«Батько перетворився на ангела і полетів до Бога, але в наших серцях він залишається назавжди…»

«Добрий, люблячий батько. Відповідальний чоловік. Завжди готовий прийти на допомогу та підтримати, а також дати пораду і заспокоїти. Тепер, коли його не стало, нам з доньками дуже важко. Немає на кого спертися, кому пожалітись, з ким розділити радість і сум», - розповідає, згадуючи про свого загиблого чоловіка, бійця 28-ої окремої механізованої бригади Олександра Мостіпана, його дружина Наталія.

Олександр був спортсменом, мав КМС з легкої атлетики в спринті, дуже любив математику та з великим задоволенням викладав її у школі. Мав здібності зацікавити учнів до вивчення точних наук. Любив працювати з деревом, виготовляв меблі. За словами дружини загиблого, ці здібності і вподобання передались Олександрові від його батьків. Його мати була також викладачем математики, а батько – інженером-будівельником.Майбутнє подружжя познайомилось на тренуваннях з легкої атлетики. «Три роки займалися разом в одній секції, але не помічали один одного. Були змагання, наші погляди зустрілись і ми відчули почуття і бажання бути разом. Потім – зустрічі і шалене кохання. Була ніби на сьомому небі від щастя», - згадує Наталія Мостіпан.

Олександр та Наталія одружилися зовсім юними, тож спільного побуту майже не мали. Після весілля жили в квартирі батьків дружини. Наталія каже, що з появою першої дитини в Олександра змінилося ставлення до життя та цілі на майбутнє. «Чоловік почав більше працювати. Саша обожнював купати та гратися з дітьми. Кожного вечора приносив смаколики, щоб здивувати їх. Коли я навчилася, то йому частенько доводилось їх вкладати спати та читати казки. З народженням другої дитини прийшлось покинути викладацьку діяльність і піти на більш оплачувану роботу. Коли діти пішли до школи, то робив з ними домашні завдання, привив любов та розуміння математики», - розповідає Наталія. У вільний від роботи час Олександр з дружиною та дітьми любили разом ходити на риболовлю, старша донька навіть навчилася закидати спінінг. «Сашко навчив дітей плавати, кататися на ковзанах та роликах, грав з ними у футбол. Частенько готував з ними чізкейки та бісквіти», - пригадує дружина загиблого.

«Як, мабуть, кожна жінка, я, після народження дітей переживала, що наберу вагу і втрачу форму. Такими переживаннями, звісно, ділилася з чоловіком, на що він відповідав, якщо так станеться, то не потрібно хвилюватися, будемо разом займатись спортом та повернемо мене до колишньої форми. Або ж коли вагалася, як вчинити, то він завжди направляв, підбадьорював та допомагав знайти вірне рішення», - ділиться спогадами Наталія Мостіпан.

Знаючи про бажання дружини мати свій город, Олександр орендував дачу на чотири місяці, де подружжя власноруч створили власні грядки. Вони мріяли купити власну землю та побудувати сімейний дім, посадити сад та город, відкрити столярню з виробництва меблів. Але це все лишилось лише у мріях…

З початком АТО, Олександр Мостіпан пішов захищати країну. Проходив службу у складі 28-ої окремої механізованої бригади. Приїхати до родини у відпустку він так і не встиг. Наталія Мостіпан каже, що вони з чоловіком часто зідзвонювалися. Розмовляли переважно про те, як минув день, ділилися враженням, говорили про успіхи дітей, обговорювали плани на майбутнє. Олександр казав, що переоцінив все своє життя і тепер знає цінність проведеного часу з сім’єю.

«Напередодні загибелі Олександра мені наснився сон, що стоїмо з дітьми в річці, а він стоїть на березі. Кличу його до нас купатися, а він каже що не може, що в нього якісь важливі справи. Зранку прокинулася, дзвонила, хотіла сон розповісти, а він слухавку не піднімав. А о другій годині він загинув….», - стримуючи сльози розповідає Наталія Мостіпан.

Олександр Мостіпан загинув 8 червня 2015 р. о 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), в результаті наїзду на протитанкову міну та вибуху військового автомобілю ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. «Близько шостої ранку, зателефонувала мамі чоловіка, вона розповіла про те, що в новинах передали про підрив сімох солдатів з 28 бригади там де служив Саша. Я подзвонила волонтерам 28-ї бригади і вони підтвердили цю інформацію», - говорить дружина загиблого.

Жінка пригадує, що тієї миті була дуже схвильована і не могла контролювати потік сліз. «Діти, Ніка та Ярослава, були першими хто мене заспокоював. Я їм пояснила, що батько перетворився на ангела і полетів до Бога, але в наших серцях він залишається назавжди. І якщо хочеться до нього звернутися, то він завжди поряд і завжди чує, просто вже відповісти не зможе», - розповідає дружина загиблого.

Зараз Наталія Мостіпан та доньки загиблого героя: 12-річна Ярослава і 10-річна Ніка дуже сумують за чоловіком та батьком. Діти вчаться бути самостійними: самі роблять уроки, готують їжу, адже їх мама тепер мало буває вдома, бо змушена працювати за двох. Через рік після загибелі Олександра, родина змогла оформити пенсію на дітей та отримати свої частки одноразової компенсації. Але цих коштів є недостатньо, адже діти швидко ростуть, потрібен одяг, а ще – необхідно зробити нову шафу, бо Олександр не встиг її змайструвати. Давайте разом попіклуємось про дітей загиблого Олександра Мостіпана і допоможемо їм.

МОСТІПАН НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА NATALIIA MOSTIPAN 4188370026977267 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаэш ти?

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram