Не можна сказати, що Україна перемогла в цьому першому раунді переговорів (очікується, що у травні пройдуть ще дві зустрічі). Однак, однозначно не програла, як завжди раніше. Чи не вперше представники офіційного Києва, очолювані Міністром Юрієм Проданом, зайняли зрозумілу, послідовну і навіть агресивну політику, яка, на фоні потужних аргументів - реверсних постачань і юридичних ініціатив, щонайменше здивувала російського міністра енергетики, донбасівця (за походженням) Олександра Новака і спонукала його "бекає" щось там про суди і начебто борги України.
Водночас, російський міністр спромігся висловитися про незрозумілі 12 млрд кубометрів газу у підземних сховищах газу (ПСГ) - незрозуміло, на кого ця інформація розрахована, на Україну чи на ЄС. Чи, може, міністр, у властивій Кремлю "дипломатичній манері", дав зрозуміти, що російська сторона вже згодна, щоб ЄС домовлявся з Україною і оплачував нам транзит російського газу?
Не програшна позиція української делегації проявилася насамперед тому, що цього разу вона не стала виділяти газове питання із загального політичного контексту. Хоч і не чітко. В той час як російський міністр намагався все звести, як це часто практикується Росією, до комерційної суперечки.
Хоча РФ і не особливо утаємничує, що застосовує енергоносії, зокрема газ, в політичних цілях. При цьому, як стверджують "особисті джерела" у Варшаві (де відбувалася зустріч), росіянин намагався виштовхнути з переговорного процесу представника ЄС. Мовляв, "сами разберемся с этой Украиной – ведь они же подписали такой контракт в 2009-м".
В разі продовження українською стороною такої твердої позиції у наступних переговорах і в Міжнародному суді, держава Україна має шанс стати переможцем.
При цьому не зайвим було б розширення тематики заборгованості на користь України. Зокрема, варто нагадати про переплати за газ понад ринковою ціною у 2009 – 2013 роках. Про те, що Росія вибрала багато газу з України перед тим, як освоїти свій. Крім цього, варто пригадати про крадіжку понад 130 млрд американських доларів через Ощадбанк СРСР. Оцінити внесок українців у становлення російської армії, флоту, атомної техніки, космосу і т.д. Треба до кінця з'ясувати хто кого й як шантажував, хто кому "виламував руки", щоб здобути бажаний підпис. Лише тоді стане ясно хто, кому і скільки винен.
Чомусь автор цих рядків відчуває, що такі оцінки російсько-українських відносин були б не на користь нинішньої РФ. Однак, аби позбутися суб’єктивності, треба рахувати. Відтак – застосовувати всі міжнародні механізми, включаючи арешт власності (літаків, пароплавів, і т.д.) за кордоном. А для цього (і щоб не допустити помилок 2009-го) треба обов’язково у складі української делегації мати українських дипломатів, добре обізнаних на проблематиці РФ, зокрема газовій.