Ізраїльський президент Реувен Рівлін сказав, що закон, який визначає Ізраїль як "національний простір єврейського народу", суперечить думці батьків-засновників єврейської держави про рівність для арабських громадян.
Про це повідомляє агентство Рейтер.
"Укладачі Декларації незалежності Ізраїлю мудро наполягали на тому, що арабські громади в Ізраїлі, як і інші групи, не повинні почувати себе, як євреї почували себе у вигнанні", - заявив Рівлін.
За словами президента, Декларація 1948 року, що проголосила створення єврейської держави, була демократичною і обіцяла "повну рівність" у соціальних, релігійних і культурних правах для всіх жителів країни. Зазначимо, що посада президента в Ізраїлі має радше церемоніальний характер.
Закон про титульну націю ухвалив парламент Ізраїлю 23 листопада. Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу підтримав його. Закон схвалили в уряді Ізраїлю 14 голосами проти шести. Серед супротивників виявилися міністр юстиції Ципі Лівні та група міністрів із ліберальної центристської партії "Еш Атід", зокрема її голова, міністр фінансів Яір Лапід.
Закон, який збурив емоції серед політиків, ухвалено на тлі зростання напруження в осередках арабської меншини Ізраїлю.
П'яту частину восьмимільйонного населення Ізраїлю становлять араби, які володіють рівними з єврейською більшістю громадянськими правами, але часто скаржаться на фактичну дискримінацію. Асоціюючи себе з палестинцями, багато з них ведуть боротьбу не тільки за підвищення власного статусу в ізраїльському суспільстві, а й відстоюють права тих, хто живе на окупованих територіях. На повернення до своїх домівок також претендують мільйони розкиданих по світу палестинців, які в різні роки втекли з території сучасного Ізраїлю.
У деяких своїх версіях, які також подадуть парламенту і використають для формування єдиного документа, закон про єврейську державу припускає, за даними місцевих ЗМІ, позбавлення арабської мови статусу державної, яким вона володіє поряд з івритом. Ще один спірний пасаж - інституалізація єврейського релігійного права, єврейської традиції в якості "джерела натхнення" для сучасної нормотворчості.