«Доходить до політичних питань - виникають труднощі. Депутати починають вести себе так, як диктують їм лідери партій»
В.М.: Після бійки 21 квітня Київрада не працювала більше місяця. Фракція «Свобода» блокувала засідання, вимагаючи розслідування того факту, що невідомі особи у камуфляжній формі потрапили на перший поверх будівлі КМДА, де проводить засідання Київрада. Крім того, очевидне непорозуміння і з фракцією «Самопоміч», котра вимагає проведення виборів до районних рад у столиці. Решта фракцій - "Батьківщина", "Єдність" - ситуативно підігрують їм.
Яка ситуація зараз, чи вдалося дійти консенсусу з усіма фракціями Київради?
Варто почати з першопричин виникнення конфліктів (в Київраді — ред.). На моє переконання, ці конфлікти народжуються не на Хрещатику, 36, а на Грушевського...
Якщо проаналізувати результати розгляду господарських питань Київради, то цілком очевидна стабільна більшість. За такі принципові питання як бюджет, програма розвитку міста, програма “Турбота” та ін. - голосують здебільшого більш ніж дві третини депутатів. І тільки коли доходить до політичних питань, виникають труднощі. Депутати починають вести себе так, як диктують ім лідери партій, котрі вони представляють. І це – проблема для Києва!
Втім, я би не стверджував, що існує конфлікт між нами (фракцією УДАР- «Солідарність» - ред.) і будь-якою іншою фракцією Київради. Як правило, цілком конструктивна робота…
С.К.: Про яку конструктивну роботу може йти мова, коли, повторюсь, більше місяця Київрада не працювала?
21 квітня в будівлі Київради справді стався конфлікт, постраждали окремі депутати (фракції “Свобода” - ред.). “Свобода” заявила, що поки це питання не буде вирішено, не дозволять проводити сесію. Ми пропонували розпочати службову перевірку, а паралельно все ж проводити сесію, розглядати важливі для столиці питання. Однак, чули у відповідь безапеляційне: “ні”. Провели перевірку, за її підсумками звільнили керівника охорони КМДА, і засідання Київради відновились.
В.М.: Ви кажете, що Київрада — заручник політичної гри на Грушевського. Що маєте на увазі?
Мова йде про вибори до райрад (на чому наполягає фракція “Самопоміч” - ред.)... Я розглядаю це питання виключно в політичній площині. Воно не має жодного відношення до реального місцевого самоврядування чи децентралізації.
Окремі політичні сили вважають, що їм зараз комфортно говорити про це, незважаючи на наші аргументи.
Нам (фракції УДАР-"Солідарність" - ред.) закидають, що ми голосували за відновлення райрад. Ні! Ми голосували за створення районних рад, які стануть реальним місцевим самоврядуванням на місцях. А для цього треба внести зміни в законодавство.
Не коректно, на мою думку, з боку окремих фракцій наполягати на негайному призначенні виборів до райрад, коли в парламенті зареєстрований проект закону, авторства представників тих самих фракцій, для наділення повноваженнями райради. Може спочатку доопрацюємо законопроект, а тоді призначимо вибори?!
Хіба є сенс створювати райради, які частково дублюватимуть повноваження Київської міськради, не матимуть майна, власного бюджету і т.д.? Вони функціонуватимуть лише для того, щоб депутати вирішували свої комерційні інтереси.
В.М.: Тим не менше, у фракції УДАР- "Солідарність" немає більшості в Київраді (52 депутати зі 120). Тож без підтримки депутатів інших фракцій вам буде складно приймати будь-які рішення.
Я і міський голова (Віталій Кличко — ред.) постійно зустрічаємось з головами фракцій, і висуваємо достатньо аргументів, що процес напрацювання законопроекту (щодо райрад — ред.) і засідання Київради — повинні відбуватися паралельно. Чому заради одного питання ми повинні зупинити роботу міської ради? Мова йде про тисячі питань, котрі “зависли” в результаті блокування Київради...
В.М.: Ви натякаєте на те, що «Свобода» і «Самопоміч» піаряться на темі 21 квітня і виборах до районних рад?
Чимало депутатів Київради — колишні народні депутати. І я дуже часто пояснюю їм, що вони сидять не на Грушевського, а на Хрещатику. А тут має бути дещо інша модель поведінки.
У приватних розмовах вони погоджують, що голосувати, зокрема, за райради сьогодні — нісенітниця, однак, в публічній прощині чітко дотримуються, так би мовити, лініі партії.
«Столар не має впливу на «Удар»
В.М.: Давайте поговоримо про 21 квітня. В будівлі КМДА виникла бійка між депутатами від “Свободи” і невідомими особами в комуфляжі, без розпізнавальних знаків. Останніх привезли у внутрішній дворик будівлі автобусами, тож очевидно, що хтось дав на це дозвіл.
Сьогодні триває розслідування за цим фактом... Не маю на даний момент детальної інформації з цього приводу.
С.К.: Як це: ви не знаєте?! Ви - друга особа в місті після Віталія Кличка! Повинні знати, хто дозволив цим особам зайти в будівлю, де відбувалось засідання Київради!
За результатами службового розслідування була звільнена особа, яка несла відповідальність за безпеку в Київраді і за те, хто туди міг потрапити, - начальник охорони...
С.К.: Керівник охорони самостійно таких рішень не приймає.
Відповідні рішення приймають посадовці апарату держадміністрації (КМДА – ред.)... Під час службового розслідування від виконання обов'язків був відсторонений керівник апарату (Володимир Бондаренко – ред.). Утім, перевірка не виявила зловживання в його діях. І сьогодні він продовжує виконувати свої обов’язки.
С.К.: Виходить, що виконавець поніс покарання, а керівник апарату, який давав відповідне розпорядження, — ні?! Очевидно, що без волі вищого керівництва столиці це не обійшлося.
Ви натякаєте на те, що я давав відповідну вказівку?.. Ні, не давав. Більше того, не маю таких повноважень. Повторюсь, займається цим виключно адміністрація. Приміщення, де відбуваються засідання Київради, перебуває у власності Київської міської держадміністрації.
В.М.: Тобто поява на першому поверсі приміщення невідомих людей в камуфляжі була для вас несподіванкою?
Того дня (21 квітня – ред.) ситуація була непроста. Охорону будівлі й справді посилили, оскільки в порядку денному було питання про заборону продажу алкоголю у МАФах. Під стінами КМДА зібрався численний мітинг, представники цього бізнесу штурмували будівлю…
Так, після конфлікту між цими людьми і депутатами від "Свободи" виникло чимало запитання до адміністрації (КМДА — ред.). Повторюсь, було створено комісію, проведено розслідування. В рамках наших можливостей ситуацію вичерпано. Тепер цією справою займається поліція.
Моя особиста думка: бити чи то депутатів Київради, чи звичайних людей недопустимо. Крім того, я вважаю помилкою залучення будь-яких силових структур, крім офіційних, для посилення охорони будівлі КМДА. Будь-які силові структури, крім офіційних, не мають права на існування в принципі.
В.М.: Ваші опоненти заявляють, що до залучення так званих “зелених чоловічків”, які були присутні в будівлі КМДА 21 квітня, причетний колишній депутат Київради Вадим Столар, якого називають спонсором партії УДАР в минулому.
Дуже вражений “обізнаністю” наших опонентів... Я не готовий коментувати дії колишніх депутатів Київради чи їх причетність то тих чи інших силових угруповань.
С.К.: Столар має вплив на фракцію УДАР- «Солідарність» в Київраді?
Жодного. На фракцію УДАР- «Солідарність» в Київраді, у моєму розумінні, крім голови фракції і частково секретаря, прямого впливу немає ніхто.
А щодо фінансування (Столаром партії УДАР — ред.) мені нічого не відомо. Поки я активно займався партійною діяльністю, така інформація до мене не надходила.
В.М.: У квітні до вищезгаданого конфлікту в Київраді був зареєстрований проект рішення «Про утворення комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона». Однак, після сутички із «зеленими чоловічками» цей проект був відкликаний. Поясніть, будь ласка, про яку охорону йде мова?
Мені не відомо про цей проект рішення. Більше того, не бачу сенсу коментувати проект, який не «зайшов» в зал. Фактично це лише чиясь ініціатива, котра навіть не пройшла погодження в комісіях.
Після того, як ми відкрили доступ до документообігу міської ради, виникають ситуації, коли жодного рішення Київрада ще не прийняла, але з будь-якої ініціативи роздувають серйозний скандал, як от з паркінгом на Михайлівській площі...
На етапі погодження проекту рішення, розгляду в профільній комісії чи навіть під час доповіді суб'єкта подання в сесійній залі Київради, він може бути відхилений. І це — нормальний демократичний процес.
«Мером бути не хочу»
С.К.: Останнім часом спостерігається охолодження у відносинах між Віталієм Кличком і Петром Порошенком, попри те, що у них - політичний союз. Це відображається на голосуванні депутатів парламенту, котрі орієнтовані на Кличка. Скажіть, чи позначається певним чином непорозуміння між Порошенком і Кличком на роботі Київради?
На щастя, ні. Я особисто дуже багато зусиль доклав, щоб спочатку депутати від «Солідарності» балотувалися у складі партії УДАР в Київраду, і щоб фракція УДАР- «Солідарність» могла мирно співіснувати. Моя робота дала певний результат і на минулорічних виборах вже депутати-«ударівці» балотувались по списку «Солідарності». Повірте, це було не просто…
А зараз – через півроку після виборів, відколи працює нове скликання Київради, ми перестали ідентифіковувати, хто з якої політсили прийшов. І це мене дуже тішить, бо свідчить про те, що працює одна команда.
С.К.: Поки ви – партія влади, то, звісно, УДАРу і «Солідарності» разом комфортно і зручно. Але як тільки хтось із вас ослабне, то розділення неминуче.
Я сподіваюсь, що цього не буде. Політичні проблеми створюють перепони в роботі Київради. Якщо почнуться внутрішні непорозуміння, це може викликати реальну кризу в столиці.
С.К.: Але факт охолодження відносин між Порошенком і Кличком ви не заперечили…
Насправді я не помічаю цього в роботі. Можливо, й справді є певні непорозуміння чи незадоволеність одного представника партії діями іншого… Але і серед рядових депутатів виникають ситуації, коли вони не погоджуються між собою. Це призводить до дуже емоційних дискусій, сварок. Але ми таки доходимо консенсусу і виходимо в публічну площину з прийнятим рішенням.
С.К.: Віталій Кличко поки залишається головою партії БПП «Солідарність». Чи шкодить інтенсивність партійної роботи виконанню обов’язків мера?
Я би не сказав, що міському голові не вистачає часу на місто через партійну діяльність. Скоріше, навпаки.
С.К.: Бо партією він не займається, тому ви цього й не помічаєте… Нещодавно постало питання про переобрання його з посади голови партії, оскільки згідно з законом про держслужбу він не може поєднувати посаду мера і керівника партії. Чи можливе, на вашу думку, його політичне майбутнє за межами союзу з Петром Олексійовичем?
Думаю, політичне майбутнє може бути в будь-якого політика, тільки в кожного - різне. Мені здається, що в такому симбіозі, в якому працює зараз Віталій Володимирович з Петром Олексійовичем, плюси отримують і один, і інший.
С.К.: Це в симбіозі. А якщо говорити про самостійне майбутнє Кличка як політика?
Цілком можливо. Та не берусь вигадувати, як воно може розвиватися.
С.К.: Чи можна говорити про те, що Кличко програв від цього союзу? До прикладу, коли складалися виборчі списки в парламент, квоти між БПП і УДАРом були початково поділені 50/50. Потім – 70/30, а в кінцевому результаті Кличко отримав лише 25% від списку.
Не готовий коментувати списки до Верховної Ради. Можу говорити про Київраду. Все, що робила «Солідарність» з УДАРом, - грунтувалось на партнерських засадах. І всі домовленості, які брав на себе УДАР чи «Солідарність», - виконані на 100%. Тому ми зараз маємо можливість конструктивно працювати.
С.К.: А як у вас складаються відносини з представниками Адміністрації Президента? Наприклад з Віталієм Ковальчуком, з яким у Кличка – серйозний конфлікт.
У нас нормальні робочі відносини. Сподіваюсь на зустріч з ним…
С.К.: Досі не зустрічались?
Чому ж… Бачились. Просто зараз маю дуже важливе питання до нього.
С.К.: Його конфлікт з Кличком відбивається на вашій комунікації?
Не знаю, наскільки у них сильний конфлікт… Намагаюся користуватися лише хорошими зв’язками міського голови, а в погані – не лізти.
С.К.: Оскільки у нас – онлайн-інтерв’ю, то маємо нагоду поставити запитання від читачів. Дмитро Литвин цікавиться, хто управляє містом за відсутності Віталія Володимировича? До прикладу, коли він до брата їде чи на футбол…
Я знаю навантаження міського голови. На моїй пам’яті, він жодного разу не літав просто так до брата чи на футбол. Кожен його візит за кордон супроводжується величезною кількістю зустрічей. І коли мене питають, чи маю я мерські амбіції, дивлячись на його (Кличка – ред.) графік, кажу, що ні. Мером бути не хочу.
До прикладу, його політ в Німеччину закінчився тим, що місту подарували 20 машин для прибирання снігу, які нам цієї зими дуже знадобились.
Можливо це не дуже коректно по відношенню до міського голови, але місту вигідно використовувати ім’я «Кличко».
С.К.: Тож хто управляє містом за його відсутності?
Залежить, на кого він покладе такі повноваження. Хтось із його заступників.
С.К.: І ще одне запитання від Дмитра Литвина. Він нагадав, що за часів Володимира Попова часто звучало: «Кабмін Азарова виділив… Кабмін Азарова зробив…». Як сьогодні складаються відносини у керівництва київської влади з Кабміном?
Не хочеться наврочити… Наразі ми знаходимо розуміння щодо наших ініціатив. Сподіваюсь, найближчим часом вони втіляться в життя. Я знаю про постійне спілкування міського голови з прем’єр-міністром і профільними віце-прем’єрами.
Раніше ми отримували відписки чи відстрочки… Зараз ситуація, на щастя, змінилася.
В.М.: Тобто з Кабміном Яценюка вам співпрацювати було складніше, ніж з Кабміном Гройсмана?
Ряд питань, які ми ставили перед профільними заступниками мера, вирішувались, м’яко кажучи, незадовільно...
С.К.: Ви сказали, що у вас немає мерських амбіцій… Ви стали співголовою фракції УДАР-«Солідарність» після того, як Ігор Кононенко став депутатом парламенту. Зрештою, чимало нардепів вийшли з Київської міськради. Для вас Київрада – це смуга для зльоту чи посадки у вашій кар’єрі?
Я сподіваюсь, що для зльоту. Не приховую, що маю політичні амбіції…
В.М.: Конкретизуйте, будь ласка. Президентські, прем’єрські амбіції чи парламентського мандату виставить?
Президентські – навряд чи… Все решта – не виключаю. Я думаю, що чимало того, що ми реалізували в Київраді, можна запровадити в парламенті. Міськрада має чому навчити Верховну Раду.
В.М.: Тобто наступний етап вашої політичної кар’єри – парламент?
Можливо й так.
«Наші з Березенком сім’ї частіше комунікують, ніж ми»
В.М.: Свою політичну кар'єру ви розпочали в 2006 році, коли стали помічником-консультантом народного депутата Анатолія Матвієнка. Як з ним познайомились?
Я працював з Матвієнком ще з 18-ти років, коли був керівником молодіжного осередку Української республіканської партії, яка пізніше об’єдналась з партією «Собор» (Матвієнко - заступник голови партії з 2011 року).
Я працював і штатним, і позаштатним помічником Матвієнка, коли він був народним депутатом. І не соромлюсь цього, для мене це - за честь. Дуже багато в нього навчився. І хто би чого не казав, вважаю його одним з найпорядніших людей в українському політикумі.
С.К.: А з його племінником – Сергієм Березенком – як познайомились?
З Березенком співпрацював…
С.К.: Сьогодні активно спілкуєтесь?
Ні, на жаль, не активно.
В.М.: Наскільки нам відомо, ви давно товаришуєте з Березенком, навіть сім’ями…
От наші сім’ї мабуть частіше комунікують, ніж ми. Більше того, останні наші зустрічі (з Березенком – ред.) закінчились не дуже приємно.
Державне управління справами (Березенко очолював його з 10 червня 2014 року по 27 серпня 2015 року – ред.) пропонувало передати Києву на баланс два не відремонтовані будинки. А ми не погодились їх приймати в такому стані. Натомість просили, щоб ДУС передало на баланс столиці дитячий садок, але й в цьому не дійшли консенсусу...
В.М.: А в партію «Солідарність» вас хто запросив? Березенко чи Матвієнко?
Я працював з Петром Олексійовичем ще до того, як з ним працював Сергій Березенко. Також був його (Порошенка – ред.) помічником у Верховній Раді.
С.К.: Тобто в свою партію вас запросив особисто Президент, правильно?
Правильно.
С.К.: Порошенко ставив перед вами конкретні завдання в партійній роботі?
Я мав розмову з Президентом перед президентськими виборами у квітні 2014 року. Йшлося про організацію виборчого процесу в Києві… Президент доручив мені керівництво його виборчою кампанією.
С.К.: На той момент вам було відомо про домовленості між Порошенком, Кличком, Льовочкіним і Фірташем, які були досягнуті у Відні?
Я не знаю й досі, чи вони існують…
С.К.: Минулого року Президент мені особисто віддав договір, який був підписаний у Відні…
Мені, на жаль, не давав... Тому я не готовий це коментувати.
С.К.: Хіба ви жодного разу не задумувалися над тим, що союз Кличка і Порошенка – це результат домовленостей за участю олігархів?
Я вважаю, що союз Кличка з Порошенком – правильне рішення і надзвичайно цінне для країни. Мені страшно подумати, що могло би відбутися з країною, якби цього не сталось. Я переконаний, що якщо б Президентом був не Порошенко, не виключено, що ми б не мали можливості з вами так от спілкуватись зараз...
С.К.: І вам не важливо, за яких обставин цей союз відбувся?
Ви вважаєте, що це так важливо? Я так не вважаю.
С.К.: Добре. Ваша відповідь приймається.
Виходячи з вищесказаного, вас можна назвати людиною Президента?
Чому ви мене постійно в раби записуєте? (посміхається – ред.)… Я б із задоволенням це підтвердив, але не знаю, як Президент буде реагувати на такі речі.
В.М.: Ви часто бачитесь з Порошенком?
Після обрання Петра Олексійовича Президентом, в нього на прийомі не був жодного разу. Ми бачились лише на офіційних заходах.
В мене не виникало жодного питання, яке потребувало би його уваги, і мабуть в нього не було якихось критичних зауважень до моєї роботи.
В.М.: Не таємниця: в процесі визначення кандидатури на посаду секретаря Київради, була серйозна конкуренція між вами і Андрієм Странніковим, якого називають близьким до Кличка. Втім, на засіданні фракції підтримали саме вашу кандидатуру.
Відкрию вам таємницю, бо дуже багато з цього приводу чуток виникло…
Ми з Андрієм дуже засмутилися після програшу Рєзнікова (Олексій Рєзніков – колишній секретар Київради – ред.) на виборах… Через день-два після виборів вирішили, що обоє поспілкуємось з міським головою, і як він вирішить щодо кандидатури нового секретаря, - так і буде.
Мені випало першому потрапити в кабінет Кличка. Він запитав, чи справлюсь я з завданнями секретаря Київради. Я без зайвої скромності сказав, що справлюсь. І тоді він повідомив, що пропонуватиме мою кандидатуру на цю посаду. Андрій, в свою чергу, сказав, що підставить плече у складній ситуації.
В.М.: Тобто висунення саме вашої кандидатури на посаду секретаря не пов’язано з тим, що виникла проблема з підбором заміни Страннікову як керівника бюджетної комісії?
Повірте, на таку комісію була черга бажаючих.
В.М.: А які у вас відносини з Кличком?
Можу лише сказати, що як тільки не зможу рухатися з ним в одному напрямку, покладу йому заяву (про відставку – ред.) на стіл. Зараз у мене з ним такі відносини, які мають бути між секретарем Київради та мером.
«Київ не має можливості створити анклави приватного сектору, щоб забезпечити землею учасників АТО»
В.М.: Перейдемо до господарських питань. Наприкінці квітня цього року виник скандал стосовно нібито планів міської влади збудувати підземний паркінг під Михайлівською площею, що знаходиться у буферній зоні Софії Київської. У приватній розмові ви розповідали, що розглядалась можливість облаштування дев’яти таких паркінгів під великими площами Києва.
Як тільки з’явилась інформація про паркінг на Михайлівській у ЗМІ, була проведена термінова нарада з усіма заступниками міського голови. Першим запитанням Кличка було: «Хто зійшов з розуму?» Пізніше виявилось, що не було навіть проекту рішення з цього приводу.
Департамент будівництва КМДА готував проект розпорядження, щоб розглянути можливість будівництва паркінгу під великими площами в столиці.
До речі, переконаний, що той проект не мав би жодного шансу в залі Київради. Справа в тому, що Михалівська площа входить в буферну зону. І я, як співавтор мораторію на забудову цієї зони, дуже негативно ставлюсь до подібних проектів.
Втім, цю тему активно підхопив ряд політсил, і чимало людей були впевнені, що паркінг вже збудований на Михайлівській. Насправді це – хвора уява чиновників, які придумали таку ідею.
В.М.: Але ж Київрада виділила 100 тисяч гривень на розробку проектної документації.
Так, на вивчення можливостей (наголошую!) будівництва підземного паркінгу під дев’ятьма площами Києва. У кого є ілюзіі, що за 100 тисяч можна збудувати паркінг?
Скоріше за все, ця ідея бере свій початок із рекомендацій Світового банку, який разом із робочою групою (КМДА – ред.) вивчав транспортну модель Києва. Експерти рекомендували розглянути можливість будівництва парковок під площами для зменшення заторів у місті. Йшлося про Дарницьку, Європейську, Солом’янську та інші площі.
В.М.: Чи розглядатиметься можливість будівництва парковок після такого скандалу щодо Михайлівської площі?
Не треба боятися скандалів. Я не розумію, чому не можна облаштувати підземний паркінг під Солом’янською і Дарницькою площами. Відкрите питання щодо Європейської. Однак, якщо дозволять археологи, ЮНЕСКО, то чому не спробувати розвантажити цей транспортний вузол?!
До речі, подібний проект був реалізований в Кракові. Його впроваджували впродовж восьми років, сім з яких тривали археологічні розкопки. І лише за рік збудували паркінг.
Чи можемо ми так зробити і чи доцільно це з економічної точки зору? Думаю, відповідь повинні дати експерти.
Польський проект коштував близько 7 млрд євро. Такої суми немає в міському бюджеті Києва, тому скептично ставлюсь до можливості реалізації його своїми силами. Але в співпраці зі Світовим банком, іншими міжнародними організаціями, такий проект мав би право на існування.
Втім, наголошую, впровадження таких проектів триває десятиліття. Тому з боку громадськості не має бути жодних претензій до нього. Тільки в такому випадку будь-яка влада зможе його реалізувати.
В.М.: Чи можна вважати скандал довкола Михайлівської штучно спровокованим для дискредитації міської влади?
Мене першого почали «бити» за Михайлівську. Тому я ретельно шукав того, хто мав би інтерес (комерційний чи політичний) це робити. Але не знайшов такої людини (посміхається – ред.).
В.М.: Питання про будівництво парковок ще стоїть на порядку денному?
Поки питання відкладено.
В.М.: А куди перенаправлять 100 тисяч?
В міському бюджеті є достатньо пунктів, які потребують дофінансування.
В.М.: Команді Кличка в спадок перейшов цілий блок скандальних забудов Києва. Впродовж двох попередніх років вдалося впоратися лише із забудовою на Десятинному провулку, де знесли два зайвих поверхи. Однак, решта – під питанням. До прикладу, сьогодні активно обговорюється забудова на Гончара, 17-23, де також перевищена висотність будівлі.
Мова йде про сотні таких забудов… І кожна з них – унікальна. Щодо Десятинки, то вдалося домовитися з громадськістю, яка спочатку наполягала на тому, щоб повністю знести будівлю. Дійшли консенсусу, що треба лише привести будівництво до вимог законодавства, тобто максимальна висота не повинна перевищувати 27 метрів. Коли забудовник зрозумів, що домовитися не вдасться, врешті пішов зносити зведені понад норму поверхи.
До речі, це був безперецендентний випадок. І далі треба продовжувати діяти в тому ж дусі, щоб ніхто не думав, що це – показова акція, щоб розуміли, що домовитися не вдасться...
Щодо ситуації на Гончара, то поки ситуацію ретельно вивчають, але очевидно, що до забудовника також вживатимуться санкції міської ради, якщо він добровільно не погодиться знести зайві поверхи.
Чому виникали такі проблеми із забудовами? Тому що дозволи видавало не місто, а ДАБІ (Державна архітектурно-будівельна інспекція – ред.), котра підпорядковується Міністерству культури. Тож виникла парадоксальна ситуація, коли з одного боку, місто не впливає на видачу дозволів, а з іншого – несе відповідальність за скандальні забудови.
Сьогодні в Києві створений Державний архітектурно-будівельний контроль – територіальний орган ДАБІ, до повноважень якого входить, в тому числі, контроль за дотриманням державних стандартів під час виконання будівельних робіт.
В.М.: Ще одне актуальне питання – виділення землі бійцям АТО. Раніше Київрада виділила сім’ям загиблих і поранених 11 гектарів в смт Биківня. Очевидно, що цього не вистачить для всіх учасників АТО.
На данний час ми змогли надати земельні ділянки 90 сім’ям загиблих і поранених.
Не популярно про це говорити, але Київ не має можливості створити анклави приватного сектору, щоб забезпечити землею учасників АТО. У нас була ситуація, коли Київрада отримували понад 80 заявок про виділення землі в день. Закон же не забороняє мешканцям будь-яких населенних пунктів – учасникам АТО подавати заявки в столиці…
Відповідно, ми підрахували, що нам потрібно близько двох тисяч гектарів землі. І треба набратися мужності і сказати, що такі зобов’язання місто на себе взяти не може.
Безперечно, подвиг учасників АТО повинен бути оцінений. Тож сьогодні ми виділяємо землю в першу чергу сім’ям загиблих.
Разом з тим, міська рада звернулася до профільного комітету парламенту, щоб зобов'язувати забудовників виділяти 1% від збудованих квартир на умовах пайової участі Київраді, котра в свою чергу передаватиме їх участникам АТО.
Очевидно, варіант із виділенням квартир – кращий, ніж із землею. Оскільки звучали цілком справедливі зауваження громадськості, що збудувати будинок – не дешеве задоволення. Не всі сім’ї, тим паче загиблих учасників АТО, мають таку можливість.
Більше того, ці землі стають приватною власністю, тож їх можна продати, подарувати... І цілком вірогідно, що з часом цю землю можуть скупити і забудувати елітними віллами. Уявіть собі, що за кілька років на території, яку ми віддали бійцям АТО чи їхнім сім'ям, "виростуть" пафосні будинки, басейни і т.д. Як на мене, з моральної точки зору, це виглядатиме не дуже коректно.