Більше того: відтепер стало абсолютно очевидним, що жодному підпису Кремля вірити не можна (це і так було зрозуміло, зокрема, після того, як офіційна Москва в 1991-му році за одну ніч перевела до себе майже всі заощадження українців, а їх п’ята колона у нас замовчувала цей факт).
І ніхто в світі тепер не має морального права критикувати Україну за відмову від документів з РФ і за участі РФ.
Отже, Кремль є абсолютно ненадійною стороною будь-яких дво- і багатосторонніх угод, договорів, контрактів, в тому числі стосовно зброї, чи ядерної енергії, чи газу. В нинішній фактично воєнній ситуації Україні насамперед цим слід керуватися і трактувати по-своєму будь-які угоди, договори контракти і т.п., до яких причетний Кремль.
Нам, українцям, слід готуватися до найгіршщого сценарію: військових дій з РФ і повної економічної ізоляції від РФ. Вийде краще – добре. Але треба бути готовим до найгіршого! І дяти відповідно до умов воєнного часу!
Окрім тимчасової анексії частини української території в результаті збройної агресії з боку РФ в Крим, наймасштабніше Україна залежить від Кремля в галузі газу і ядерної енергетики.
Щодо газу.
За останні роки Україна в рік споживає 50 – 60 мільярдів кубометрів природного газу. Приблизно 18 - 17 мільярдів безпосередньо споживають громадяни в газифікованих (в рамках радянської ментальності) населених пунктах, ще приблизно 7 - 8 – генерація тепла та інших послуг для населення.
Отже, громадяни безпосередньо і опосередковано наразі споживають близько 25-ти мілярдів кубометрів газу (протягом 6-ти 7-ми місяців безболісно, в нинішніх практично воєнних умовах, можна скоротити це споживання загалом не більше, як на 1 мільярд кубометрів, тобто мало) – до 24-х млрд. кубометрів – без додаткового «тиску» на громадян..
Решту, приблизно 25 – 35 мільярдів кубометрів газу, споживає українська економіка. До найбільших споживачів із сфери економіки слід віднести підприємства металургійної та хімічної галузей, продукція яких збувається здебільшого на міжнародних ринках, в залежності від їх коньюнктури.
Для порівняння цікаво навести приклад Польщі (ця країна співмірна з нашою державою за населенням і площею; колись була трохи подібна до УРСР за структурою економіки), яка за рік споживає 14 – до 16 млрд. кубометрів газу, маючи більше, ніж втричі вищий ВВП, ніж Україна тепер.
Безумовно, основне завдання України, яке майже 23 роки практично не виконувалося, є скорочення споживання газу до розумних обсягів. А це можливо лише тоді, коли системно буде реформована вся українська економіка, структура якої на сьогодні, на жаль, в основному збереглася з часів УРСР. Безумовно, це треба Україні робити: модернізувати; перепрофільовувати окремі галузі, робітників, інженерів; відкривати і розвивати нові галузі української економіки і т.д. Але, відверто кажучи, на те, щоби суттєво скоротити споживання потрібен час. Не 1 – 2 роки, а, на жаль, більше в рази! І чим раніше ми це втілимо, тим скоріше, у майбутньому, можна буде говорити про повну відмову від імпорту взагалі. Підкреслюю – в майбутньому!
Та, нинішня тимчасова влада в Україні змушена вживати заходів вже зараз.
Перебуваючи фактично в стані війни з РФ і через низку інших обставин, що цьому передували, Україні негайно варто цілком відмовитись від імпорту російського газу.
Можна, звичайно, і не відмовлятися. Але це не значить, що РФ не створить особливих умов для України, які унеможливлять імпорт російського газу в той момент, коли ми цього не будемо очікувати.
Виникає закономірне питання: чи можна обійтися без імпорту російського природного газу? Тут є однозначна відповідь: можна! Обійдемося, якщо замість російського газу зі сходу забезпечимо повноцінну альтернативу із заходу. А технічна можливість є.
На даний час: в Україні видобувається приблизно 20 мільярдів кубометрів газу. Ще до 5-ти технічно можливо імпортувати через Польщу та Угорщину (відповідні документи укладено). До 30-ти мільярдів кубометрів газу технічно можливо імпортувати через Словаччину (у цьому питанні оцінки розходяться: від 12, кажуть політики, до 30 млрд. кубометрів – на думку інженерів, які завжди більш об’єктивні, ніж політики). Однак, цього контракту ще не підписано. Але вже, здається, втретє озвучено згоду Словаччини із посиланням на Премєр-міністра Р.Фіцо. Переконаний що за цю згоду офіційної Братислави треба бути вдячним і керівництву Словаччини, і ЄС.
Недавно Премєр-міністр А.Яценюк заявив про можливість вже зараз поставляти газ із Заходу (в разі реверсу), не потрібних 30 – 40, а 25 млрд. кубометрів. Очевидно, що йдеться і про технічну можливість, і про наявний ресурс. У цьому зв’язку варто наголосити, що зараз в України є унікальна можливість досягти домовленостей на Заході про повний обсяг ресурсу. Але до переговорів необхідно приступити негайно, враховуючи, що «закачувальний» сезон починається у середині квітня! І до переговорної групи з українського боку необхідно залучити і фахівців, і дипломатів – аби не допускати помилок минулого.
Отже, в разі повної відмови від імпорту російського газу, за відсутності непередбачуваних погодніх обставин, Україна, в цілому, може себе забезпечити природним газом за схемою реверсних постачань повністю відмовившись від російського імпорту і (що дуже важливо!) не порушуючи транзиту.
В разі непередбачуваних погодніх катаклізмів звичайно, може бракувати газу в окремі періоди. Але так само його може бракувати і при імпорті з РФ. Тоді виникають надзвичайні ситуації і вживаються заходи відповідно до ситуації. Певною мірою їх згладжують ПСГ. А ця інфраструктура в нас достатньо добре розвинута.
Ядерна енергія.
Тут, на фоні агресії, слід розрізняти дві речі, що асоціюються з Москвою:
А. Ядерний/безядерний статус України.
Заради справедливості скажу, що автор, в силу різних обставин, був, є і буде прихильником енергії ядра. Але… .
По-перше, набуття (не повернення!) Україною повноцінного ядерного статусу - це не реально. Зокрема тому, що в Україні нема потрібної для цього інфраструктури; не впорядкований відповідно людський потенціал; від нашої держави можуть відвернуться всі демократичні країни; на нас можуть накласти всякі ембарго, як на Іран і т.д.;
По-друге, ядерний статус НЕ МОЖЕ БУТИ ПЕРЕШКОДОЮ основному нашому ворогові - Кремлю здійснювати агресію в Україні.
По-третє, ніхто не може зараз прорахувати час і вартість створення сучасної ядерної зброї (при всій повазі до народних депутатів України, які внесли відповідний законопроект, хотів би наголосити, що ніхто зараз не складе реального кошторису і не оцінить термінів створення ядерної зброї. Ніхто!). Мова може йти про роки роботи. Та ще й в умовах міжнародних обмежень.
По-четверте, нема закономірності в тому, щоби ядерний статус держави позитивно відображався на житті її громадян. Отже, навряд чи більшість українських громадян підтримали б ідею набуття ядерного статусу.
В демократичному світі розуміють, що подібні заклики лунають в Україні від розпачу, зокрема через зраду одного з гарантів нашої територіальної цілісності. Але це ніяк не відобразиться на колективній західній політиці жорстокості проти нової ядерної зброї і т.д,. А заклики до відновлення ядерного статусу обов’язково будуть використані Кремлем проти України. Саме на це і розраховує Кремль як на одну з публічних причин потенційної подальшої агресії.
У нинішній ситуації, коли один з гарантів а саме РФ обманула світ і здійснила агресію в Криму – безсумнівній території України, було би логічно вимагати, щоби інші гаранти – члени «ядерного клубку» розмістили на нашій території ядерні озброєння, за ефективністю аналогічні тим, які Україна віддала відповідно до Будапештського меморандуму. Це було би справедливо. Але, на жаль, малоймовірно і, мабуть, не стримало б В.Путіна. Як і не стримали б і ядерні арсенали України.
Чи не єдиним, стримуючим агресію Кремля, чинником для нашої держави було б членство в НАТО. Саме так поступили наші сусіди на захід від нас, а також країни Балтії. Саме цього найбільше не хоче Кремль. І майже відверто в цьому зізнається. Зокрема, через своїх сателітів. Враховуючи цю обставину, МЗС України вартувало б негайно розпочати масовані публічні переговори на всіх рівнях і з усіма країнами про НАТО. А чи вступати туди чи ні і коли – час і обставини покажуть.
Б. Ядерна енергетика (ЯЕ).
Про цю галузь мало говорять і пишуть. Але саме вона є найбільш залежна від монополіста РФ. А відтак - здатна ввести у повний безлад всю Україну, що аналогічно ліквідації держави.
Очевидно, що це усвідомлюють циніки у Кремлі і мають на увазі як крайній варіант: в разі якби настали умови, коли Україну неможливо завоювати (деякі ознаки наче вже намітилися) або реально розколоти – вони нас просто можуть ліквідувати, якщо ми не будемо до цього готові.
На сьогодні в Україні експлуатуються 15 реакторів (11 – ВВЭР-1000 і 4 ВВЭР-440). Всі 15 забезпечуються ядерним пальним з РФ. На двох з них вже понад 6 років здійснюється так звана адаптація ядерного пального компанії Вестінггаус (Швеція, США і Японія) разом з рідним, російським пальним. З іншими 9-ма реакторами ВВЭР-1000 ніхто ще не працював. А тому говорити про заміщення пального у них – смішно. Для заміщення в них російського ядерного пального на пальне Вестінггаус потрібні також роки експериментів. З пальним для 4-х реакторів ВВЭР-440 ніхто взагалі навіть не згадував!
Навіть таке поверхове узагальнення показує, що наша ЯЕ майже повністю залежить від Росії. А виробляється на українських АЕС майже 50 відсотків електроенергії!
Можна, звичайно, відмовитися від російського імпорту ядерного пального (адже з агресором не можна співпрацювати). Але ж треба тоді уявляти, що робити при браку 50 відсотків електроенергії. При цьому слід пам’ятати, що її можна замістити лише через кілька років. Справедливості заради варто відзначити, що робити пальне для реакторів ВВЭР на Заході можуть лише два підприємства: у Швеції (підприємство згаданої компанії Вестінггаус) та в Іспанії. З Вестінггаузом Україна співпрацює. Тоді як з Іспанією нема співпраці.
Отже відмова від російського ядерного пального спонукала б зменшення майже на половину поставки електроенергії в нашій державі. А це, у свою чергу, може призвести до повного колапсу держави. І наступити це може (у випадку повного перезавантаження всіх блоків свіжим пальним) максимум через рік після припинення поставок ЯП.
Беручи до уваги складну ситуацію в ЯЕ, Україні невідкладно треба готуватися до найгіршого сценарію. При цьому слід мати на увазі, що повністю уникнути втрат за рік не вдасться, але пом’якшити їх реально можна з допомогою Заходу. Але з цією метою необхідно: терміново відновити комфортні умови для співпраці з компанією Вестінггаус (зокрема, розширити діяльність з адаптації їх ЯП на всі блоки українських АЕС); позбутися проросійської 5-тої
колони у галузі; вести постійну грамотну роз’яснювальну роботу серед населення і вести активну роз’яснювальну роботу з усіма країнами і з власниками підприємств економіки; переглянути питання про будівництво заводу ЯП – слід би заново оголосити тендер.
За 2 – 3 роки можна подолати ці труднощі. Але в цей період треба бути готовим пережити труднощі, пов’язані з браком електроенергії.
29 березня 2014 р.
м.Київ Б.Соколовський