Пане Сергію, поясніть, чому ви підтримує ідею ліквідації господарських судів?
Тому що господарські суди в Україні – це рудимент радянської системи. Адже вони утворилися на базі колишнього арбітражу, який працював у той час, коли в Радянському Союзу домінувала державна власність. Функція ж арбітражу полягала у вирішенні майнових спорів між державними підприємствами. Україна – чи не єдина з усіх колишніх радянських республік, яка фактично «трансплантувала» арбітражі у нове суспільне середовище, створивши систему господарських судів із «власним» процесуальним і матеріальним правом. Основу цього права соціалістичного «покрою» склали антиринкові Господарський та Господарський процесуальний кодекси.
Утворення господарських судів надзвичайно потужно лобіював донецький Інститут економіко-правових досліджень. Адже Донбас є великим промисловим регіоном. Тому не дивно, що донбаське лобі в умовах переходу після розпаду Радянського Союзу до приватної власності було неабияк зацікавлено у створенні господарських судів, як важливого механізму нечесної приватизації державних підприємств України, рейдерського захоплення майна та його переоформлення на інших власників, що триває й до тепер. Ось, у чому полягає унікальність української системи господарських судів. Такого немає ні в Казахстані, ні в інших пострадянських країнах.
Але нинішній голова Вищого господарського суду України Богдан Львов стверджує, що подібні суди працюють за кордоном, але вони просто носять іншу назву – не господарських, а комерційних, торгових тощо. Чи це так?
Насправді, він не хоче бачити різниці між господарськими і комерційними судами, господарським і комерційним правом. Візьмемо Німеччину. Там є комерційні суди, але вони послуговуються єдиним приватним правом і процесом та розглядають саме комерційні (увага! не господарські, не організаційно-господарські тощо) справи. Наш Господарський кодекс не є комерційним, він у перекладі з англійської мови називається економічним. Тобто є незрозуміло чим. Між тим відносини власності, регулюються виключно одноманітною чи гомогенною системою приватного права.. Тому нам не потрібно ні Господарського кодексу, ні господарських судів.
І все ж, із створенням Господарського та Господарського процесуального кодексів ситуація змінилася…
На мій погляд, це – через непослідовну політику влади. Ще у 1995 році, коли я став Міністром юстиції і очолив у 1996 році робочу групу з підготовки Цивільного кодексу України, ще тоді, тобто 18 років тому, було вирішено мати один суд, одну юрисдикцію, один кодекс, один процес для правовідносин власності. Якщо йдеться про сферу злочину, то це – юрисдикція кримінального судочинства. Існує також адміністративна юрисдикція з публічно-правовими відносинами, коли громадянин захищає свої права у спорі із державою. Все! Це класика світового поділу судових систем та кодексів на цивільний, кримінальний та адміністративний.
Слід зазначити, що такий порядок у судовій системі ми намагалися запровадити ще у 2006 році. Тоді Президент України Віктор Ющенко схвалив «Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», розроблену Комісією з утвердження демократії і верховенства права, яку я очолював. У ній, зокрема йшлося про віднесення кримінальних та цивільних судів до загальної юрисдикції. Окремо також передбачалося функціонування адміністративних судів.
Яким чином тоді це планували зробити?
Реформування судової системи ми передбачали здійснити у два етапи. Якщо на початковому етапі господарські суди зберігалися, то на наступному - передбачалося перейти до систематизації судів з розподілом тільки на цивільні, кримінальні та адміністративні.
Цей документ ще ніхто не скасовував, і на його основі ініціативною групою Реанімаційного Проекту Реформ був розроблений законопроект №1497, який народні депутати разом із президентським проектом судової реформи нещодавно ухвалили в першому читанні. Хоча у ньому не обійшлося без помилок, які потрібно виправляти.
Про що саме йдеться?
У його тексті некоректно визначено судову владу і систему судів України, до якої віднесли й Конституційний суд (КСУ). Це – груба методологічна помилка, бо КСУ не відноситься до судової влади. Він є судом за назвою, але не має нічого спільного із юрисдикцією загальних і адміністративних судів, бо не здійснює класичного судочинства на основі діючих законів та застосовуючи їх. Його компетенція – здійснення нагляду за конституційністю дій усіх гілок влади. Фактично він стоїть над парламентом, Президентом, Урядом і певною мірою над усіма судами України. Адже КСУ є тлумачним органом, якій тлумачить Конституцію та оцінює відповідність їй нормативних актів. Тому його не можна відносити до судової влади. У багатьох країнах такий орган навіть і не називається судом. Є країни, у яких діє Конституційний трибунал. А у Франції, приміром, цей орган називається «Рада Держави».
Як вважаєте, чому нині чиниться шалений спротив ліквідації судів господарської юстиції? З цього приводу у своєму недавньому інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» голова Вищого господарського суду України Богдан Львов навіть зазначив, що таку ж ідею свого часу виношував юрист режиму Януковича Андрій Портнов, кинувши, таким чином, камінь у город авторів законопроекту судової реформи № 1497.
Тут пан (чи «господин») Львов явно блефує. Спротив ліквідації господарських судів чиниться лише тому, що по-перше, це найкорумпованіша ланка судової системи загалом, а по-друге, вона є досить «дієвим» (поряд з ножами і пістолетами) знаряддям олігархату. Адже спершу олігархи – вихідці із донецького регіону підтримали їх створення, а потім, коли вони дісталися влади, повністю заволоділи цими судами, вмонтувавши туди свої суддівські кадри – здебільшого з числа вихідців із Донбасу. Згодом, аби усунути від касаційної процедури Верховний Суд України, за ініціативою Ківалова був створений ще й Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Таким чином, було роздроблено єдину класичну судову систему. Тепер же це слід якомога швидше виправляти та створювати наново українське судівництво як системну річ класичного зразка.
Чи підтримуєте ви запропонований законопроектом №1497 варіант ліквідації господарських судів шляхом їх об'єднання із загальними судами. Нагадаю, що в даному випадку пропонується Вищий господарський суд об’єднати з Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ, а апеляційні господарські суди (всього 7 судів) – із відповідними обласними апеляційними судами. Цю норму проекту закону критикують не лише судді-«господарники», а й корпоративні юристи (адвокати), які вважають, що така процедура потребує залучення додаткових коштів. Якою є ваша думка з цього приводу?
Насправді жодних коштів для реалізації такого плану ліквідації непотрібно. Об’єднання господарських судів в одну цивільну юрисдикцію має призвести навіть до економії витрат з держбюджету. Адже завдяки цьому відбудеться зменшення адміністративного апарату, який обслуговує суддів та судовий процес. Більше коштів якраз витрачається саме на роз’єднані судові юрисдикції. Тому такі аргументи, висловлені проти ліквідації господарських судів, на мій погляд, є неадекватними. Та й висловлюють їх судді господарських судів, які, як жирні п’явки, хочуть і далі висмоктувати життєдайні ресурси із створеної донецьким бізнесом системи.
А щодо адвокатів, то вони теж є її гвинтиками, оскільки уже добре вже призвичаїлися до того, щоб «вирішувати» судові спори у господарських судах, де працюють корупційні схеми з розподілу власності, тому й не зацікавлені в тому, щоб їх ламати. Їхньою мовою – це означає «решать вопрос». Але ми, обстоюючи правдиву реформу судової системи, маємо думати не про чиїсь кримінальні бізнес-інтереси, а, перш за все, про відповідність української системи вимогам євроінтеграційної стратегії.