Передбачалося, що кожний із героїв предстане перед глядачами музею не через призму подій на Майдані, а у звичайному побутово-дореволюційному стані. Нас цікавило що було сенсом життя кожного з них, що і кого він любив, про що мріяв. Ми хотіли завдяки сучасним технологіям передати мить життя кожного героя, зробивши відеоряд, з розповіддю від першої особи. Нещодавно, дещо подібну концепцію втілив музей Сальвадора Далі. Там створили відеоролик, в якому глядач здійснює віртуальний тур всередині картини Далі «Археологічний відгомін Анжелюса Мілле».
В наступні, після трагічних подій дні почалося спілкування з родичами загиблих. Одні відразу підтримали нас і погоджувались обговорювати деталі, та надавали нам відео, фото, аудіо матеріали і знайомили нас з побутом героїв. Іншим потрібен був час, аби прийти до тями після трагедії, і ми вимушені були чекати.
Слід зазначити, що в сферу наших інтересів входив також розшук родичів загиблих міліціонерів і інформації про них. В подальшому ми планували об’єднати експозиції. Адже кожний із загиблих по обидві сторони барикад , хоч і захищав свої переконання, але в першу чергу був українцем.
З перших днів перемоги Майдану, по риториці вигодоотримувачів революції, та їх діям стало зрозуміло, що майданівцям годі й чекати змін на краще. Це підтвердило і подальше «демократичне» обрання Уряду, на Майдані, з найкращим у світі прем’єром-міністром. За тиждень після трагедії мільйони людей зрозуміли, що їх використали як ганчірку. Звісно це також наклало відбиток на наш ентузіазм. Потім було вбивство Сашка Білого. Пізніше один з найбільш наближених до нього людей повідомив автору цих рядків думки Сашка, напередодні його розстрілу. Він допускав, що серед благословивших його майбутнє вбивство людей, є хтось із керівництва Правого сектору.
Потім шукаючи підтримки держави у нас відбулася зустріч із одним можновладцем. Ми дивились в його абсолютно пусті очі, коли розповідали про майбутній музей, і розуміли, наш проект не на часі. Остаточну крапку в призупиненні реалізації проекту поставили вибори та війна на Сході. Стало некоректно створювати музей для Сотні, в той час коли кількість убитих, внаслідок революції перевалила за тисячі.
Колись на зміну нинішній владі прийде інша, яка не буде намагатись монетизувати будь що. Саме тоді наступить мир в Україні і з’явиться необхідність увіковічити пам'ять усіх українців, загиблих у трагічних подіях останніх двох років. Можливо й наші доробки тоді комусь стануть в нагоді.