ГлавнаяЭкономикаГосударство

Віктор Пинзеник: «Ця команда розпочне реформи – або їх розпочне інша команда»

Екс-міністр фінансів, доктор економічних наук та нардеп п’яти скликань Віктор Пинзеник, який торік голосно пішов з уряду Юлії Тимошенко, поки що залишається поза великою політичною грою. Але він спостерігає за економічними процесами та має свій погляд на те, куди повинна рухатися економіка України. Про це він і розповів «Лівому берегу»

Андрій Яніцький Андрій Яніцький , редактор економічного відділу LB.ua
Віктор Пинзеник: «Ця команда розпочне реформи – або їх розпочне інша команда»
Фото: Макс Левин

На цьому тижні в Україну приїжджають представники МВФ. Для чого?

Приїжджає технічна місія. Це експерти, а не керівники. Тому це не переговори, а ознайомча поїздка, мета якої – з’ясувати ситуацію в нашій економіці. Друга мета цього візиту – відчути наміри нової влади, чи готова вона до реформ. Після цього можна буде говорити про відновлення чи не відновлення переговорів. Скоріше за все переговори будуть відновлені.

Судячи зі слів віце-прем’єра Сергія Тігіпка, влада готова до реформ. Ви це теж відчуваєте?

Це наміри. Хотів би помилитись, але такого відчуття в мене нема.

В якому зараз економічному стані держава? Чи можна сказати, що прем’єр-міністр Микола Азаров був правий, коли казав, що «страна разграблена, казна пуста»?

Я не знаю, що малося на увазі під «разграблена», бо це не економічне визначення. Якщо говорити про грабунок, то треба говорити про конкретні приклади. А те, що ситуація з казначейським рахунком складна, то це так. Він, звичайно, порожній. Він і не міг бути повний при тому, що Україна рік живе в обставинах, коли з рахунку йдуть видатки значно більші, ніж надходить доходів. Тобто це закономірна ситуація, і розрив не два і не десять мільярдів. А розрив минулого року становив 101 млрд. грн. На мій погляд, ситуація складніша, ніж була рік-півтора тому.

І як нам вийти з цієї ситуації?

Є дірка в бюджеті. Чи є шанси очікувати, що ця дірка зменшиться? Завдяки чому? Видатки на 100 мільярдів більші, ніж доходи. А враховуючи гру, в яку грали політики-популісти, «хто більше дасть», то проблема дуже серйозна. Альтернативи скороченню видатків бюджету не існує. Йти дорогою дефіциту і боргу – це тупик, та і не буде цієї дороги. Бо ніхто грошей нам не дасть. Ті причини світового характеру, які зумовили надання кредитів Україні у тому році, вже зникли. Країна мусить йти іншою дорогою. Бо якщо вигадувати, звідки брати гроші, то доведеться задіяти і Національний банк. А якщо вже станемо на цю дорогу, то буде ще гірше, і через півроку все одно треба буде повернутися до скорочення видатків. Коло дискусій знов нагадує 90-і роки.

Всі фото: Макс Левін

Які видатки треба скоротити, що зайве?

Неправильно казати «зайве». Немає з чого фінансувати видатки. Є дуже проста логіка. Від чого відмовляється сім’я, родина? От вас зачепила криза чи ні?

Трохи зачепила.

Ви змінили свої видатки?

Так. Наприклад, став рідше бувати в ресторанах.

Так, ви живете за здоровою логікою пріоритетів. Ви стали їсти вдома, а не в ресторанах. Але ж від їжі ви не відмовилися? А ви вважаєте, що в бюджеті немає таких варіантів? Там так само є пріоритети. І можна виписати, що робити в першу чергу, що потім і так далі. Є свята святих, від чого не можна відмовлятися. Це соціальні стандарти, але не в «регіональному» розумінні. Я маю на увазі людей малозабезпечених, яких не мають зачепити обмеження. Не можна відмовляти їм у виплатах на рівні соціальних стандартів, що враховують зростання цін. Але є речі, які просто ненормальні навіть для нормальної ситуації.

Дуже великі пенсії, наприклад?

Питання не в великих пенсіях, це наслідок. Питання в несправедливості правил. Наприклад, більшість пенсіонерів за кожен рік стажу отримують пенсію у розмірі 1,35% зарплатні. Але у 18 категорій пенсіонерів пенсія – 90% зарплатні. Питання: скільки треба стажу мати звичайному пенсіонеру, щоб вийти на цей відсоток? Відповідь: 70 років трудового стажу. Додайте ще 20 років, з яких людина починає працювати, і отримуємо 90 років. А там в 55 років людина вже отримує цю пенсію. В результаті, ми з вами можемо мати однакову зарплатню, але ви ніколи не будете мати таку саму пенсію, як я. Хоча за Конституцією всі громадяни є рівними перед законом. А те, що хтось виходить на пенсію у 45 років? Це також проблема.

Чи треба підвищувати тарифи на газ для населення?

Розглянемо ситуацію, коли газ споживають людина бідна, людина середня та людина дуже багата. Хто споживає більше газу? Великий будинок багатої людини «з’їдає» 5 тис. кубів на місяць. На опалення одно-, двокімнатної квартири пенсіонера вистачить 50 кубів. Державні дотації приблизно складають по $200 на тис. кубів газу. Тобто багатий отримує від держави $1 тис., а бідний – лише $10. Від цієї системи виграють більше заможні люди, які взагалі не повинні отримувати допомогу з бюджету. На вулиці ми готові іноді дати грошей людині бідній, а людині на «Бентлі» – ні. А в нас через бюджет отримують гроші люди, які їздять на «Бентлі».

Соціальна політика не повинна реалізуватися через ціну, бо так вона йде на підтримку не бідних, а більшою мірою заможних людей, які мають можливість більше споживати.

Тобто повинна бути адресна допомога?

Звичайно, якщо ми піднімемо ціну, і багаті не будуть отримувати дотацій, то ми зможемо бідному підняти допомогу. Чим швидше країна це зробить, тим більш чесною буде соціальна політика.

Це красиво на папері, але коли починаємо втілювати у життя, раптом дізнаємося, що в нас є корупція і бюрократія. Як воно працюватиме?

Така система вже в нас давно працює. Я кажу про систему субсидій. І вона не така вже й складна. Бідна людина сама піде отримувати цю допомогу, бо в неї вибору нема. Але не підуть ті, хто, можливо, не має таких офіційних доходів, а має тіньові. Тобто система адресної допомоги відсікає заможних.

А зараз суспільство мовчки спостерігає, як гроші незаможних йдуть на підтримку далеко не бідних.

Це дієва система. Наприклад, в мене є знайома, яка не пішла за грошима при народженні дитини, бо їй ці гроші не потрібні – вона вирішила не витрачати час та зусилля. Крім того, ці гроші знадобляться комусь іншому, кому вони справді потрібні.

Я знаю ще один приклад. Це ваш співрозмовник. Я теж не отримував такої допомоги. Бо в мене мотив при народженні дитини був інший. Але чи багато таких людей? А допомога йде автоматом, без проблем. Для багатьох людей сума такої допомоги – це обід в ресторані. А для інших – це спосіб вижити. Тому не треба відміняти допомогу при народженні дитини. Але її треба прив’язати до доходів. Те саме стосується харчування в школах, безкоштовних підручників… Ще кілька років такої політики – і ніхто ні за що не буде платити, будуть лише отримувати. Настане комунізм. Можна зробити і хліб, і молоко безкоштовними, але чи будемо ми мати цей хліб і це молоко?

Як скоро ми можемо вирішити нагальні проблеми держави, щоб іти далі та розвиватися?

Масштаб проблем такий, що за один рік їх не можна вирішити. Цього року можна зробити крок у правильному напрямку. Тобто нереально вийти на дефіцит у 2% ВВП, бо в нас жахлива база. Але серйозний, правильний крок – це зменшити дефіцит до 4–5% ВВП. Бо чим нижчий дефіцит, тим менше треба буде потім сплачувати відсотки по боргах. В минулому році був зафіксований дефіцит у 11%, а насправді він був ще більшим. Бо треба додати переплати по податках та невідшкодований ПДВ. Разом це буде 12,5% ВВП – це грецький дефіцит.

Ваші оптимістичний та песимістичний прогнози на цей рік.

Обидва оптимістичні. Ця команда розпочне реформи – або їх розпочне інша команда. Ситуація така, що не робити нічого вже не можна.

Андрій Яніцький Андрій Яніцький , редактор економічного відділу LB.ua