Кадрові зміни, які відбулись в керівництві міністерстві оборони, назрівали вже давно. Те, що Михайло Коваль довго не займатиме посаду в.о. міністра оборони, сумнівів не викликало ні в кого. Провальна, особливо в перші тижні війни, робота служб тилового забезпечення, низький рівень матеріально-технічного оснащення, часті проблеми з координацією дій між окремими групами антитерористичних сил – все це грало не на руку посадовцеві.
Здавалося, що одразу після інаугурації Порошенко змінить міністрів силового блоку, проте цього не сталося і Коваль залишався на своєму посту ще майже місяць. За цей час змінилось багато, а головне – українська армія після завершення одностороннього миру нарешті перейшла до масштабної наступальної операції, в якій перевага українських військових на полі бою стала очевидною.
Паралельно з наступом української армії відбулись і певні позитивні зрушення і в дипломатичному просторі. Так, контрольовані російською стороною бойовики почали демонструвати бажання йти на мирне врегулювання, а така поведінка, цілком зрозуміло, неможлива без мандату з Кремля.
Обставини говорять про те, що операція на Сході підходить до свого логічного завершення і вже незабаром українські військові зможуть повністю звільнити Донбас. Зрозуміло, що міністр, який проводитиме переможний етап операції, користуватиметься неабиякою підтримкою населення.
Без сумніву, політична група, до якої наближений міністр також отримає свої дивіденди. Але народна підтримка це тільки маленька частинка з пирога, найсмачнішою частиною якого є те, що зараз держава кардинально переформатовує політику в оборонній галузі. Міністерство оборони, яке в часи правління Януковича з особливим завзяттям перетворювали на відстійник і нещадно розвалювали, знову буде відігравати одну з провідних ролей в державі. Зрозуміло, що людина, яка очолюватиме це міністерство перебуватиме, якщо не в п’ятірці, то в десятці найвпливовіших людей України. Відповідно політична група впливу, до якої наближений міністр, також матиме вагомий вплив на політичній арені.
Особливо актуальним є це для групи Віктора Балоги, яка після завершення парламентської кампанії 2012 була фактично відкинута від загальнодержавних механізмів управління і всі свої сили концентрувала на місцевому рівні в Закарпатті. Хоча і в Закарпатті, група Балоги до останнього часу не мала повної монополії, адже під боком була сильна противагу на чолі з губернатором-регіоналом Ледидою.
Зараз ситуація змінилася докорінно. Після перемоги в президентській кампанії Петра Порошенка, кандидатуру якого на місцевому закарпатському рівні всіма силами підтримував Віктора Балога, очолювана ним політична сила, отримала шанс знову повернути практично повний контроль над усією областю. Ну а після гучного міністерського призначення, групі Балоги знову відкривається дорога на Київ.
Необхідно враховувати, що окрім міцних політичних зв’язків, сім’ї Балоги та Гелетея мають ще й не менш міцні родинні зв’язки, а значить діятимуть вони скоординовано, як єдине ціле.
Щодо самого новопризначеного міністра, то даний етап його кар’єрного росту сподобався не всім. Зокрема, екс-очільник оборонного відомства Анатолій Гриценко на своїй сторінці в Фейсбук коментуючи призначення на посаду Валерія Гелетея написав:
«Міністр оборони Гелетей, міліціонер, від полковника до генерал-полковника за півтора роки. Порівнювати з російським міністром Шойгу, який керує ворожими силами, немає сенсу. В Україні міг би назвати більше 50 кандидатів на голову Міноборони, потужніших і професійніших за Гелетея».
Як би там не було, але на свою підтримку новому міністру вдалось зібрати 260 парламентських багнетів – цього з запасом вистачило аби призначити його на посаду.
Ризики, які чекатимуть на нового міністра залишились тими ж, що і в його попередника:
• Армії потрібна швидка перемога і захищений кордон. На сьогоднішній день українські війська рухаються вперед, але ніхто не виключає можливості того, що завтра Кремль вирішить повернутися до проекту «Новоросія» і почне вже відкриту агресію проти України. Посада і становище міністра оборони в такому випадку буде незавидним.
• Армії знищують знахабнілі прапорщики і генерали, які навіть в умовах війни не гребують живитися державним майном. Побороти цю проблему міністерству буде мабуть важче, ніж банди Гіркіна, Болотова чи Бабая, адже армія руйнувалася системно і робилося це роками.
• Армії потрібен кризовий менеджер, а не політик. Це найважча проблема, адже боротися доведеться не з бандами терористів і не з купкою крадіїв державного майна, а перед усім з самим собою. Якщо міністр зуміє відмежувати велику політику від роботи у відомстві, то українська армія отримає позитивні зрушення.
Щодо «інаугураційної» обіцянки міністра про парад Перемоги «в українському Севастополі», то на превеликий жаль, можливість її втілення в життя є дуже малоймовірною. Російська Федерація, як показує практика, вкрай неохоче розлучається з тим, що вже вспіла потримати хоча б деякий час в своїх руках, особливо це стосується Криму.