не можемо ефективно співдіяти! Недовіра породжує бездіяльність!
В країні купа атомарних одиниць, індивідуумів, які не вміють побудувати свою структуру, інституцію - для захисту своїх майнових прав, тому чиновники й політики, які побудували хоча б якусь, хоч поганеньку структуру для розпилу та дерибану, з легкістю долають опір одиниць.
Якщо ж одиниці об'єднаються в колектив з досвідом співдії, вони зможуть конкурувати з владою і значно ефективніше керувати власною країною!
Щоб навчитися співдіяти, доводиться розпочати з найближчого оточення, вчитися спільно управляти колективним майном. У випадку найбільш активного і адекватного “класу” - мешканців багатоквартирних будинків великих міст – цим майном є їхні спільні будинки й прибудинкова територія.
Управління спільним будинком – це одне з життєво необхідних завдань мешканця великого міста. У процесі виникає колектив людей, які живуть разом, пліч-о-пліч. І діють солідарно. Це колектив сусудів-міщан, для яких їхній дім – їхня фортеця. І цей дім не менш важливий за традиційні структури, до яких входить міщанин – колеги по роботі, друзі по відпочинку, родичі.
Єдиний легальний механізм управління спільним будинком і прибудинковою територією – ОСББ.
Цей механізм наразі є доволі складним, але іншого не існує. ОСББ дає можливість налагодити стосунки з оточуючими людьми та інституціями, інвентаризувати спільне майно і нарешті почати ним ефективно управляти. Люди охоче вчаться в інших людей, починають цікавитися спільним, з'ясовують, що багато хто з їхніх сусідів – цікаві та креативні люди!
Якщо таких колективів буде кілька (скажімо, десять будинків у одному мікрорайоні), вони зможуть із своїх представників створювати ширшу структуру, яка цікавитиметься спільним ресурсом більш високого рівня – майном територіальної громади, а згодом і держави в цілому!
Люди, які навчилися діяти спільно щодо свого власного будинку, будуть співпрацювати (і чим далі, тим більш ефективно) і над вирішенням інших питань.
Люди, які змогли зацікавитися і реалізувати управління невеличким спільним майном у вигляді прибудинкової території і горища, крім фінансового прибутку у вигляді економії коштів, які раніше розграбовували ЖЕКи та інші рейдери, отримають також величезний досвід співпраці і взаємонавчання.
Інвентаризувавши (тобто зрозумівши, що кому належить і в якому воно стані) спільний будинок, колектив зацікавиться більшим спільним майном – кількома будинками або мікрорайоном.
Таким чином, структури ефективних співвласників окремих будинків створять структуру вищого рівня – наприклад, співвласників мікрорайону, який обслуговується одними і тими ж комунальними мережами. Це доволі просто зробити через механізм представництва.
Об'єднання будинків, які “висять” на одній теплотрасі, енергемережі або каналізаційному колекторі, буде змушене спільно вирішувати проблеми з функціонуванням і ремонтом цих теплотрас. Таким чином громадяни вникнуть у цифри й розрахунки, які досі залишаються таємницею за сімома замками, котрою ніхто особливо не цікавиться.
Об'єднання ще вищого рівня – кількох мікрорайноів, районів, міст тощо – вникнуть у питання ще вищого рівня: доріг, транспорту, медичного обслуговування, інфрастуктури. Почнуть впливати на процес формування не тільки бюджету свого ОСББ, а й місцевого бюджету – і це вже буде справжнє бюджетування знизу, завдяки якому, наприклад, Бразилія вирвалася в лідери регіону та впевнено крокує далі.
Критична маса організованих у великих містах людських колективів, здатних об'єднувати безсилих атомарних індивідуумів у дієвий кулак, зрештою почне впливати на життя країни. Як впливати – це питання дискусії, але явно краще за нинішні структури, засновані на оголтілому дерибані спільного ресурсу, накопиченого в радянські часи.
Отже, розпочніть з малого! Познайомтеся з сусідами!