У селищі є кафе, яке було зачинене під час моєї поїздки, магазини та щось схоже на супермаркет, але ціни на продукти вище київських. Через станцію проходить один пасажирський поїзд та дві пари приміських поїздів.
Окремо хочу звернути увагу, що станційні квиткові каси не працюють у вихідні, а в будні – лише до четвертої, тому квиток на поїзд варто купувати заздалегідь. Квитки на пасажирський поїзд в сторону Києва варто купувати з Коломиї – по станції Гвіздець продаються не всі вагони через коротку платформу. Якщо їхатимете з Заліщиків дизелем, то після ст. Городенка зайде бабуся, у якої варто купити смачне молоко, сир або сметану.
Як зазначав я вище, в Гвіздці є дві історичні споруди: костел Бернардинів та дерев’яна церква. Також в центрі селища є дерев’яна споруда, яку перенесли з села Кулачківці, але що воно таке - мені пояснити не змогли. Місцеві жителі просто пояснили, що вона "дуже і дуже стара". Поки я фотографував її, місцевий житель поцікавився у мене, що я тут роблю, а дізнавшись, що я журналіст – пожалівся, що лікарню планують закрити. "При колгоспах тут і родом був, і стаціонар, а зараз і то закрити хочуть. Можете про це написати?" - смачно затягнувшись цигаркою, розповів дядько Іван.
Дерев’яна церква знаходиться на виїзді з селища в сторону села Остапківці. На жаль, жодного розпізнавального знаку між селом і селищем немає (а шкода, я хотів зробити фото з написом "Гвіздець").
Ця дерев’яна церква була збудована у 1855 році в центрі Гвіздця, але її перенесли на околицю. В радянський період була зачинена, лише в 1989 році тут почали знову правити службу. Нині працює, але я везучий – при мені вона була зачинена.
Найвеличніша будівля Гвіздця – комплекс монастиря та костелу Бернардинів. Сам костел на мене справив враження. Можливо, через пахмурну погоду – і велику кількість гнізд круків, які постійно каркали.
Всередину мені не вдалося потрапити – заклад був зачинений. Якщо любите похмурість, сірість і величність – приїжджайте ранньою весною в Гвіздець та зразу йдіть до костелу.
Хоча влітку він виглядає доволі таки оптимістично і зелено.
Перша згадка про дерев’яний костел була вже у ХV ст, але у 1728 році пожежа знищила костел з монастирем. За 12 років костел відбудували, щоправда зробивши його мурованим. У 1770 року усі отці-бернардини померли від епідемії. У 1888 році знову відбувається пожежа, згоріли дахи будівлі, але парафіяни встигли врятувати з нього усі коштовні речі. З приходом совєтів у 1945 році костел був зачинений, його будівля використовувалася для складування цементу та зерна. Згодом тут була лікарня, музична школа та бібліотека. До речі, музична школа досі функціонує.
Перед костелом у 1759 році встановили статую святого Яна з Дуклі, який жив у 15 столітті і пізніше був оголошений покровителем Польщі і Литви.
А взагалі перша згадка про селище Гвіздець датована 15 грудня 1373 року, коли князь Владислав Опольський надає поселення Хоткові Лойовичу. У 90-х роках ХІХ ст., через місто австрійці проклали залізничну гілку Стефанешти-Коломия, внаслідок чого Гвіздець отримав економічний поштовх, у місті почалися відкриватися крамниці та проводитися ярмарки. Гвіздець був єврейським містечком, але під час Другої світової війни більшу частину євреїв знищили.
Любіть Україну та подорожуйте залізницею!