Для сучасної Європи вкрай важливо будь-який спротив класифікувати по цих двох полюсах. Бо лівий, профспілковий протест – це прагнення позитивних змін у системі соціального захисту, а натовпи правих вкрай небезпечні для всіх, перш за все мігрантів. Неофашистів в Європі багато, вони набувають все більшої політичної сили і складають серйозну небезпеку для того політично- соціального ладу, який ми і звикли називати Європою із демократичним прийняттям рішення, відкритими бюджетами, соціальною захищеністю громадян і негромадян.
Століття екстерном
Із самого листопада самі чи за допомогою добродіїв європейці побачили на Євромайдані гасла правого спрямування. Червоно-чорні стяги, крики про Україну понад усе – цього достатньо, щоб порядні політично освічені європейці насторожились.
Але давайте розберемось, чи справді євромайдан був і є правим? Він був і залишається патріотичним, це точно. Окупація Криму і введення на Сході озброєних диверсантів із Російської імперії суттєво посилило нашу згуртованість і патріотизм навколо гімну та прапору. Тепер це не просто символи, це вистраждана кровью спільнота – єдина Україна.
Здається наче Україна проходить все ХХ століття екстерном, за кілька місяців. Через те, що національна самосвідомість була в замороженому стані як в рамках Російської імперії, так і в Радянському союзі, усвідомлення себе українцем для більшості було практично не продуманим, задишалось на рівні акцінту і любові до сала. Українська ідентичність була не просто заборонена, а смертельно небезпечна. Межа між українським партіотом і буржуазним націоналістом непомітна.
Тож вперше в новітній історії ми бачимо активний процес формування національної самосвідомості, такий самий, як він проходив в Чехії, Словакії, Литві, Естонії на початку ХХ століття. Тоді із частин різних імперій ці народи перетворювались на цілісні сучасні нації. Потім в Європі був фашизм як перебільшена цінність одної якоїсь нації перед іншими. Потім перемога над ним і тотальне засудження фашизму, але не патріотизму. В сучасній Європі у більшості працює дуже толерантна, легка форма патріотизму. Але вона була б неможлива без національного самовизначення в минулому.
На жаль, Україна в її сучасних межах навряд чи переживала таку стадію національного самоусвідомлення в 1917 чи в 20-х чи в 40-х. Були ідеологи, були політичні партії, але чи була загальнонаціональна самоідентфікація себе як українця? Національна символіка лише зараз стає для все більших верств населення такою, із якою пов'язані почуття гордості, надії, прагнення захистити та докладати зусиль для побудови процвітаючої держави.
Таке національне піднесення і самоусвідомлення ні в якому разі не можна прирівнювати до симпатій до правої ідеології. Якщо ж процес формування національної ідентичності розглядати окремо, то яким же за поглядами і гаслами був Майдан і є сучасна Україна?
Лівий Майдан
Євромайдан формувався в часі, включав у себе сотні різних соціальних та політичних груп та ініціатив. Але сам Євромайдан став окремою спільнотою однодумців, із спільним відчуттям «МИ». Саме ця багатомільйонна спільнота сформувала спільні цінності і системи прийняття рішення. Було кілька спроб описати ці кодекси чи своди правил, ціннісну складову я спробую узагальнити:
1 - Можливість участі кожного громадянина та ініціативної групи у прийнятті рішення. Стаття 5 Конституції потрапила на знамена. Саме право громадянина впливати на державу, примушувати її виконувати свої обов’язки стали мотто всього протесту.
Чітко всіма групами та ініціативами було проголошено необхідність громадского контролю за діями олігархів та великого капіталу. Зараз всі олігархи і чиновники асоціюються із родиною Януковича та його привілеями, Межигірям та золотим батоном, тож системні зміни мають стосуватись саме прозорості та підконтрольності дій влади.
2 - Права людини понад усе! Семе незахищеність права на диття, свободу і здоров’я, попрання цих прав тими, кому ми платимо за їх захист і стало каталізатором протестів. Героїін медики майдану і варта в лікарні захищали право на життя від правоохоронців. Ніколи раніше правозахисники та адвокати не були так поціновувані в суспільстві. Навіть в найкритичніших ситуаціях із загрозою життю активісти проявляли повагу до закону. Беркутівців, які потрапляли в полон – відпускали цілими і неушкодженими.
3 – Толерантність до різноманіття. Майдан пишається своєю багатонаціональністю, різноманітнсітю політичних поглядів, рівністю професора, селянина і робітника.
Всі цінності виключно ліві, бо проголошують ідеали соціального поступу та рівності.
Якщо радикальні групи правих (як до прикладу ВО«Свобода») проявляли свої переконання на Майдані, таким чином фактивно нав’язуючи їх загалові, то спільнота Євромайдану одразу і різко реагувала на це. Саме завдяки такій моментальній реакції були сформовані демократичні цінності і бачення цього багатомілйонного протестного руху.
Всі добре пам'ятають, як буквально за день-два із Євромайданів зникла стрибалка "хто не скаче, той москаль", і була замінена на багато інших, етнічно толерантніших. Або те, як за годину зник портрет Бандери із входу до КМДА і був замінений на Т. Шевченка. Показово, як дуже швидко Майдан відреагував на практику навішування ярликів і знущання із спійманих злочинців, впровадженої правими. Одразу всі незалежні ЗМІ звернули увагу, багато було шуму в соціальних мережах і прекрасна ініціатива «я напишу собі на лобі».
Приклад із провокативною акцією щодо ЛГБТ спільноти також дуже показовий. Після провальних акцій Українського вибору в листопаді 2013 року із бомжами під веселковими прапорами та дивними хороводами на Михайлівській, на початку січня 2014 та сама сила стала наймати акторів на роль геїв знову, щоб роздражнити «правий» Майдан. Це було ще до коктейлів на Грушевського, але протистояння тоді було дуже жорстке, вже викрадали і катували людей, переслідували автомайданівців, була постійна небезпека розгону Майдану. Політтехнологами очікувалось, що самооборона від ВО «Свобода» біля Бесарабки, як право налаштовані хлопці у стресовій ситуації, відреагує словами ненависті і навіть насильством. Але про акцію дізнались ЛГБТ активісти та лідери організацій, вони провели зустрічі із усіма можливими групами Майдану, пояснивши суть провокації, і переконали спільноту не реагувати. Самооборона і активісти на провокаторів не відреагували, фактично проігнорувала їх, чемно запросивши на Майдан. Тоді Громадске телебачення та СпільноТВ як незалежні ЗМІ дали можливість ЛГБТ активістам проінтерпретувати події. Пам’ятаючи про надвисокий рівен гомофобії в суспільстві протягом всього 2013 року, було надзвичайно дивно, що на Майдані не було жодного прояву ненависті.
Чому ж європейці не розгледіли лівого Майдану? Бо не було традиціних для них профспілок, соціалістичних чи комунісичних прапорів, на видно було анархістів. І не могло бути. За роки Радянського союзу всі ліві структури і слова були дискредитовані повним розчиненням тоталітарній владі. А в Незалежній Україні саме комуністи та старі профспілки по-капіталістичному узурпували ресурси і працювали як лоббісти транснаціональних корпорацій. Якость дуже символічно горять профспілкові будинки в Києві і тепер в Одесі.
Натомість студентські та незалежні профспілки, феміністки, анархісти – всі вони були на Майдані, проводили антифашистські акції, виходили зі своїми слоганами. Чого варта хоча б діяльність Жіночої сотні Майдану! І зараз всі ці активісти – на захисті єдності та незалежності України.
Соціальні перетворення почались – пряма демократія з’явилась
Завдяки успіху Євромайдану в суспільстві закріпились чіткі вимоги до нового устрою держави, який має базуватись на максимальному доступі громадянина до прийняття рішень в державі. Саме таких системних перетворень чекає кожен із активістів, як тільки закінчится ця гібридна війна. Саме такі зміни реалізує кожен у самоорганізованих групах, які не просто забезпечують перемогу України, а часом заміняють собою міліцію і навіть армію країни.
Безумовно, прихід у владу представників ВО“Свобода“ та військові дії призводять до появи заяв та дій, які продиктовані правою ідеологією. Але при цьому, моніторинг ЗМІ та ФБ показує, що спільнотою Євромайдану та ключовими громадскими лідерами думки будь-які праві заяви сприймаються як проплачені Кремлем провокації, які шкодять перемозі демократичної України.
Євромайдан став поштовхом для розробки волонтерами IT намету електронної системи прямої демократії - garazd.org на основі кращих світових прикладів рідкої ( liquid) деморатії та систем всенародної розробки конституції та законів. Це програмне забезпечення може так і лишитись проктом Майдану, який закінчиться із виборами президента.
Лише від кожного із нас залежить, чи примусимо ми владу перейти на систему прямої і безпеосередньої демократії. Я рада, що на вибори в Київраду зареєстровано кілька активістів, відомих правозахисників та адвокатів, які пройшли процес відбору виборцями і зобов’язались формувати свої ініціативи і голосувати їх лише після підтримки громадянами в електронній системі прямої демократії (про них більше тут http://rev.org.ua).
Євромайдан як спільнота дійсно включає, це вже історичний факт і з пісні слова не викинеш, правий сектор із кількох різних груп, уже партій, але це гетто невеличке. Ми всі партіоти своєї країни, готові віддати за неї життя. Коли ж ми думаємо про її майбутнє в мирний час, то на практиці реалізуємо і захищаємо ліві ідеали.
І саме це дає надію на перемогу і системні зміни в Україні!