Казочка про чарівну шапку
З усього вагону інформприводів, якими потішила нас Надія Савченко цього тижня, найвизначнішим усе-таки стала шапка, в якій Надя з'явилася після мінської зустрічі з донбаськими терористами. Бо хоч і дивних заяв у нардепа Савченко теж не бракувало, але кого в наш час здивуєш дивною заявою нардепа Савченко, якщо Надія їх штампує по кілька штук на годину? А от шапки на Наді вже давно не бачили — щонайменше з часів Майдану. Аж тут — вдягла раптом, та ще й яку!
Поки спритна громадськість з'ясовувала, чи не крав хтось останніми днями козацьких шапок в ансамблю імені Вірського, Надя та її сестра Віра зізналися, що шапку нардепу Савченко подарували ще влітку в історико-культурному комплексі “Запорозька Січ” на острові Хортиця. І хоч звучить так, ніби Надю якісь реліктові козаки на гетьманство помазали, насправді ця косплейна історія виглядала зовсім інакше!
Як подейкують деякі легенди острова Хортиця, зустрів Надію за воротами Січі старий сивовусий характерник, послухав та й каже:
— Якась ти, доцю, геть відморожена! На ось тобі теплу козацьку шапку. Як відчуєш, що морозиш щось геть нездорове — вдягай її одразу, не чекай загострень! Бо занесе тебе так, що потім пізно буде!
Взяла Надя шапку та й забула про неї. Верзла-морозила всяке півроку, аж раптом у грудні зирк навколо — а сидить вона в Мінську, а навколо донбаські терористи! І так злякалася Надія, що аж про шапку згадала: “Попереджав же козак старий! Оце так мене занесло!” Послала сестру по шапку, вдягла її нарешті та й вийшла в люди.
А люди навколо тільки регочуть. Та ще й із фракції виключають. Бо пізно вже — раніше треба було розумних людей слухати.
А мораль у тієї казочки проста: вдягайте в грудні шапку! Бо менінгіт не дрімає, а Медведчук — тим паче.
Амбасада ді сепаратісті
Поки Надія Савченко натхненно виконувала роль самопроголошеного посла України в самопроголошених сепаратистських республіках, її стрьомним досвідом скористалися в Італії. Тут у місті Турин днями урочисто відкрили “представницький центр ДНР”.
Але не можна не відзначити самоіронію італійських любителів донецького тероризму, які відкрили свій “дипломатичний центр” не десь інде, а саме в підвальному приміщенні: “— А де тут у вас Амбасада ді Сепаратісті?” “— На подвал захаді, дарагой!”
Якщо бажання представляти терористів у цивілізованому світі в італійських маргіналів не вщухне після першої спроби, то наступні “центри” можна порадити облаштовувати десь поруч із руїнами архітектурних пам'яток, яких так багато в італійських містах. Врешті, ніщо так, як руїни, не уособлює творчий потенціал “волелюбного народу вчорашніх шахтарів та металургів”.
Ну, окрім підвалу, звісно.
Конституційний режим Януковича
Поки Печерський суд видавав дозвіл на арешт Віктора Януковича, сам Фьодорич ніяк не бажав розлучатися з таким рідкісним для нього процесуальним статусом свідка. Для цього йому навіть придумали свій суд прямо в Москві — колишній депутат від Партії регіонів та автор скандальних “законів 16 січня” Володимир Олійник подав позов про визнання українського Майдану “державним переворотом”.
На доказ такої тези Олійник навів у суді твіт Петра Порошенка від 22 серпня 2016 року, де фігурують слова “спочатку ми повалили маріонетковий режим Януковича”. Ці слова, на думку екс-нардепа, свідчать про “насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу”, а відтак Революція Гідності — то було нечесно, а Фьодорича треба назад на трон.
Не сумніваючися в здатності московського правосуддя абстрагуватися від законодавства та логіки, все ж таки зазначимо, що Олійник трохи заплутався в юридичних формулюваннях. “Повалення маріонеткового режиму Януковича” не можна кваліфікувати як “повалення конституційного ладу”, бо Олійник із Януковичем так і не встигли протягти в Конституцію фразу “Конституційним ладом в Україні є маріонетковий режим Януковича”. Тупо не встигли! Хоча, мусимо віддати Володимирові Миколайовичу та Вікторові Федоровичу належне, вони дуже старалися. Особливо 16 січня 2014 року.
Незрозуміло лише, чому Янукович, будучи нібито єдиною справжньою жертвою “злочинного перевороту”, виступає в процесі не потерпілим, а свідком — та й про що він узагалі може свідчити, якщо втік із країни іще до того, як Порошенко “насильницьки скинув його маріонетковий режим”?
Полковнику ніхто не вірить
В Україні з'явився новий військовий герой, легендарним подвигам якого позаздрив би не лише Геракл, а й персонажі марвелівських коміксів. Та всі ці неймовірні пригоди так й лишилися би непоміченими, якби СБУ не запідозрила звільненого з російського полону полковника Івана Без'язикова в державній зраді.
У судовому засіданні Без'язикову висунули здавалося б, невідпорні звинувачення: і ходив від під час свого “полону” в російській військовій формі, і зброю російську на плечі тягав, і навіть по територіях бойовиків їздив на персональному авті з водієм! Проте бравий полковник усі ці звинувачення легко відкинув, довівши, що свідчити вони можуть лише про відвагу, честь та доблесть вірного сина Батьківщини!
“Я ходив у військовій формі російського зразка, тому що в мене більше одежі не було. Тому що коли мене брали в полон, мій одяг розірвали на шматки взагалі”, — пояснив Без'язиков, і все одразу стало на свої місця! Вочевидь, узявши в полон такого легендарного бійця, терористи одразу ж роздерли його камуфляж собі на сувеніри! Спробував загорнутися в якусь знайдену ковдру чи штору — роздерли й її! Позичив штани в сусіда по камері — й їх пошматували! Лише коли полковнику Без'язикову вдалося зняти зі сплячого вертухая та вдягти на себе російський однострій із двоголовими шевронами, відчепилися від нього московити — бо який же московит наважиться роздерти на полоненому камуфляж із двоголовими шевронами?
Не менш переконливим виявилося й пояснення щодо зброї:
“"Це було інсценування, щоби провести експеримент, чи піде майор Косинський на співробітництво з "ДНР". На щастя, він не пішов, виявив твердість”. Ось бачите? У тому, що не зрадить сам, пан полковник був точно впевнений, а от у майорі — ні! І тому так і сказав в обличчя своїм катам-терористам: “Хоч бийте, хоч ріжте, хоч стріляйте — нічого вам не скажу! Краще дайте мені автомат, я піду майора перевірю!” Кати, звісно, зраділи, дали одразу половненому автомат, сидять біля підвалу, чекають, поки полковник майора завербує. А полковник собі катує майора, катує, а в самого одна думка: “Тільки б не пішов майор на співробітництво, тільки б виявив твердість!” На щастя, так і сталося — й обдурив полковник Без'язиков терористів: і експеримент провів, і майора не завербував, і зброю отримав, і жодних підозр ні в кого не викликав!
Після таких неспростовних доказів про машину з водієм і говорити не випадає — ясно ж, що в пана Без'язикова й на це є залізне пояснення! Може, він на зло терористам злісно порушував правила дорожнього руху, крав у “ДНР” машини разом із водіями — та й узагалі, треба ж на чомусь їздити полоненому по ворожому тилу! Особливо якщо на тобі вже російська форма, а в руках — російська зброя!
Жаль тільки, що в залізне алібі Без'язикова суд не повірив та вирішив його заарештувати на два місяці. Але що таке якийсь арешт для людини з такими суперздібностями та такою незламною волею? Та він за два місяці не те що з камери втекти — головою СБУ стати може! Якщо, звісно, не забуде зняти з себе російську форму...
СкіфНаш і крапка
Петро Порошенко “на Андрія” вирішив поворожити на скіфському золоті, яке голландці вирішили повернути нам після кількарічних рефлексій на тему “Путін крав Крим у комплекті з українськими музейними експонатами, що перебували на гастролях у Нідерландах, чи все-таки без?”. Добру звістку про повернення золота Києву Петро Олексійович розтлумачив у своєму твітері ось так:“Рішення окружного суду Амстердама означає, що не лише "скіфське золото" є українським. Крим теж є українським, Крим – наш, і крапка”.
Всіляко підтримуючи принципи територіальної цілісності України та заздрячи невиправному оптимізмові з цього приводу, все-таки мусимо визнати, що пан Президент дещо перебільшує. Бо вже той факт, що українське скіфське золото віддають Києву, а не Симферополю, прямо свідчить про те, що Крим поки що в окружному суді Амстердама українським не вважають. І, чесно кажучи, зараз це нам навіть вигідно — бо якби золото віддали Україні в особі “українського Криму”, Україна б його так і не побачила.
Втім, Україна його й так іще не скоро побачить — бо, поки механізм і вартість його повернення не визначать, золото це нам належить так само, як і Крим — ніби й наше, а спробуй забери! Тож хтозна, коли це скіфське надбання до нас повернеться — може, все й станеться, як сказав Порошенко: вертатимуть Нідерланди золото вже до українського Криму. Щоправда, це вже вирішуватиме аж ніяк не суд в Амстердамі — інше нідерландське місто Гаага в цьому контексті звучить значно вірогідніше.