Ностальгія за дев‘яностими

 Те, що каталонці, при всій своїй майстерності в атаці, ловлять гав у захисті, показав і останній матч. Одна команда з молодими Шевченком і Ребровим, досвідченими Калитвинцевим і Максимовим вміла покарати будь-якого зоряного опонента. Пас у дотик, гра на випередження, вихід на ворота і - смертельний укол: так грало «Динамо» Лобановського у найкращі часи. Гра, яка дала змогу тому самому Шеві згодом стати мегазіркою.

У день матчу з «Барселоною» Шевченкові виповнилося 33. Дорослий вік, а для нападника - аж надто. Андрій викладався у грі, намагався тягнути команду за собою, але... Як не крути, молодечої легкості не повернеш: Шева однозначно корисний для «Динамо» - тим, що відтягує захисників на себе, тим, що демонструє молодим, як треба боротися, тим, що авторитетно розмовляє з арбітром під час матчу. Все це потрібно, але тоді другий форвард повинен бути швидким. А так виходить, що стрімкого забивного страйкера у «Динамо» і немає!

Мілевський може теж витягнути на себе захисників, відкинути пас на вільного партнера, але хто ж тоді забиватиме? До того ж, Артемові просто катастрофічного бракує швидкості: це було помітно і у зустрічі із слабшими, ніж «Барса», суперниками, а у столиці Каталонії ми наче спостерігали уповільнену зйомку - поки Мілевський прийме м‘яч, закриє його корпусом і лише подумає щось зробити, далі можна не думати - м‘яча уже з ним немає. Все!

Відтак виходить, що Газзаєву потрібен другий швидкий форвард - відповідно, або Шевченка, або Мілевського доведеться садити на лаву запасних...

А хто ж буде тим швидким страйкером? Є троє номінальних - Зозуля, Кравець і Ярмоленко. Останнього вже перевели на лівий фланг півзахисту і там, певно, й залишать, хоч зі швидкістю у нього все гаразд, а у дублі він грав саме форвардом. Залишаються Зозуля і Кравець - теж швидкі, однак у кожного свої «але»: Зозулі бракує досвіду, а Кравець щойно після травми, та й стабільність йому ще треба показати.
Потрібно щось змінювати Газзаєву й у центрі поля. Півзахисту у Барселоні не було зовсім - їх з‘їли грізні каталонці, свідченням чого є колосальна перевага у володінні м‘ячем (69% на 31%) і у влучаннях ударів у ціль (11-0). От вам і цифрове пояснення відмінності у грі «Динамо» 1997-го, яке двічі било «Барселону» (3-0 і 4-0), від нинішнього. І якщо напружити пам‘ять, то легко можна згадати, як небезпечно бив тоді по наших воротах Рівалдо: навіть у Києві каталонці могли переламати хід матчу - у них були моменти. Однак тодішнє «Динамо» хоч і володіло м‘ячем менше за суперника, завжди переважало його за рахунок відсотку влучання: вміли відстояти свої ворота і використати шанси, які виникали у контратаці. Натомість нинішнє «Динамо» «запороло» майже всі перспективні атаки, а після найбільш небезпечного розіграшу кутового не знайшлося нікого, хто б смачно і точно приклався до м‘яча. Не готові. Поки динамівці не готові протистояти клубу рівня «Барселони». Зрештою, не варто дивуватися, адже теперішній тренер не так давно працює з командою. Знаєте, «Динамо» у вівторок нагадало мені команду Сьоміна у минулорічній Лізі чемпіонів: ніби й непогано моментами грають, а довести справу до перемоги у матчах з серйозним суперником не можуть. Сьоміну не вистачило часу довести справу до задуманого (власне, він сам у себе такий шанс забрав). Тепер колишню славу і перемоги покликаний повернути Газзаєв. Що ж, чекатимемо...