Я представлю портрет каждого из нашей команды претендентов.
Представляю округ №176 (город Чугуев, Чугуевский, Печенежский, Волчанский, Велико-Бурлуцкий, Двуречанский районы Харьковской области).
Избирателям этого округа мы предлагаем делегировать в парламент Ильгова Андрея Олеговича.
Родился 03 апреля 1974 года в семье офицера военно-морского флота в г. Балаклея Харьковской области, а уже через два месяца семья переехала в Севастополь. В первый класс пошел в поселке Новоозерное Евпаторийского района Крыма. А потом практически ежегодно отправлялся на новые места службы отца: Очаков, Самара, Харьков, Курильские острова – от востока до запада СССР. На долю Андрея выпали все тяготы, с которыми сталкивались дети советских офицеров: частые переезды из гарнизона в гарнизон, смена мест учебы, новые друзья, которые оставались на прежних местах службы отца. Именно поэтому с самого детства Андрей Ильгов больше всего ценит настоящую дружбу, ради которой он всегда готов моментально прийти на помощь и подставить свое плечо.
«Каждый раз, когда на новом месте у меня появлялись приятели, и как только они становились мне именно друзьями, судьба снова забрасывала меня в отдаленные морские гарнизоны. И опять приходилось осматриваться, завоевывать авторитет, искать себе единомышленников. Поэтому я научился быстро находить общий язык с разными людьми. Но самое важное – я научился ценить всех, кто находится рядом со мной, и особенно тех, кто становился мне настоящим другом. Я понимал, что каждая минута может быть последней, а дальше - расставание и новый гарнизон», - вспоминает те годы Андрей Ильгов.
В 1992 году он поступил в Харьковский инженерно-педагогический институт, но на дневном отделении проучился всего один год. К тому времени семья с тремя детьми осталась без кормильца. 18-летний Андрей фактически стал «отцом» для своих младших братьев 7 и 9 лет. Семью нужно было как-то содержать. Мама ухаживала за младшим братом, который на Курилах получил тяжелую форму астмы. Тогда Ильгов принял свое первое самостоятельное, по-настоящему мужское решение – перевелся на заочное отделение и пошел работать. Не отказывался от самого тяжелого труда: грузчик, продавец, «челночник» - брался за все, что позволяло заработать деньги на питание семьи и лекарства для младших братьев. Но и в этих сложных условиях Андрей Ильгов по-прежнему не мог пройти мимо несправедливости по отношению к окружающим. А о ней он знал не понаслышке.
Поэтому уже с первых дней оранжевого Майдана в Харькове Андрей Олегович стал одним из наиболее активных его участников.
В 2005 году Ильгов вступает в «Батьківщину» и практически сразу же ему доверяют возглавить первичную организацию Фрунзенского района Харькова. Однако отношения с местным партийным руководством складывались тяжело. Как человек, который не привык лукавить, Ильгов так говорит про то время: «Понял, что тогдашнее руководство «Батьківщини» в лице Александра Фельдмана и его ближайшего окружения на словах декларировали одно, а на практике просто ничего не делали. Ситуация осложнилась местными выборами 2006 года, когда мэром Харькова стал Михаил Добкин, а его «кукловодом» Геннадий Кернес. Александр Фельдман, боясь потерять рынок у станции метро «им. Академика Барабашова», просто нивелировал всю партийную работу до простых договорённостей с местной властью. Основным принципом работы фельдмановской «Батьківщини» стал «Моя хата с краю».
После ряда откровенных разговоров с руководством Андрей Олегович покидает руководящий пост, но при этом, понимая, что «Батьківщина» и Фельдман – разные вещи, не покидает саму партию
«Я считал аморальным поведение Фельдмана, который свои личные меркантильные интересы ставил выше интересов людей, партии, страны. Я не мог и не хотел подыгрывать тем, кто закрывал глаза на любые просьбы о помощи от харьковчан, если они касались просьб о защите от действий чиновников Добкина и Кернеса. Я решил, что если подмятый под регионалов Фельдман отказывается помогать людям, то я буду это делать со своими единомышленниками. Так родилась инициативно-правовая группа «Прорвемся!»»
В конце этого же года в «Прорвемся!» обращаются работники ХКП «Горэлектротранс» с просьбой о помощи возврата долгов по заработной плате. Будучи в те годы губернатором Харьковской области, я прекрасно помню эту сложную ситуацию, когда рабочие практически были доведены до отчаяния: зарплата не выплачивалась с июня, на все письма облгосадминистрации, направляемые в горисполком, мы получали лишь отписки. Прокуратура, помня о приближающихся президентских выборах, просто не хотела портить отношения с «регионалами» в руководстве города. Водители трамваев и троллейбусов грозили бессрочной забастовкой и уже успели к тому времени провести ряд предупредительных, которые фактически парализовали жизнь мегаполиса.
«Перед нами тогда стояла сложная проблема. Мы понимали, что она быстро не решится, но не помочь людям мы не могли, т.к. на предприятии уже от истощения стали умирать работники. Один из них работал в техническом отделе, занимался исключительно бумажными делами и не имел возможности, как кондукторы, положить себе в карман деньги пассажиров. В результате человек скончался от сердечной недостаточности на фоне общего истощения организма. Так и было записано в диагнозе. Т.е. человек, фактически, умер от голода», - вспоминает Андрей Ильгов.
Вот, как это выглядело в январе 2010 года:
Прокуратура, СМИ, акции протеста и пикеты под стенами горисполкома, юридическая помощь работникам «Горэлектротрнса» - Ильгов не отступал. И результат, пусть не сразу, но дал о себе знать! Городской режим, возглавляемый Партией регионов, был вынужден восстановить на работе незаконно уволенных сотрудников и возвратить рабочим «Горэлектротрнса» долги по заработной плате на сумму около 5,5 млн. гривен. Сейчас судебными исполнителями опечатано несколько помещений, где находятся материальные ценности «Горэлектротрнса», с целью их реализации для погашения оставшейся задолженности.
В мае 2010 года в городе Харькове началась вырубка парка Горького – событие, всколыхнувшее не только Харьков, но и практически весь мир. На костях немецких солдат и мирного населения города, погибшего в годы войны, бело-голубая власть решила построить дорогу. В первый же день варварской вырубки группа «Прорвемся!» стала на защиту парка и памяти о погибших людях.
Это они днем и ночью охраняли парк, своими телами перекрывали путь бульдозерам, которые разрушали могилы солдат, приковывали себя цепями к деревьям, пытаясь не допустить их уничтожения.
2010. Парк Горького. Ночь перед рассветом. Цепь защитников против чернорубашечников Кернеса
И это они потом проводили дни и ночи в райотделах милиции, где ребят обвиняли в неповиновении. Это их потом возили на судилища и давали по 15 суток административного ареста. Но они выстояли, не испугались, не продали и не предали свои жизненные принципы
А перед выборами Харьковского городского головы, в ходе которых Андрей Ильгов занимался агитационной работой, встречался с избирателями, власть настолько испугалась его честности и способности простым языком доносить до окружающих сложные вещи, что пошла на откровенную провокацию. 31 августа 2010 года Ильгова попытались обвинить чуть ли не в терроризме – якобы в своем гараже он прячет взрывчатку! Милиция, спасатели, блокированный гараж, соседям Андрея Олеговича не позволяли даже выйти из подъезда их собственного дома. А истинная причина обыска была весьма прозаичной – в багажнике автомобиля Ильгова, на котором он собирался выехать из гаража, находились агитационные листовки и газеты с материалами, изобличающими махинации Геннадия Кернеса.
«Незадолго до этого случая – летом, в разгар вырубки парка Горького ко мне обратился один из работников горисполкома. Его предложение сводилось к тому, что я могу получить немалую сумму денег, если соглашусь дать интервью СМИ и рассказать, что все акции протеста тысяч харьковчан из-за уничтожения парка были, якобы, проплачены Арсеном Аваковым. При этом нам сразу дали понять, что предложение поступило непосредственно от Геннадия Кернеса. Поэтому я считаю, что «бомба» в моем гараже – это следствие моего отказа продавать свою душу дьяволу и изменять своим моральным принципам».
Бунтарь? Нет, я вижу в Андрее Олеговиче грамотного молодого политика, который привык добиваться поставленных целей, какими бы сложными и высокими они не были. Планомерно, продуманно, шаг за шагом он движется к реализации этих целей. Он полон идей, знает пути и механизмы для их достижения. Большинство его планов в политике связаны с созиданием и защитой простых граждан от беспредела государства. Как политик Ильгов намерен добиться реальных прав для территориальных громад.
«Мне кажется это важным, особенно для небольших городов, сел и поселков, в которых люди и местное самоуправление вынуждены жить «с протянутой рукой» к областному и государственному бюджетам. Они зависимы финансово и поэтому не самостоятельны, не вольны в выборе своих решений. Изменить эту ситуацию, наделить территориальные громады реальными полномочиями – одна из главных целей, которые мне хотелось бы реализовать в Верховной Раде. Мне откровенно чужда и противна ситуация, при которой народный избранник – барин, а избиратели – его холопы. Мой принцип - партнерство ради выгоды региона!»
В самом начале моего знакомства с Андреем Ильговым я услышал от него выражение: «Справедливость не имеет срока давности!» Не сомневаюсь, что такие народные избранники, как Андрей Олегович Ильгов, как раз и станут той реальной командой, которой будет под силу и реформа милиции, и реформа судебной системы.
***************
Представляю округ № 176 (місто Чугуїв, Чугуївський, Печенізький, Вовчанський, Велико-Бурлуцький, Дворічанський райони Харківської області)
Виборцям цього округу ми пропонуємо делегувати до парламенту Ільгова Андрія Олеговича.
Народився 3 квітня 1974 в сім'ї офіцера військово-морського флоту в м. Балаклія Харківської області, а вже через два місяці сім'я переїхала до Севастополя. У перший клас пішов в селищі Новоозерне Євпаторійського району Криму. А потім практично кожного року відправлявся на нові місця служби батька: Очаків, Самара, Харків, Курильські острови - від сходу до заходу СРСР. На долю Андрія випали всі тяготи, з якими стикалися діти радянських офіцерів: постійні переїзди з гарнізону до гарнізону, зміна місць навчання, нові друзі, які залишалися на колишніх місцях служби батька. Тому з самого дитинства Андрій Ільгов більш за все цінує справжню дружбу, заради якої він завжди готовий швидко прийти на допомогу і підставити своє плече.
«Кожного разу, коли на новому місці в мене з'являлися приятелі, і як тільки вони ставали мені саме друзями, доля знову закидала мене у віддалені морські гарнізони. І знову доводилося оглядатися, завойовувати авторитет, шукати собі однодумців. Тому я навчився швидко знаходити спільну мову з різними людьми. Але найважливіше - я навчився цінувати всіх, хто знаходиться поруч зі мною, і особливо тих, хто ставав мені справжніми друзями. Я розумів, що кожна хвилина може бути останньою, а далі - розставання і новий гарнізон », - згадує ті роки Андрій Ільгов.
У 1992 році він вступив до Харківського інженерно-педагогічного інституту, але на денному відділенні провчився всього один рік. До того часу сім'я з трьома дітьми залишилася без годувальника. 18-річний Андрій фактично став «батьком» для своїх молодших братів 7 і 9 років. Сім'ю треба було якось утримувати. Мама доглядала за молодшим братом, який на Курилах отримав важку форму астми. Тоді Ільгов прийняв своє перше самостійне, по-справжньому чоловіче рішення - перейшов на заочне відділення та пішов працювати. Не відмовлявся від самого важкої праці: вантажник, продавець, «човникар» - брався за все, що дозволяло отримати гроші на харчування сім'ї та ліки для молодших братів. Але і в цих складних умовах Андрій Ільгов, як і раніше, не міг пройти повз несправедливості по відношенню до оточуючих. А про неї він знав із власного досвіду.
Тому вже з перших днів помаранчевого Майдану в Харкові Андрій Олегович став одним з найбільш активних його учасників.
У 2005 році Ільгов вступає до «Батьківщини» і практично відразу йому доручають очолити первинну організацію Фрунзенського району Харкова. Проте відносини з місцевим партійним керівництвом складалися важко. Як людина, яка не звикла лукавити, Ільгов так говорить про той час: «Зрозумів, що тодішнє керівництво «Батьківщини» в особі Олександра Фельдмана і його найближчого оточення на словах декларували одне, а на практиці просто нічого не робили . Ситуація ускладнилася під час місцевих виборів 2006 року, коли мером Харкова став Михайло Добкін, а його «ляльководом» Геннадій Кернес. Олександр Фельдман, який боявся втратити ринок біля станції метро «ім. Академіка Барабашова », просто нівелював всю партійну роботу до простих домовленостей з місцевою владою. Основним принципом роботи фельдманівської «Батьківщини» став «Моя хата скраю».
Після низки відвертих розмов з керівництвом Андрій Олегович залишає керівний пост, але при цьому, розуміючи, що «Батьківщина» і Фельдман - різні речі, не покидає саму партію.
«Я вважав аморальною поведінку Фельдмана, який свої особисті меркантильні інтереси ставив вище, ніж інтереси людей, партії, країни. Я не міг і не хотів підігрувати тим, хто закривав очі на будь-які заклики про допомогу від харків'ян, якщо вони стосувалися прохань про захист від дій чиновників Добкіна і Кернеса. Я вирішив, що якщо підім'ятий під регіоналів Фельдман відмовляється допомагати людям, то я буду це робити зі своїми однодумцями. Так народилася ініціативно-правова група «Прорвемося!»
Наприкінці цього ж року в «Прорвемось!» звертаються працівники ХКП «Міськелектротранс» з проханням про допомогу у поверненні боргів по заробітній платі. У ті роки я був губернатором Харківської області. Чудово пам'ятаю цю складну ситуацію, коли робітники практично були доведені до відчаю: зарплата не виплачувалася з червня, на всі листи облдержадміністрації, які ми направляли в міськвиконком, отримували лише відписки. Прокуратура, яка не забувала про наближення президентських виборів, просто не хотіла псувати відносини з «регіоналами» в керівництві міста. Водії трамваїв і тролейбусів погрожували безстроковим страйком і вже встигли на той час провести ряд попереджувальних, які фактично паралізували життя мегаполісу.
«Перед нами у той час стояла складна проблема. Ми розуміли, що вона швидко не вирішиться, але не допомогти людям ми не могли, тому що на підприємстві вже від виснаження стали вмирати працівники. Один з них працював в технічному відділі, займався виключно паперовими справами і не мав можливості, як кондуктори, покласти собі до кишені гроші пасажирів. В результаті людина померла від серцевої недостатності на фоні загального виснаження організму. Так і було записано в діагнозі. Тобто людина, фактично, померла від голоду », - згадує Андрій Ільгов.
Ось, як це виглядало у січні 2010 року:
Прокуратура, ЗМІ, акції протесту та пікети під стінами міськвиконкому, юридична допомога працівникам «Горелектротрнсу» - Ільгов не відступав. І результат, хай і не одразу, але дав про себе знати! Міський режим, очолюваний Партією регіонів, був змушений відновити на роботі незаконно звільнених співробітників і повернути робітникам «Горелектротрнсу» борги по заробітній платі у сумі близько 5,5 млн. гривень. Зараз судовими виконавцями опечатані кілька приміщень, в яких знаходяться матеріальні цінності «Горелектротрнсу», з метою їх подальшої реалізації задля погашення заборгованості, яка ще залишилася.
У травні 2010 року в місті Харкові почалася вирубка парку Горького - подія, яка сколихнула не лише Харків, але практично і весь світ. На кістках німецьких солдатів і мирного населення міста, які загинули у роки війни, біло-блакитна влада вирішила побудувати дорогу. У перший же день безжалісної вирубки група «Прорвемося!» стала на захист парку та пам'яті за загиблими людьми. Це вони вдень і вночі охороняли парк, своїми тілами перекривали шлях бульдозерам, які руйнували могили солдат, приковували себе ланцюгами до дерев, намагаючись не допустити їх знищення. І це вони потім проводили дні та ночі в райвідділах міліції, де хлопців звинувачували в непокорі. Це їх потім відвозили на судилища та давали по 15 діб адміністративного арешту. Але вони вистояли, не злякалися, не продали свої життєві принципи і не зрадили їм.
А перед виборами Харківського міського голови, під час яких Андрій Ільгов займався агітаційною роботою, зустрічався з виборцями, влада настільки злякалася його чесності та здатності простою мовою доносити до оточуючих складні речі, що пішла на відверту провокацію. 31 серпня 2010 року Ільгова спробували звинуватити мало не в тероризмі - нібито в своєму гаражі він приховує вибухівку! Міліція, рятувальники, блокований гараж, сусідам Андрія Олеговича не дозволяли навіть вийти з під'їзду їхнього власного будинку. А справжня причина обшуку була досить прозаїчною - в багажнику автомобіля Ільгова, на якому він збирався виїхати з гаража, знаходилися агітаційні листівки та газети з матеріалами, що викривали махінації Геннадія Кернеса.
«Незадовго до цього випадку - влітку, в розпал вирубки парку Горького до мене звернувся один з працівників міськвиконкому. Його пропозиція зводилася до того, що я можу отримати чималу суму грошей, якщо погоджуся дати інтерв'ю ЗМІ і розповісти, що всі акції протесту тисяч харків'ян через знищення парку були, нібито, проплачені Арсеном Аваковим. При цьому нам відразу дали зрозуміти, що пропозиція надійшла безпосередньо від Геннадія Кернеса. Тому я вважаю, що «бомба» в моєму гаражі - це наслідок моєї відмови продавати свою душу дияволу і зраджувати своїм моральним принципам ».
Бунтівник? Ні, я бачу в Андрії Олеговичі досвідченого молодого політика, який звик добиватися мети, якою б складною вона не була. Планомірно, продумано, крок за кроком він рухається до її реалізації. Він сповнений ідей, знає шляхи і механізми для їх досягнення. Більшість його планів в політиці пов'язані з захистом простих громадян від свавілля держави. Як політик Ільгов має намір домогтися реальних прав для територіальних громад.
«Мені здається це важливим, особливо для невеликих міст, сіл та селищ, в яких люди і місцеве самоврядування змушені жити «з простягнутою рукою» до обласного та державного бюджетів . Вони залежні фінансово і тому не самостійні, не вільні у виборі своїх рішень. Змінити цю ситуацію, наділити територіальні громади реальними повноваженнями - одна з головних цілей, які мені хотілося б реалізувати у Верховній Раді. Мені відверто не до вподоби ситуація, при якій народний обранець - пан, а виборці - його холопи. Мій принцип - партнерство заради вигоди регіону!»
На самому початку мого знайомства з Андрієм Ільговим я почув від нього вираз: «Справедливість не має терміну давнини!» Впевнений, що такі народні обранці, як Андрій Олегович Ільгов, якраз і стануть тією реальною командою, якій буде під силу і реформа міліції , і реформа судової системи.