У своєму інтерв’ю ВВС Валентин Наливайченко, котрий сьогодні очолює громадську організацію "Оновлення країни”, навів порівняння із Другою світовою війною. Він нагадав, що ветерани війни, які воювали проти Гітлера, отримували компенсації від німецьких фондів. Ну все!
Зараз знову почнеться божевільний галас зі Сходу з викриттям українських націоналістів, котрі тільки й роблять, що вбивають клин між двома братніми народами - тим більше, що на цю тему висловився вірний соратник ненависного Кремлю колишнього Президента Віктора Ющенка. Такі звинувачення були б логічним кроком з погляду керівництва сьогоднішньої Росії, оскільки нібито справджуються побоювання Кремля, що до нього, як спадкоємця тоталітарного Радянського Союзу, будуть пред’явлені матеріальні претензії. Однак, в заяві пана Наливайченка присутній акцент, котрий начебто дає можливість Росії почуватися спокійно. "Платити компенсацію за злочини проти людності, - сказав він, - має не Росія, і не будь-яка інша держава. На той час існував тоталітарний злочинний режим, від нього страждали люди, і концтабори були і на території України, і Росії, і Казахстану. Тому відшкодування жертвам і родичам має взяти на себе кожна держава, на території якої проживають ці люди”.
А в суто голодоморній темі Наливайченко зробив ще крутіший поворот. Він пропонує "віднайти, хто виграв у комерційному плані, купивши збіжжя та зерно, яке у примусовому порядку вилучалося в Україні. Саме про ці компенсації говорять фахівці, і я повністю підтримую цю думку. Тому я відкидаю думку, що саме Росія має відшкодовувати: це не так, ні з юридичної, ні з фактологічної точки зору”.
Автор цих пропозицій явно намагається безконфліктно вплести дражливу тему в сучасні політичні реалії. З одного боку не відмовляється від тези про мільйони громадян, знищених сталінським режимом. А з іншого боку – пропонує перенести тягар з Москви на всі ті сучасні держави, на території яких в минулому столітті чинилася сваволя. Правда, при цьому заплющує очі, що такі діяння відбувалися з ініціативи і за наказом Москви.
А за Голодомор, згідно з Наливайченком, має відповідати не спадкоємець того, хто чинив злочин проти українських селян, а країни, які, купуючи награбоване Сталіним українське зерно, мали з того комерційний зиск. Логіка явно хибує, бо, якщо перенести такий підхід на кримінальний грунт, то грабіжників і вбивць варто залишати на волі, а садити тих людей, які купили награбоване майно у комісійних магазинах або ломбардах.
Та здоровий глузд все ж опирається такому підходові. Не можна, звісно, виключати, що покупці мають бути кваліфіковані як співучасники, але все ж таки головний злочинець це той, хто грабував і вбивав.
Отож, країни, які купували збіжжя, можуть долучитися до компенсацій, але Москва повинна бути першим відповідачем. Українці ніколи не ставили питання про жодні відшкодування. Коли Німеччина вирішила надати компенсації нашим гостарбайтерам та воякам Другої світової, то це виглядало як акт доброї волі. Німці знайшли в собі сили відмовитися від гітлеризму і вибачитися перед тими народами, кому вони завдали непоправної шкоди. Українці сприйняли цю допомогу як несподіванку. Не вимагали вони компенсації і від Росії.
Сучасна Росія, де не припиняються спроби відродити культ Сталіна, не визнає жодних комуністичних злочинів. Навпаки – подає себе як визволителя Європи, хоча ті країни, які після війни опинилися під контролем СРСР, вважають його скоріше загарбником.
Отож, не те, що компенсації, але і взагалі слова вибачення і осуду комуністичного режиму від Москви не доводиться чекати. Російські очільники критикують тему Голодомору не лише через можливість втрат на компенсації, але й з принципу, адже винищення мільйонів людей суперечить тезам про велику державу під керівництвом великого Сталіна. Тож, боюся, навіть такі неоковирні спроби від Наливайченка піднімати гарячу тему і не дратувати Москву навряд чи знайдуть розуміння у російській столиці. Якщо підходи колишнього Голови СБУ знайдуть в Україні своїх прихильників, то роздратована реакція Кремля не забариться.