«Коли дізналась, що мій Ілля загинув, просила Бога, аби це був лише страшний сон…»

«Відповідальний і працьовитий, завжди всім допомагав, а сім’я – найголовніша цінність для нього», - розповідає про свого загиблого в АТО чоловіка, Іллю Леонтія, його дружина Світлана.

Майбутнє подружжя познайомилось один з одним, коли Ілля повернувся з строкової служби і зайшов в гості до своєї сестри, там він і побачив вперше Світлану. «Ілля одразу мені сподобався, був якийсь яскравий вогник у його очах, наче випромінював тепло. З ним я почувала себе спокійною і захищеною. В нього одразу були серйозні наміри створити сім’ю», - розповідає жінка.

Вже через декілька місяців після знайомства, молоді разом поїхали на Київщину на сезонні заробітки — збирати буряки, а по приїзді додому розписалися. Відгуляли весілля та стали жити у рідних Світланиних Давиденах (село на Буковині). Молоде подружжя працювало у лісництві, згодом Ілля влаштувався на роботу до місцевої школи кочегаром. А у міжсезоння - продовжував їздити на заробітки, оволодів практикою будівництва та крок за кроком розпочав зводити власне житло. «Ще до нашого весілля, він сказав, що побудує нам свій дім. І як складно не було, виконував обіцянку, знаходив можливості та час для будівництва. От тільки порожній тепер цей будинок без Іллі…», - із сумом констатує Світлана.Народження первістка Михайла, ще зовсім юний батько очікував з нетерпінням. Аби убезпечити малого від найменшої шкоди для здоров’я, Ілля навіть палити кинув і вже ніколи не повертався до цієї згубної звички. У 2001 році, саме в день Христового Воскресіння, на світ з’явилася Христинка – татусеве маленьке сонечко. Молоді батьки раділи: ось вже мають двох чудових діток. «Ілля завжди в усьому мені намагався допомагати. Переодягав, годував діток, бавився з ними. Я мала можливість їздити при потребі до міста і не перейматися, залишивши діток під надійною татусевою опікою. Та й сама підтримувала чоловіка. Ми ніколи не ділили роботу на жіночу і чоловічу, все намагались робити разом», - розповідає дружина загиблого.

Третя дитинка, Назарчик, не дав батькам довго чекати на себе. Тоді Світлана звільнилася з роботи, бо часу працювати вже не було. Потрібно було займатись господарством та виховувати дітей, а Ілля продовжував їздити на заробітки і будувати хату. Згодом подружжя відсвяткували новосілля. Сусіди пожартували: здалося би й нове поповнення. Світлана з добрим гумором відповіла, що досить їм, мовляв, Бог любить «трійню». А вже невдовзі на світ з’явився їхній наймолодшенький, Мар’янчик. «Народження четвертої дитини стало переломним для нас моментом. Чоловік прийняв рішення, що має бути ближчим до родини та й мета була виконана – будинок збудований, отже час повертатись додому», - розповідає жінка.

Ілля Леонтій знову влаштувався в місцевий лісгосп та весь вільний час присвячував дружині і дітям. А з початком російської агресії дуже переживав за майбутнє своєї країни та дітей, тому і поїхав на Схід. У зоні АТО, чоловік проходив службу у складі 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Світлана Леонтій розповідає, що Ілля майже щоденно їй телефонував, але про війну не розповідав. «Ілля дзвонив дорогою на Луганщину. Потім повідомив, що їх переводять з місця на місце. Питав, як діти, як город, худоба. Він лишив щеплений сад, тому просив мене обривати зайві листочки, аби не тягнули соки. Часто я працювала «під диктовку», тримаючи телефон біля вуха…», - пригадує дружина загиблого.

А одного дня зв'язок обірвався. Телефон Іллі був «поза зоною». «Я навіть і не думала, що могло щось трапитись. Аж раптом від сусідів почула, що по телевізору передали про загибель буковинських військових. Вирішила миттю їхати у Чернівці. Аж там мені повідомили трагічну звістку: мого Іллі більше немає. Коли побачила тіло та вдивляючись в обгорілі рештки, я несамовито повторювала і переконовула себе, що це не Ілля. Просила Бога, аби це був лише страшний кошмарний сон…Але такою була реальність», - стримуючи сльози промовляє жінка.

Ілля Леонтій загинув у бою з російськими військами під Щастям, що на Луганщині. Указом Президента України № 631/2014 від 2 серпня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Зараз дружина Світлана та четверо дітей: 20-річний Михайло, 16-річна Христина, 14-річний Назарій та наймолодший, 5-річний Мар’ян, разом живуть у хаті, яку збудував їх батько. Але без батька у хаті порожньо та тихо. Не лунає дитячий сміх, не чутно життєвих історій за обіднім столом. Світлана часто приходить до могили свого чоловіка. Іноді з дітьми. А Мар’янчик просить у неї лопату, аби забрати татка з цвинтаря додому…Діти швидко ростуть, їм потрібен одяг, а ще, меблі для кімнати, які їх батько так і не встиг зробити. Не залишайтесь осторонь та допоможіть дітям загиблого Героя знову повірити у життя.

ЛЕОНТІЙ СВІТЛАНА ІВАНІВНА SVITLANA LEONTII 4188370027135238 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram