Економічні блоки займають у програмах кандидатів приблизно третину (трохи більше 20% - у Тігіпка), традиційно потенційні президенти передовсім вдаються до ідеологічних питань, оскільки історія взаємовідносин із вітчизняним виборцем свідчить, що це чи не найбільш благодатний ґрунт для залучення до свого кола впливу.
Провідною темою усіх програм є необхідність захисту держави в умовах війни (найбільше експлуатує цю тему Тимошенко), тільки Порошенко і Тимошенко бачать в Україні зовнішнього агресора, Росію, а Тігіпко — внутрішнього (новий Тимчасовий уряд), діяльність якого, на його думку, веде до загрози громадянського протистояння.
Програми: більше популізму
Найбільш детально економічна програма виписана у Тимошенко, вона була дещо розширена у порівнянні із аналогічним документом 2010 року, однак основні положення залишились тими ж, хіба обіцянок "побільшало". Тепер у програмі Тимошенко є окремі підрозділи про дерегуляцію ведення підприємництва, зменшення податкового тиску і викорінення корупції, вона орієнтована передовсім на малий та середній бізнес (найрізноманітніші вигоди для підприємців виписано разом зі тезою про деолігархізацію економіки та тільки побіжно згадано про необхідність підвищення прожиткового мінімуму — чи не єдина обіцянка для найманих працівників). Вочевидь програмний документ не передбачає виписування механізмів реалізації обіцяного, однак складно уявити, як Тимошенко збирається підвищувати мінімалку та стипендії до рівня прожиткового мінімуму на тлі скорочення кількості податків, зниження ставок, податкового сприяння IT тощо.
Програма Порошенка більше схожа на виступ на площі, аніж на план дій та необхідних для країни реформ, а економічний блок названий "Жити безбідно!". Економічні декларації Порошенка — це підвищення усіх можливих соціальних стандартів, "потужні грошові вливання в освіту", "доступність кваліфікованої медичної допомоги для всіх громадян" із ремаркою, що це стане можливо, коли ми "збудуємо нову економіку". Цього кандидат у разі перемоги збирається досягти використовуючи "позитивні досягнення країн Балтії, Польщі, Чехії, Словенії, Словаччини, Грузії", а також досвід ведення власного бізнесу. Підприємцям Порошенко обіцяє забезпечити вільну конкуренцію, виокремлюючи роль Антимонопольного комітету, вочевидь маючи на увазі ту ж таки деолірхізацію, що і Тимошенко.
Економічна програма Тігіпка попри формальну стрункість і поділ на пункти складається із абсолютно загальних тез - “покращення інвестиційного клімату”, необхідність економічних реформ, ставка на інноваційні галузі економіки і гарантування соцвиплат. Прикметно, що окремо у члена Партії регіонів виділена теза економічного унезалежнення від Росії (що є спільним в усіх кандидатів), щоправда конкретного алгоритму дій у Тігіпко немає, він лише планує “розробити план зниження енергетичної та сировинної залежності країни від Росії.”
Заяви: обіцяти не значить одружитись
Через брак конкретики у програмах кандидатів, LB.ua також вивчив заяви політиків на економічні теми, зроблені протягом останніх двох місяців. Сергій Тігіпко сконцентрувався на критиці кожного кроку нової влади (з цього власне він навіть починає свою передвиборчу програму). Приміром, кілька новин на сайті кандидата присвячені внесенням змін до бюджету поточного року зі скорочення соціальних виплат: Тігіпко натомість пропонує залучити до бюджету кошти за рахунок “усунення корупційних схем”.
Тимошенко і Порошенко у своїх позапрограмних виступах та інтерв’ю наголошують на необхідності переорієнтації економіки на західні ринки (що власне вже відбуватиметься внаслідок підписання Асоціації), а Порошенко ще й вважає, що усе необхідне реформування економіки уже прописане в Угоді про Асоціацію: "В рамках цієї угоди є реальна програма реформ — і політичних, і економічних. Це я стверджую як людина, що писала цю угоду. Це модернізація країни за два-три роки", - сказав кандидат в одному із інтерв’ю.
Cерйозних відмінностей у баченні реформування господарства у провідних кандидатів немає
Таким чином серйозних концептуальних відмінностей у баченні реформування національного господарства у провідних кандидатів немає. Більшість їхніх намірів у рамках програмних документів просто не мають навіть побіжного окреслення механізмів їх втілення (наприклад, ресурс збільшення соціальних виплат). І навіть це не головна причина, чому ці програми є декларативними.
"Ми бачимо, що багато претендентів обіцяють дуже багато речей, які вони після обрання не зможуть виконати, тому що Україна на сьогодні парламентсько-президентська республіка, тому питання економічного, соціального плану не в компетенції президента, а в компетенції уряду. А уряд призначає парламент. Ситуація на виборах не нова", - справедливо зауважує голова Комітету виборців України Олександр Черненко.
Однак в Україні досі залишається декларативною і відокремленість гілок влади, а на політичні рішення (і законотворчий процес) мають великий вплив представники великого бізнесу.
І хоча президент контролювати більшість одноосібно не зможе, але у нього вочевидь буде своя фракція, яка входитиме до коаліції і сформує більшість. Таким чином президент зможе просувати рішення, які вважатиме потрібними.
