Вина Гонтраєвої полягає лише у кількох, загалом дрібних речах. «Вільне» поводження з резервами, включаючи сумнівний, з точки зору закону, продаж валюти за сумнівними, з точки зору ринку, курсами. Відсутність системної інформаційної політики для упередження курсової паніки та катастрофічного відтоку депозитів.
Але грошова одиниця – це не дзеркало керівника НБУ. Це дзеркало усієї економіки. Це, в першу чергу, дзеркало виробничого сектору і сектору державного управління.
Чи винувата Гонтарєва у тому, що бюджет пустий, і щоб його наповнювати, її Нацбанк перетворено на департамент Мінфіну? Чи винувата вона в тому, що податкова система є однією з найбільш важких і складних у Європі? Що «Укрзалізниця» купляє дизельне паливо на 5 грн більше середньо ринкової ціни? Що у будівництві діє до сих пір дозвільна система Януковича? Що тіньові хазяї київських паркувальних майданчиків у столиці крадуть сотні мільйонів гривень з бюджету?
Чи винувата Гонтарєва у тому, що ніхто не карає цих порушників? Що генеральні прокурори показово відмовляються слухати як думку парламентарів-антикорупціонерів, так і членів експертно-консультативної ради при ГПУ?
Економіка не витягне стару корупцію і нову війну.
Країні зараз потрібні «божевільні» реформатори. Божевільні – це ті, котрі здатні піти на колосальну конфронтацію з інтересами державного апарату, його середньої та нижньої ланки. Безпосередньо корупція відбувається на цих рівнях. Саме з цими рівнями треба працювати, запроваджуючи там радикальні, революційні зміни – аж до тотального звільнення чиновників і набору – нових у нові структури.
Для цього потрібна сміливість, яку мала команда Бендукідзе і Саакашвілі у Грузії. Такої сміливості ми не бачимо тут і близько. І у воєнній сфері, і у економічній домінує риторика миру – миру з сепаратистами, миру з корупціонерами, миру з жахливим минулим і миру з ще більш жахливим сьогоденням.
Хотілося б бачити грузинські реформи, а не лише грузинські прізвища невідомо ким і за якими критеріями підібраних урядовців.
Держава – цілісний організм, це – як посудина, наповнена розчином. Не може бути такого, що в одній частині пляшки вода солона, а в іншій – прісна. Так само, не може бути в одній частині держави ігнорування законів, а в іншій – їх дотримання. Прокуратура, міліція, судова система у всіх одна. Якщо не карають убивць небесної сотні – то не карають і корупціонерів. Якщо не карають корупціонерів, то вони правлять у державі, вони або їх ставленики займають ключові пости у країні, де замість порятунку економіки займаються протилежним – економіку грабують, імітуючи урядову діяльність та фальсифікуючи реформи.
Гірше того. Якщо не карають військових керівників за грубі прорахунки, то країна щоразу платить життями своїх громадян і територією за кожну наступну поразку.
Недотримання законів коштує дуже дорого, і плата стягується несподівано. На жаль, мало хто розуміє зв'язок. Між голосуванням більшості депутатів за неіснуючий проект бюджету в передноворічну ніч та доларом по 35. Між неповним і некоректним обвинувальним висновком прокуратури у суді по вбивству Юрія Вербицького та боргами Нафтогазу. Між трагедією Майдану 30-го листопада 2013 року і трагедією Іловайська 23-го серпня 2014 року.
Склалась парадоксальна, напівбожевільна ситуація. Відсутність економічних реформ пояснюють війною. І при цьому війну всіляко ігнорують у вимірі державного управління – і держапарат, і за ним уся країна з усіх сил намагається жити за законами мирного часу. Корупціонерам – мир, народу – війна. Для олігархів – режим «антитерористичної операції», для звичайних українців – справжній фронт, з повноваженням командирам застосовувати зброю.
Так далі не піде. Секретом успішного почтаку реформ у багатьох країнах було «дно» - коли країна доходила до тої межі, коли найбільш сміливі експерименти не здавалися небезпечними населенню. Бо гірше вже бути не могло.
Проблема в іншому. Оскільки «гірше» і «краще» є суб’єктивними категоріями – то коли люди відчують, що «дно» наступили, що вже час?