ГоловнаСуспільствоОсвіта

Сергій Квіт: «Правила гри в українській освіті дуже жорсткі»

Чиновники теж ставляться до Могилянки особливо – якось мені довелося бути присутньою на зустрічі в Міносвіти, коли один з заступників міністра просто-таки накинувся на декана з НАУКМА зі звинуваченнями в брехні. Цього року міністерство заборонило Могилянці вимагати в абітурієнтів сертифікат з англійської мови, мотивуючи це тим, що не всі вступники вчили англійську. Крім того, було зменшено державне фінансування університету. Про те, чи є сьогодні тиск на Могилянку з боку Міносвіти, про університетську автономію, якої досі не дочекалися українські виші, а також про те, чи мають студенти та ректорський корпус якісь шанси впливати на ситуацію в вищій освіті, LB.ua запитав у Сергія Мироновича Квіта.

Сергій Квіт: «Правила гри в українській освіті дуже жорсткі»
Фото: Макс Левин

Скажіть, будь ласка, чи є сьогодні тиск на університет з боку Міністерства освіти, науки, молоді та спорту?

Тиску, як такого, нема. Але я бачу, що МОНМС не хоче відмовлятися від свого курсу на авторитарне управління освітою і на те, щоб наша вища освіта надалі не інтегрувалася в Єдиний європейський освітній простір. Система вищої освіти повинна ґрунтуватися на системі університетської автономії. Міносвіти це заперечує. Вони продовжують йти шляхом самоізоляції. Зовсім не ведеться мова про створення спеціальної державної програми, спрямованої на опанування нашим академічним середовищем англійської мови. А без англійської немає ні Болонського процесу, ні євроінтеграції, ні мобільності, ні навіть можливості конкурувати. У нас натомість переважно ведеться боротьба проти української мови, культури та національної пам’яті. Це непродуктивно.

Але ж офіційно Міністерство підтримує автономію.

Навіть якщо дуже багато разів назвати кота собакою, то кіт від цього собакою не стане. В міністерському законопроекті про вищу освіту університетська автономія згадується, але сам законопроект заперечує її принципи.

Наприклад, університети відповідно до цього законопроекту фактично не впливатимуть на зміст вищої освіти. Міністерство продовжує наполягати на державній складовій стандартів вищої освіти і це дуже небезпечно. Такі стандарти повинні бути, але головну роль у їхньому формуванні мають відігравати ВНЗ, науково-дослідні інституції та працедавці.

Ще один приклад. Міністерський законопроект декларує створення третього ступеня вищої освіти – PhD, це чудово. Але вони збираються йти шляхом звичайного перейменування – кандидата наук на доктора філософії. Якщо по суті нічого не змінюється, то нащо змінювати назву? Сьогодні потрібно створювати структуровані докторські програми. Це тягне за собою зміну взагалі всієї системи захисту дисертацій. Тому що в Україні досі існує радянська ВАКівська система – вона спирається на так звані постійно діючі спеціалізовані вчені ради. Натомість у всьому світі вчені ради збираються для захисту кожної конкретної дисертації – в них залучаються найкращі фахівці у заявленій дисертантом тематиці. Коли дисертація захищена, спеціалізована вчена рада припиняє своє існування. А звичайне перейменування кандидата наук на доктора філософії немає ніякого сенсу.

Під сумнівом залишаються міждисциплінарні програми, оскільки будь-які переліки спеціальностей, затверджені Кабміном, в Україні матимуть силу закону, а всі зусилля організувати міжгалузеві студії неминуче наражатимуться на ірраціональні заборони.

Фото: Макс Левин

А що з адміністративною автономією ВНЗ?

Теж можу навести приклад. Я вважаю, що вченій раді університету видніше, кого брати на роботу, і на яку посаду. В Могилянці багато викладачів мають західні докторські дипломи й багаторічний стаж роботи у північноамериканських чи західноєвропейських університетах. Сьогодні вони повинні проходити принизливу процедуру нострифікації – інакше формально ми маємо право брати їх лише на посади старших викладачів. Багато хто з них не хоче цього робити, оскільки вони мають наукові публікації у міжнародних наукових виданнях, авторитет у науковому світі. Українська система досі все це ставить під сумнів.

Я чула, що в університеті – режим економії електроенергії. Це через скорочення фінансування?

Так, цього року нам зменшили фінансування на 2,5 млн. грн. Якщо враховувати подорожчання комунальних послуг, дефіцит бюджету НаУКМА сягає 7 млн. грн. на рік. Для нашого невеликого університету це відчутні втрати. Зрозуміло, що ситуація в державі важка, і обмеження торкаються всіх університетів. Тому я не можу сказати, що дискримінується саме наш заклад. Тому ми запровадили режим економії стосовно проведення заходів, не пов’язаних з навчальним процесом. Я вважаю, що за теперішніх умов це достатньо оптимальне й цивілізоване рішення.

А чутки про те, що через економію будуть звільняти викладачів, не відповідають дійсності?

Викладачі – це основа університету, наш скарб, капітал і головний ресурс – назвіть як хочете – як можна їх звільняти? Від них залежить якість навчального процесу і наукових досліджень. Не скажу, що така інформація буда свідомою провокацією. Радше це просто дурість, газетна «качка», плітка, підхоплена і поширена недосвідченим журналістом. Повторюся, що для нас у важкі часи головне – зберегти свої кадри. Більше того, кадровий склад НаУКМА постійно якісно зростає. Приходять нові доктори наук, відбуваються захисти кандидатських і докторських дисертацій. Щороку відкриваються нові бакалаврські, магістерські чи PhD програми.

Як ви вважаєте, чи мають сьогодні студенти, викладачі ВНЗ, ректорський корпус якісь важелі впливу на Міністерство освіти та його рішення?

Студентські виступи, звичайно, ефективні. Було кілька добре організованих протестів, після яких високопосадовці виправдовувалися перед пресою. Але будувати конструктивну роботу лише на студентських протестах неможливо. До речі, сьогодні студенти впливають на ситуацію також власними позитивними пропозиціями стосовно контенту майбутнього закону. Головне, що їхня активність призводить до формування реального студентського самоврядування.

Що ж стосується ректорського корпусу, то він, нажаль, сьогодні не виступає «агентом реформ». Серед ректорів, по-перше, немає віри в те, що автономія можлива. По-друге, вони здебільшого не хочуть «світитися». Багато ректорів згодні працювати у межах цієї системи оскільки вони звикли працювати саме так. Я можу їх зрозуміти, оскільки посттоталітарні правила гри дуже жорсткі, а вони дбають про виживання своїх вузів. Могилянці вдалося організувати публічну дискусію і величезними зусиллями призупинити рух законопроекту «Табачника-Луцького» до Верховної Ради – інакше він давно вже був би проголосований. Викладачі виступають в якості експертів, але важливою є інституційна позиція ВНЗ. Я вважаю, що суспільне та експертне значення українських університетів у майбутньому неодмінно буде зростати.

Вікторія ҐуерраВікторія Ґуерра, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram