Потім довелось чимало думок чути про те, що надії народу після Майдану Свободи не справдились. Категорично не згоден з цим. Не справдились одномоментні сподівання патерналістської стилістики відгородженої відповідальності. А історія ніколи не робиться одномоментно, назавжди і тільки лідерами чи, тим паче, вождями. Вона потребує широкої включеності повсякденного супроводження з боку носія суверенітету і джерела влади — народу.
Така позиція, зрештою, набула суб’єктності (соціально-ціннісних якостей) в громадянському суспільстві і трансформувалась у 2013-2014 роках в активну, цілеспрямовану, невідворотну дію громадянського суспільства з відстоювання суспільно-цивілізаційних цінностей під час Майдану Гідності.
Ні тривала блокада Майдану правоохоронними структурами, ні погрози на адресу активістів та учасників виступів, ні намагання фізичної розправи, постійні штурми і вбивства майданівців, на які пішли тодішні можновладці на чолі з В. Януковичем, не змогли змусити українців відступити від своїх переконань і здатися. Всеукраїнський Майдан (візія) переміг, бо був він всенародним і цивілізаційним.
Як на мене, то саме зараз конституційне положення «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» динамічно набуває об’єктивних ознак правничої норми, де екзистенція духу права перетворилася на засадничі основи бачення перспектив Майданної України, набула якості, що оживляє цінності гуманістичного миру як добра для всіх, а не тільки для обраних. Українська спільнота зараз свідомо та невпинно бере на себе відповідальність різних масштабів за стан справ у державі (Європі і світі) активно розвиваючи інституції держави, громадянського суспільства, найменших середовищ життя, де наповнює новим змістом роботу органів місцевого самоврядування в парадигмі публічного управління спроможних партнерів.
Майдан як стилістика-візія продовжує розвиватись, набувати нових рис у нашій повсякденній діяльності, хоча ці процеси не завжди фіксуються медіа, а тим паче соціологією. Ми розуміємо, що для утримання позицій справжності Майдану Гідності потрібно захищати його від прямих фізичних агресій, як у випадку з путінським режимом, так і від прихованого реваншу антимайданівських сил, які намагаються із своїх шпарин нанести отруйні укуси молодій демократії, що є надзвичайно небезпечним в жорстких умовах глобальної цифрової епохи.
Але ми маємо адекватно, по-державницьки, відповідати на всі ці виклики та інші небезпеки в соціумних реаліях сьогодення. Вимагати доведення до логічного завершення всіх понад 3 тисяч справ злочинів, вчинених під час Майдану — на сьогодні ув’язнення отримав аж один злочинень-«тітушка». Добиватися повноцінних реформ та новітніх модернізацій в країні, насамперед, децентралізації як демонополізації, а не елітарно-номеклатурних імітацій. Творити умови мотивацій та конкретно відстоювати гідність пересічного українця, коли йому протистоїть бездушний чиновник із старої номеклатурно-ідеологічної системи епохи «червоної людини». Боронити честь, гідність і життя українського громадянина, коли його опутують щупальці КДБ-ФСБ, як це відбувається із журналістом Павлом Шаройком та керівником підприємства ПАТ «Завод обважнювачів» Олександром Скибою, які зараз за надуманими звинуваченнями знаходяться в підвалах білоруських спецслужб, чи заручниками терористів, які масово потерпають від структур путінської РФ на території ОРДЛО.
Гідність і свобода — невід’ємні цінності українського народу з давніх давен тисячолітнього поступу по планеті Земля. Вони живуть в наших серцях і душах. То ж Майдани нашої відповідальності продовжують діяти повсякчас, щохвилинно...