ГлавнаяОбществоЖизнь

Юрій Ліфансе: "Безпритульні навіть не знають про пункти обігріву"

Середа, 18:00. В центрі Києва в трикімнатному офісі з високими стелями збираються іконописець, менеджер, логіст, дві студентки та економіст. За годину вони зроблять бутерброди, каву та чай для 150 безхатченків. Після спільної молитви, вийдуть до Головпоштампу на Майдані, де стоятиме черга з нужденних. За останні 17 років волонтери не прийшли до них лише раз – 18 січня 2014-го...

Спільнота Святого Егідія допомагає безпритульним у Львові, Івано-Франківську та Києві. З вівторка по п’ятницю волонтери роздають їжу біля станцій метро та на вокзалах столиці. В один з таких днів ми зустрілися з директором київської організації, викладачем італійської Юрієм Ліфансе, щоб поговорити з ним про пункти обігріву та життя на вулиці.

Маргарита Тулуп Маргарита Тулуп , Журналистка

Як давно ви працюєте з безпритульними?

Юрій Ліфансе
Фото: Макс Требухов
Юрій Ліфансе

В Україні вперше ми зібралися 1 грудня 1991 року. Щотижня до нас на зустрічі приходять близько 500 людей. Їжа для нас – привід познайомитися і подружитися. Безпритульним потрібно набагато більше, ніж їжа, найперше вони прагнуть поваги до себе. Інакше в них немає жодного шансу змінити своє життя. Свою діяльність ми не називаємо роботою, це радше дружба на вулиці. Неможливо дружити з кимось лише в середу о 19:30. Хрещатик і Майдан для мене, як село: завжди є з ким привітатися і поговорити. У держави чи у міста зовсім інший підхід: вони надають послуги клієнтам. Центром нашої дружби є Різдвяний обід, на який цього року ми запросили 2 тисячі людей.

Різдвяний обід організований общиною Святого Егідія у Києві, 2014
Фото: Макс Левин
Різдвяний обід організований общиною Святого Егідія у Києві, 2014

Окрім конкретної матеріальної допомоги, ми намагаємося змінити ставлення до безхатченків. Влітку на порозі лікарні в Києві померла безпритульна людина, бо на неї, голу, не звертали увагу. Після цього ми запустили акцію #Я_ людина. У серпні наші студенти провели "ніч на вулиці". Ми хочемо показати, що люди, що не мають власного дому, нічим не відрізняються від інших. Ми проти вживання слова «бомж», бо це в першу чергу людина.

За даними Мінсоцполітики, у Києві станом на 2015 рік було зареєстровано 2108 безпритульних громадян. Наскільки це реальна цифра? 

Міжнародні організації, що працюють з безпритульними, множать її на десять. Це дані про тих, хто має тимчасову реєстрацію в Києві. Але не всі реєструються. Інша проблема – термінологічна. Згідно з законом, безпритульною вважається та людина, котра не має власності. Але часом приміщення просто непридатне до проживання.

Фото: EPA/UPG

З настанням холодів безхатченкам перебувати на вулиці стає важче. Пункти обігріву розпочали роботу тоді, коли температура знизилася до -20°C вночі. Але й при 0°C засинати на вулиці небезпечно. КМДА повідомила про те, що в Києві розгорнули 105 пунктів обігріву. Наскільки вони функціональні?

Думаю, список на 105 пунктів взагалі немає сенсу читати. Є список 30-ти пунктів, які відкрила Державна служба з надзвичайних ситуацій. От він реальний. Минулого року ми перевіряли заявлені КМДА пункти обігріву і виявилося, що вони не працювали. Пункти обігріву - придумана КМДА річ для того, щоб уникнути проблеми. ДСНС, як на мене, цього року найкращим чином виконало доручення КМДА. Ми знаємо про 11 цілодобових пунктів, але до них не приходять люди. Київ сказав: «Ми зробили, що мали - відкрили пункти обігріву». Але проблема холодів комплексна. І ви абсолютно праві, коли кажете, що вирішувати її потрібно не лише тоді, коли на вулиці -20°C.

Проблема міста в тому, що воно не бачить, що замерзнути можна і при комфортних +5 °C. Двоє наших друзів безпритульних замерзли з першими холодами в листопаді

Не знайшли, де заночувати? 

Не лише. Не встигли перелаштуватися на іншу температуру: не змінили місце ночівлі, не мали одягу, не знайшли іншу роботу. З настанням морозів багато заробітчан втрачають роботу на будівництві і, відповідно, житло. Безпритульним немає де тримати речі. Теплою курткою вони користуються в кращому випадку один сезон. Їм немає де прати, а брудний одяг не гріє. Тому місто мало б вирішувати проблему комплексно.

Юрій розповідає безпритульним про пункти обігріву
Фото: Макс Требухов
Юрій розповідає безпритульним про пункти обігріву

Яким чином?

В Києві працює один центр соціальної опіки на Відрадному. Там є 150 ліжок. На п'ятимільйонний мегаполіс цього замало. Потрібні невеликі опорні пункти (на 10-15 людей з душем, камерою схову і харчуванням) в усіх районах, аби не викликати соціальної напруги. Безпритульних часто не пускають до міського транспорту. Цього року два пункти обігріву зі списку –лікарні. Медичні установи мають великий персонал і дорогі в обслуговуванні. В той час, як для пунктів обігріву достатньо теплої кімнати з кількома працівниками.

Потрібні і патрулі реагування на мороз. Зараз їхню функцію досить добре виконує поліція. Але поліція – не таксі для безпритульних

Також важливо налагодити контакт між містом і громадськими організаціями. Аби розібратися з адресами пунктів обігріву, мені знадобилося кілька днів. Чому місто не могло надіслати мені адреси пунктів, котрі працюють, електронною поштою? Я б роздав їх безпритульним. Суспільство не розуміє проблеми, бо не уявляє статистику тих, хто потребує обігріву, і померлих від морозу упродовж року. Минулого січня з київського моргу не забрали тіла 25 людей.

Фото: Макс Требухов

Яким чином відбувається поховання безхатченків? 

Ми дружимо з безпритульними, і в разі, коли вони помирають, у нас виникають труднощі з похованням. До моргу така людина потрапляє як «невідома», відкривається кримінальна справа, а потім людину ховають в загальній могилі. Ми говоримо про те, що готові поховати людину власним коштом або просимо хоча б дати можливість попрощатися з нею. Натомість отримуємо відмови. Контроль за розслідуванням кримінальних справ – важлива річ, але процедуру поховання можна зробити більш гідною і людяною.

А чи може безпритульний скористатися медичною допомогою? 

Принаймні в Києві, з цим зовсім непогана ситуація. Швидкі допомоги завжди забирають безпритульних, але не завжди їх приймають у лікарню. Були раніше випадки, коли швидка забирала людину та висаджувала на розі іншої вулиці. За це лікарі понесли відповідальність і припинили так робити. Тепер може статися так, що швидка безпритульного довезе до лікарні, але там йому дадуть документ про відмову у госпіталізації. Тому ми сідаємо в таксі чи в машину, їдемо за швидкою з безпритульним слідом та слідкуємо, щоб його прийняли у лікарні.

Акція *Я - людина* біля стін лікарні, де помер безпритульний
Фото: Макс Требухов
Акція *Я - людина* біля стін лікарні, де помер безпритульний

Одна із проблем життя простонеба у мороз – тривала відсутність сну і відпочинку. Підвищується ризик того, що від недосипання людина засне прямо на вулиці і не відчує того, що замерзає. Чи можна в тих 11 цілодобових пунктах обігріву спати

Ліжок там немає, але теоретично спати можна. Взагалі пункт обігріву не має бути тризірковим готелем. Багато речей не повинна робити держава. Головне, солідарність між людьми, усвідомлення того, що вигнати безпритульного з під’їзду на мороз – це приректи його на смерть.

Попередні роки ДСНС встановлювала брезентові намети з теплогенераторами. Чому їх немає цього року і наскільки вони були ефективні?

Наметів не було вже минулого року. Міністр пояснює це тим, що дешевше відкрити пункти в приміщеннях. Але потрібні і стаціонарні приміщення, і намети. У брезентовій палатці чергують військові рятувальники, тобто службові люди. Вони виконують наказ, за яким для них не так принципово, хто до них заходить. Раніше в місті було з десять таких палаток: в кожному районі, хоч і не завжди до них можна було легко дістатися. 

Стаціонарні пункти обігріву відкриваються в комунальних організаціях. Це значить, що доступ до обігріву дуже сильно залежить від ставлення до безпритульної людини

На вихідних в пунктах обігріву в приміщеннях ЖЕКів було комфортно, але як вони працюють зараз, коли в коридорах є відвідувачі, я не знаю. В наказі про відкриття пунктів обігріву написано, що вони існують за рахунок самої установи. Вчора вийшов один репортаж з лікарні, у якому лікар сказав, що у них є чай, печиво і «радушие». Це, звісно, добре, але я не знаю, чи заплатять людині за нічне чергування на її робочому місці, яке перетворилося в пункт обігріву. Достатньо, щоб в пунктах чергували самі "надзвичайники", а не персонал цього ж закладу.

Чи є місця масового проживання безхатченків в Києві? 

Вони ховаються в будь-яких теплих приміщеннях. Це під’їзди, підвали, теплотраси. Ну і традиційно – на вокзалі. Але охорона до них дуже жорстко ставиться. Сьогодні, за повідомленням ДСНС, з теплотраси вийняли мертву людину. Це, скоріш за все, був безпритульний. Вчора гасили пожежу в закинутій будівлі. Очевидно, люди грілися. Потрібно побудувати нормальну роботу з безпритульними, аби не довелося витрачати гроші на наслідки проблеми. Можна хоча б надрукувати інформацію про ці пункти. Чи нам потрібно зробити це за свої кошти?

Фото: Макс Левин

До речі, а їжу ви власним коштом купляєте?

Так, за гроші волонтерів.

Тобто безпритульні про пункти обігріву не знають?

А звідки їм про це знати? Наприклад, цілодобовий пункт є на вулиці Ванди Василевської між метро Лук’янівська і КПІ. Інформація про це мала б бути біля метро КПІ та на Лук’янівському ринку. Рятувальники кажуть, що роздають інформаційні листівки. Я їх не бачив. Ви їх десь бачили? 

Принаймні, в метро їх немає.

І ніхто їх не бачив. Тому сьогодні ми, окрім їжі, понесемо роздруківки адрес нічних пунктів обігріву. Про денні навіть не будемо повідомляти, тому що фактично метро, супермаркети і McDonald's можна оголосити денними пунктами обігріву.

Читайте: Уйти в никуда
 

Часом складається враження, що безпритульність – певний стиль життя, а самі безхатченки мало що роблять для того, аби жити краще і перестати бути на вулиці. Наскільки, вам здається, така думка виправдана?

Фото: Макс Требухов

Скоріш за все, у вашому колі друзів чи знайомих є тунеядець, який не працює, живе біля холодильнику мами і ні до чого не прагне. Так само і на вулиці є абсолютно різні люди, які втрачають дім за дуже різних обставин. Найчастіше вони стають безпритульними через сімейні трагедії: розлучення, скандали між батьками і дітьми. Але я думаю, що більша частина з них – активне населення. Наприклад, заробітчани, які приїздять до Києва. Спершу вони кидають все в надії заробити гроші для родини, а потім не знаходять роботу і залишаються на вулиці. 

Буває і так, що, коли людина втрачає роботу, їй не платять останню зарплату. В той момент її ще можна вберегти від вулиці – допомогти повернутися додому. Далі вулиця дуже сильно затягує. По-перше, вона дуже небезпечна. По-друге, для безпритульної людини в Києві немає жодних послуг, де б вона могла доглядати за собою. Проблема запаху полягає в тому, що на великий мегаполіс є 5 безкоштовних душових кабін. Немає коштів помитися – не підеш на співбесіду. Тобто є дуже конкретні маленькі речі, які заважають людям вийти з того стану, в якому вони знаходяться. Чоловіки не здатні прожити на милостиню, бо їм майже не жертвують. Тому вони всі працюють: переносять, прибирають, пляшки збирають. Жити на вулиці дорого. Коли нам вистачає 20 гривень, аби приготувати вечерю, а випити чай вдома нічого не коштує, то безпритульному за все потрібно платити дорожче. Окрім того, на вулиці залишаються інваліди. Навіть якщо у них є житло, вони однаково виходять на вулицю, бо там знаходить друзів і спілкування. Так само і пенсіонери. Не всі, хто до нас приходить, голодний. Часом люди йдуть просто поговорити.

Бездомні дивляться телевізійний випуск за своєї участі на телефоні Юрія Ліфансе
Фото: Макс Требухов
Бездомні дивляться телевізійний випуск за своєї участі на телефоні Юрія Ліфансе

Єдиний спосіб відрізнити шахрая від нужденного – робити так, як ми: упродовж 17 років приходити до людей в один і той самий день в тій же годині. Тоді ти знатимеш всіх

Чи часто людям вдається пережити багато зим на вулиці і, врешті, влаштувати своє життя інакше? 

Є випадки, коли людям вдається: вони влаштовуються двірниками, отримують житло при роботі. Є й ті, хто роками приходить до нас і не докладає зусиль, аби змінити стан речей. Але ми все-одно будемо поряд, чекатимемо часу, коли вони захочуть змінитися. Зрештою, ми живемо в вільній країні. Треба бути поряд з людиною, щоб знати, розуміти її, і, якщо буде можливо, допомогти. Іншого способу ми не знаємо.

Маргарита Тулуп Маргарита Тулуп , Журналистка