Можна скільки завгодно говорити, що молодь то рушійна сила. Проте для того, щоб вона такою стала, потрібно вже сьогодні в неї серйозно інвестувати, в її бажання залишатись в Україні (і повертатись з-за кордону), інвестувати у компетентності молоді, які допоможуть трансформувати Україну, інтегрувати її в ЄС і НАТО.
Знаєте, які сьогодні інвестиції робить держава в молодіжну політику? З усього бюджету профільного міністерства «Міністерство молоді та спорту» лише близько 2% виділяється на молодіжну політику, а це по 3 гривні на молоду людину в рік.
Команда міжнародних експертів Ради Європи ще у 2013 році провела ґрунтовне експертне дослідження молодіжної політики в Україні і зробила ключове зауваження: в Україні, аби тобою зацікавилась держава, треба стати або соціально вразливим, або талановитим. Головна рекомендація європейців полягала в тому, щоб пріоритетом стало створення можливостей для саморозвитку 90% звичайної молоді.
Перший у світі закон про молодь ухвалено в Німеччині майже 100 років тому і саме він започаткував підтримку молоді – сучасну молодіжну політику.
Сьогодні в Німеччині видатки лише федерального бюджету складають більше 33 євро на особу (загалом із бюджету країни виділяється на молодіжну політику близько 400 000 000 євро щорічно). Але оскільки там діє субсидіарний підхід, то це лише кілька відсотків. 80% фінансування молодіжної політики здійснюється на рівні громад, а ще 15% на рівні федеральних земель. Щорічно мільярди євро інвестуються в молодь, тому німці мають найпотужнішу економіку на континенті.
У Великобританії немає закону про молодь, але уряд розуміє потребу інвестицій в молодь і щорічно витрачає 371 000 000 фунтів на підтримку молоді. Підтримка одного молодого британця безпосередньо урядом складає 35-43 фунтів. Окрім цього, місцеві влади інвестують у розвиток кожної молодої особи віком 13-19 років ще близько 100 фунтів.
Подібна ситуація в інших країнах ЄС. Наприклад, у Фінляндії, донедавна однієї з найбідніших країн ЄС, молоді майже в десять разів менше, ніж в Україні, а з держбюджету щорічно виділяється 72 000 000 євро на роботу з молоддю і ще 8 мільйонів субсидіями на місцевий рівень для молодіжної роботи. При цьому 85% фінансування молодіжної політики здійснюють місцеві бюджети. Півмільярда євро на півтора мільйони молоді – це по 350 євро на одну молоду особу. Це не рахуючи інвестицій в освіту.
Навіть пострадянська Естонія інвестує в молодіжну політику близько 14 000 грн на одну молоду людину в рік. От вам і порівняння – 3 грн, нехай з місцевими бюджетами (вони дуже скромні), 10 грн і 14 000 грн.
Важливі не лише гроші. Ще більш важливим є ставлення і розуміння, що є сучасна молодь.
Є одна часто вживана різними політиками теза: “Молодь – це головний ресурс держави”. Відомий український економіст Богдан Дмитрович Гаврилишин (співзасновник світового економічного форуму в Давосі, який, до речі, почав свою кар’єру з молодіжної політики) завжди в таких випадках стверджував: «Людина – не ресурс, а головна цінність». Молодь не може в принципі бути жодним ресурсом для когось чи чогось. Українська молодь – це наша основна національна цінність.
Чому молодь емігрує з України?
Нещодавно Міжнародний Республіканський Інститут (США) оприлюднив просто таки сенсаційні результати соцопитування, де серед іншого встановлено, що 47% (!) української молоді обдумували ідею еміграції за кордон з метою пошуку роботи.
За офіційними даними Мінмолоді у 2015 і 2016 роках відповідно 17% і 14% молоді планували «залишити Україну найближчим часом» або «шукали можливість емігрувати з України». Дослідження GfK влітку 2017 року показує сумнішу картину. Кожен четвертий молодий українець (25%) віком 14-29 років демонструє бажання емігрувати. І планує це зробити впродовж найближчих 2-5 років.
Третина тих молодих людей, які бажають емігрувати, зробили вже деякі конкретні кроки для того, щоб виїхати з України. 57% потенційних емігрантів вже мають базові навички спілкування офіційною мовою бажаної країни перебування, 17% з них опанували нову мову на високому або дуже високому рівні.
Але є ще страшніші дослідження (КМІС, січень 2018). Кожен третій українець розглядає можливість виїхати з країни зараз чи за певних сприятливих обставин. З них більшість (55%) – це молоді люди у віці 18-29 років, які мають намір покинути Україну.
Основною причиною бажання поїхати попрацювати за кордон серед молоді є підвищення матеріального добробуту або заробіток (76,8% від тих, хто хотів би попрацювати за кордоном якийсь час, але потім повернутися до України). Це – дані Мінмолодьспорту за 2017 рік.
Мільярд Порошенка на деградацію та еміграцію молоді
У бюджеті України на 2019 рік виділено 1 мільярд гривень на фонд, створений урядом відповідно до указу Порошенка. Конституційність такого указу – окрема тема.
Йдеться про «Фонд Президента України з підтримки освітніх та наукових програм для молоді». Гарна назва, правда? Ще більш солодко звучали слова Порошенка, коли він презентував цю ініціативу студентам одного з університетів. Науковцям, які мають досвід грантінгу з коштів ЄС, мабуть, побоявся. Бо вони були б в шоці від такої ініціативи, але про це далі.
Мінфін, у якого на всі фінансові ініціативи є дві відповіді – «нема грошей» або «не на часі», розщедрився і видав на-гора кругленьку суму. Цифра, однозначно, взята «зі стелі» (щоб красиво звучало для молодого виборця).
Понад 30 мільйонів доларів (доларовий еквівалент мільярда у гривнях) – це досить значна сума. Це як три річні бюджети Міжнародного благодійного фонду «Відродження» – фонду, який по суті є лідером фінансової підтримки недержавного сектору в Україні. Знайомі з фондуванням (грантінгом) в українських реаліях одразу подумали: «Це ж скільки грантів потрібно підібрати і профінансувати, а потім прозвітувати. Яку колосальну роботу потрібно провести за один рік, щоб створити і розвинути відповідні програми (програмних менеджерів), експертні ради тощо».
Однак Порошенко, який за Конституцією України, не має жодного відношення до економіки та бюджетних коштів, цим не переймається. Найбільший виклик - «щоб на чолі [фонду] постала авторитетна, прозора людина, яка користується довірою всього суспільства» (П.Порошенко).
Ідея цього фонду, а також теза про його очільника, обурила українську наукову спільноту, що розвиває науку в Україні у тісній співпраці з інститутами і вченими ЄС. Правда, хто їх почує... Скільки у нас цих науковців? Які медіа-ресурси у них є, щоб донести свою думку суспільству чи, бодай, Президенту або його радникам?
А обурились науковці ось чому. У цьому бюджеті вперше мав отримати кошти новостворений після Майдану Національний фонд досліджень (НФД). Суть НФД – незалежний, прозорий і справедливий розподіл бюджетних коштів для розвитку української науки. Цей фонд був головною надією тих науковців, які ще не виїхали з країни. Так от цю надію, яку цьогоріч таки вдалось отримати, команда «уряду і партії» Порошенка фактично вбила. Мінфін пропустив лише 262 мільйони гривень на НФД, а незалежну систему відбору проектів поставлено в залежність від бюрократів-чиновників Міністерства освіти України. І страшно та соромно не так за те, що НФД отримав лише чверть від тієї суми, яку отримав Фонд Порошенка, як за те, що цей фонд кастровано. Технічно фонд позбавлено статусу розпорядника бюджетних коштів, тобто можливості самостійно приймати рішення. А саме ця можливість і була головною надією.
Тепер ключові рішення, кому дати гроші, а кому не дати будуть під контролем старого совково-корупційного телефонного права.
Першочергова проблема в українському науковому «господарстві» не фінанси, а ПРАВИЛА їх розподілу (коментар в одній із ФБ-груп молодих науковців, яка включає 25 000 учасників).
На тлі цих подій немає сенсу писати про те, що порядок надання грантів Президента для обдарованої молоді (запроваджені ще Ющенком) вже навіть Кабмін офіційно запропонував АП змінити, демократизувати.
Немає сенсу писати, чому і як Марина Порошенко очолила Український культурний фонд. Мабуть, вона єдина на всю країну «авторитетна, прозора людина, яка користується довірою». Чому бюджет цього фонду у виборчий рік виріс більш як втричі – із 207 мільйонів у цьому році до 708 мільйонів в наступному (чому не мільярд)? Немає сенсу розписувати, що в парламенті більше року лежить доопрацьований законопроект «Про молодь», який мав би запровадити в Україні кращі європейські моделі молодіжної політики. Законопроект, який, за аналогією НДФ, передбачає створення незалежного Національного фонду підтримки молодіжних ініціатив. А на передбачене діючим молодіжним законодавством іпотечне кредитування для молоді в бюджеті на 2019 рік закладено всього лиш 6 мільйонів гривень. Це на діючий Фонд молодіжного житлового кредитування, який з 2015 року перестав видавати з держбюджету іпотечні кредити для молоді (аналітики фонду просять 3 мільярди, профільний парламентський комітет 1,5 мільярди; з розрахунком, що 1 гривня в будівництво привнесе в економіку країни додатково 5-6 грн).
Як у Європейському союзі працюють фонди для підтримки молоді?
У різних країнах ЄС підтримку молоді надають по-різному: через спеціально створені державою фонди (Франція), через дотації (Швеція), через субсидії (Швейцарія, Австрія, Фінляндія, Естонія, Мальта). При цьому у Швеції національні організації можуть передавати отримані субсидії і своїм місцевим осередкам.
У Франції є два державні фонди, які підтримують молодіжну активність:
Фонд співробітництва у справах молоді та освіти суспільства (FONJEP), створений ще у 1964 році. Модель роботи фонду проста – якщо, наприклад, громадська організація знаходить кошти для нового працівника (проектного менеджера чи для іншої важливої діяльності), то фонд додатково надає фінансування для зарплати такому працівнику. Міністерство молоді, спорту та громадського життя фінансує близько 57% з 6379 посад, які є як на національному, так і на місцевих рівнях. Що цікаво, біля 75% таких посад – це працівники на місцевому рівні.
Експериментальний молодіжний фонд. У 2009 році підходи до питань молодіжної політики в Франції зазнали суттєвої трансформації. Одним із найважливіших інструментів реалізації нової молодіжної політики став саме цей фонд. Він покликаний генерувати та фінансувати інноваційні проекти у молодіжній сфері. Для забезпечення його діяльності був виділений бюджет у розмірі 200 млн євро.
У Люксембурзі, відповідно до чинного в країні закону про молодь, уряд надає молодіжним організаціям також субсидії на будівництво чи ремонт молодіжної інфраструктури, проводяться спеціальні інвестиційні конкурси. У зв’язку з цим закон чітко регламентує навіть повернення коштів у разі дострокового припинення проекту чи його неуспішності. Тож не дивно, що в цій маленькій країні розгорнута мережа з 500 молодіжних центрів.
Як держава мала би підтримувати ініціативи молоді?
Головне завдання молодіжної політики на даному етапі – створити можливості для розгортання і сталого розвитку ефективних і конкурентоспроможних молодіжних команд. Для цього інвестується багато коштів, щоб буквально вирощувати тих, хто наступним кроком робитиме інноваційні прориви для країни.
Державна підтримка таких команд в усьому розвинутому світі здійснюється двома інструментами:
- гранти на молодіжні проекти включають близько 20% на адміністративні видатки, зокрема на зарплату координатору чи координаторам, оренду офісу тощо (вони ж мають щось їсти ці організатори);
- гранти на інституційний розвиток молодіжних організацій (на зарплату персоналу, оренду головного офісу, міжнародні відрядження, навчання волонтерів тощо).
Ні одного, ні іншого в Україні немає. Щорічно сотні і тисячі молодіжних ініціатив починають волонтери. Починають знову і знову. Розвивають їх до певного рівня і вигорають. І через рік-два в тих населених пунктах з’являться нові відважні герої, які починають те ж саме «з нуля». З тими ж проблемами, без навчання, без будь-якої підтримки більш досвідчених волонтерів.
Бо інституалізувати, тобто забезпечити сталий розвиток своїх ініціатив, молоді люди в існуючих умовах не можуть. Постає дуже простий вибір: або волонтерська праця і конфлікти в родині (бо хтось же має на сім’ю кошти заробляти), або занедбування громадських ініціатив та перехід на заробляння грошей.
Молодіжні організації без підтримки не можуть «взлітати», бо у молоді ще немає своїх сталих доходів, але є паралельно багато інших викликів (кар’єра, родина, маленькі діти). «Це ж великі кошти» – подумаєте ви? Та ні, навіть в рамках існуючого мізерного бюджету, виділеного на молодь в Мінмолодьспорті, можна цілком вирішити це питання. Але для цього потрібен новий закон «Про молодь» і відповідна правка в Бюджетний кодекс.
У розвинутих суспільствах така державна підтримка надавалась на початку 20-го століття, коли громадянське суспільство лише ставало на ноги. Але попри розвинуту мережу різноманітних фондів, які надають інституційну підтримку молодіжним організаціям, там все одно, переважно, є державні оператори, які інвестують у сталий розвиток молодіжного сектору громадянського суспільства.
У нас же такі фонди приречені. Один лише благодійний Фонд Богдана Гаврилишина втратив у банку «Хрещатик» 45 000 000 грн. Через це довелось суттєво скоротити таку потрібну програму молодіжних обмінів «Молодь змінює Україну», обнулити інституційну підтримку Національної скаутської організації «Пласт». У цьому ж банку «згоріли» понад 700 тисяч доларів (понад 18 млн грн) міжнародного благодійного фонду «Добробут громад», які мали піти на проекти розвитку громад у сільській місцевості. Думаєте, що хтось в уряді вирішує це питання позитивно? На жаль, ви помиляєтесь.
Лише за приблизними підрахунками самих благодійників, на рахунках ліквідованих банків "Хрещатик", "Надра", "Фінанси і кредит", "Імексбанк", "Енергобанк", "Брокбізнесбанк", "Укрінбанк" тощо було "законсервовано" понад 100 мільйонів гривень благодійної та технічної допомоги та мільйони євро програм Єврокомісії. Йдеться, зокрема, про допомогу тисячам дітей-сиріт, людям із особливими потребами, пенсіонерам, жінкам, що пережили насильство, навчання молоді, лікування хворих на онкологію та інші важкі хвороби, проекти розвитку місцевих громад, у тому числі у сільській території тощо.
На часі створити фонд гарантування вкладів неприбуткових організацій, їхніх ендавментів (фондів, які в розвинутих країнах є головним джерелом інституційної підтримки громадянського суспільства). Саме з відсотків громадського ендавменту, наприклад, фінансуються українські студії в Гарвардському університеті. Бо кілька десятків років тому українська діаспора зібрала 60 000 000 доларів, щоб щорічні відсотки із цих коштів витрачались на освіту обдарованих українців в найкращому університеті США.
У нас же за останні три роки десятки благодійних фондів та громадських організацій (які ризикнули, повірили і поклали гроші своїх ендавментів в банки) безповоротно втратили через незграбну монетарну політику влади десятки мільйонів гривень. Тобто гроші, зібрані на благодійні цілі, а в деяких випадках цілі фонди фактично перестали існувати.
Обов’язково потрібно відшкодувати, бодай частково, ті кошти, які втратили неприбуткові організації з вини непрофесіоналів у банківській системі країни.
На часі також і зміни до Податкового кодексу, які дозволять запровадити в Україні відсоткову благодійність. Коли кожен громадянин, який сплачує податок, зможе 1-2% перераховувати безпосередньо в ту громадську чи благодійну неприбуткову інституцію, яку вважає за потрібне підтримати. Без посередництва держави. Цей принцип успішно діє вже багато років у всій Східній Європі, яка визволилась з-під совка.
Доцільно також створити спеціальний державний фонд (він передбачений законопроектом «Про молодь»), який підтримуватиме громадянські ініціативи молоді. Адже великі справи починаються з маленьких проектів. Інвестиції потрібні не лише в економіку, але і в розвиток нашої молоді – на основі європейських прозорих процедур.
Тому що станом на сьогодні гасло багатьох політиків «Змінимо країну на краще» молодь сприймає занадто буквально.