Наприклад, улітку НАБУ і САП розкрили схему можливого розкрадання грошей на державному підприємстві, яке видобуває торф.
За версією антикорупційних органів, приблизно десять років тому його колишній директор уклав договори про купівлю цінних паперів на 5,6 млн грн. Опісля він одразу перепродав їх приватній компанії. Результат — підприємство залишилося без коштів і цінних паперів, ще й зі збитками.
Інший приклад. НАБУ та САП викрили на зловживаннях колишніх керівників державного аграрного підприємства. Слідство вважає, що менеджери продавали зерно приватним компаніям за ціною майже вдвічі меншою від ринкової. Результат — збитки для держави на 9,1 млн грн.
У більшій шкоді антикорупційні органи підозрюють колишній менеджмент державного енергетичного підприємства. Результат його діяльності — збитки понад 176 млн грн.
Розслідування та судові процеси через неефективне управління державними активами можуть тягнутися роками. Наприклад, після передачі на початку 2000-х років росіянам контролю над «Оріаною» держава втратила лідера української хімічної промисловості й отримала майже 7,1 млрд грн боргів.
Результат — «Оріана» вже понад 20 років у процедурі банкрутства, а її активи можна оцінити лише приблизно у 280 млн грн.
Таких прикладів — декілька сотень по всій Україні. На більшості державних підприємств, які сьогодні продає ФДМУ — заборгованості перед бюджетом, невиплачені роками зарплати, кредитні зобов’язання.
Сьогодні приблизно 65% підприємств з портфеля ФДМУ – в планах на ліквідацію чи банкрутство.
За декілька десятків років управління недоброчесні керівники підприємств не лише довели їх до банкрутства, а й фактично вивезли та вкрали з них усю техніку, обладнання, меблі.
Таке недбале ставлення до державної власності — рештки радянського мислення: «Усе, що державне = нічиє».
На жаль, директори держпідприємств, які повинні працювати на благо суспільства, безсоромно використовують державний ресурс для власного збагачення. Замовні закупівлі, завищені ціни, фіктивні контракти – це лише деякі приклади того, як недбале ставлення до державної власності дестабілізує економіку та підриває довіру громадян до влади.
Таке управління спричинило брак інвестицій і нових технологій. Результат – програш конкуренції, зменшення робочих місць і скорочення податків.
Яким має бути рішення? У державній власності повинні залишитися лише стратегічні активи, які мають стати драйвером відновлення української післявоєнної економіки.
Наприклад, у чому стратегічна важливість спиртзаводів для країни? Донедавна лише дві країни у світі (Україна та Білорусь) не віддавали це виробництво до приватних рук. Україна дозволила приватизацію спиртзаводів лише три роки тому — у 2020-му. Більшість успішно продано, деякі були такі "знекровлені", що довелося виставляти декілька разів, навіть із пониженням стартової ціни.
Тому всі нестратегічні активи, якими можуть зацікавитися приватні інвестори, потрібно продати – створити умови, коли на їхньому місці з'явиться робочий приватний бізнес.
А от аграрні активи варто консолідувати в Банк землі і здавати в оренду. На прозорих орендних аукціонах. Це зрозумілі умови роботи держави з чесним бізнесом. Ми нарешті покладемо край корупційним сірим схемам оренди державних земель.
Інший наш проєкт — Суверенний фонд. Ми повинні сконцентрувати в СФ найуспішніші держпідприємства, навколо яких має сконцентруватися відновлення економіки.
Лише так позбудемося неефективного управління державними активами й оздоровимо економіку.