Прес-офіцер Національної гвардії України Руслан Музичук взагалі заплутався у «показах», даючи коментар журналістам. Зокрема він не зміг точно пояснити, які функціональні обов’язки виконувала полонена у зазначеній військовій частині. Головною тезою було те, що вона буцімто "не мала доступу до військових таємниць". Втім, людина, що постійно перебувала на території військової частини, мала доступ до усіх приміщень – не може не знати "нічого". Прес-офіцер цікаво поділяє своїх службовців на «військових службовців» і «громадянських службовців», тож жінці дуже не пощастило, вона виявилася службовцем «громадянським», тому і допомагати їй - сенсу в НГУ не бачать.
Зовсім дивна ситуація також зі звільненням жінки з лав НГУ. За словами прес-офіцера (точність яких перевірити практично неможливо), в полон лікарка потрапила 8-го січня, а вже 10-го її звільнили. Цікава позиція: немає людини - немає проблеми. От лише звільняючи її, вони не стерли пам'ять бойовиків, які наразі намагаються добути потрібну їм інформацію від полонянки (а може й дезертирки?).
Замість того, аби вести переговори щодо звільнення лікарки з полону, а потім вже з’ясування ситуації на нашій території, нацгвардійці "провели розслідування" по факту незаконного виїзду своєї працівниці на окуповану територію та позбулися її одним простим рапортом про звільнення. І навряд ми колись дізнаємося – чи не вивезла вона з собою, наприклад, якусь документацію, потрібну бойовикам, що тепер так ретельно намагаються від нас приховати її ж колеги.
Також цікавим є коментар відносно того, що жінка виїхала на непідконтрольну Україні територію «з особистих питань». Втім, якщо вона вивезла питання зовсім не особисті, то у цілої військової структури Нацгвардії можуть виникнути великі проблеми. Бо зробити вигляд, що полонянка була просто пересічною працівницею, яка не знала нічого ні про кого – найвигідніша позиція для НГУ наразі.
За роки війни, що йде вже третій рік, із 2014-го, вже можна було б вирішити питання стосовно запобіганню по суті дезертирства та "подорожам" на непідконтрольні Україні території, що є ризикованим для безпеки нашої країни. Мабуть, краще б Національна гвардія витрачала час не на виправдання стосовно дій своїх працівників, а працювала б над стратегією в’їзду у Донецьк усім своїм бойовим складом – на танках і БТРах з українськими прапорами.